Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 63)
Вибір Якоря під час Занурення був ключовим — і глибоко особистим вибором. Але Гант відкинув спогади про кислолицого держслужбовця, якого призначили йому, оскільки в нього не лишилося ні родичів, ні друзів, які могли б бути його Якорем. Мати померла всього за кілька днів до його Занурення.
Сирінкс, клацаючи кігтями по світлому паркету, кинувся через усю квартиру до Ганта і, завищавши, стрибнув до нього, лижучи йому руки. Брайс, ледве переставляючи ноги, рушила на кухню.
Тиша, яка запала у квартирі, настільки пригнічувала, що він спитав: — Ви з Данікою були коханками?
Два роки тому йому сказали, що вони були подругами, але друзі не тужать одне за одним так, як-от Брайс, яка, здавалося, повністю закрилася від світу. Так, як він тужив за Шахарою.
У відповідь почувся звук корму, що падав у жерстяну миску. Тоді Брайс опустила миску, дзенькнувши нею об підлогу, і Сирінкс, забувши про Ганта, кинувся до неї і почав жадібно й швидко їсти.
Гант розвернувся, стежачи за Брайс, яка обійшла кухонний острівець і, відчинивши величезний металевий холодильник, роздивлялася його вбогий вміст.
— Ні, — відповіла вона рівним і холодним тоном. — Нічого подібного між нами з Данікою не було, — вона міцніше стиснула ручку холодильника, і кісточки її пальців побіліли. — Ми з Коннором… я про Коннора Голстрома. Ми з ним… — вона осіклася. — Усе було складно. Коли Даніка померла, коли усі вони померли… усередині мене згасло світло.
Він пам’ятав подробиці про її стосунки зі старшим із братів Голстромів. Молодшого брата, Ітана, тієї ночі не було у квартирі — і зараз він був першим заступником Амелі Рейвенскрофт, зграя якої стала жалюгідною заміною Зграї Дияволів. Тієї ночі місто також зазнало непоправної втрати.
Гант відкрив рота, щоб сказати Квінлан, що він розуміє. Не лише складність стосунків, але й втрату. Як це — коли вранці прокидаєшся в оточенні друзів і коханої, а під кінець дня всіх їх уже немає в живих. Він розуміє, як втрата гризе кістки, кров і душу. І те, що ніщо не може її заповнити.
Що відмова від алкоголю і наркотиків, від того, що вона любила найбільше — танців, — усе одно не виправить ситуації. Але слова застрягли йому в горлі. Йому не хотілося говорити про це двісті років тому, і точно не вийде поговорити про це зараз.
Десь у квартирі задзвонив стаціонарний телефон, і приємний жіночий голос проворкотів:
Брайс заплющила очі, ніби збираючись з силами, а тоді попленталася темним коридором, який вів до спальні. За мить пролунав її бадьорий голос, за який вона могла б отримати звання «Найкраща акторка Мідґарда»:
— Привіт, мамо, — матрац під нею заскрипів. — Ні, я не була у клубі. На роботі впустила свій телефон у туалет — так, здохнув з кінцями. Завтра куплю новий. Так, я в порядку. Юніпер теж не було у клубі. З нами все гаразд, — пауза. — Знаю… просто важкий був день на роботі, — знову пауза. — Слухай, я не сама, — різкий смішок. — Не в тому сенсі. Не сподівайся. Я серйозно. Так, я добровільно впустила його до себе. Будь ласка, не дзвони консьєржу. Його ім’я? Я тобі не скажу, — миттєве вагання. —
Сирінкс уже доїв і вичікувально дивився на Ганта у мовчазному благанні добавки, виляючи лев’ячим хвостом.
— Ні, — шикнув Гант на химеру, коли Брайс повернулася до вітальні.
— О, — промовила вона, ніби забула, що він тут. — Я йду в душ. Гостьова кімната у твоєму розпорядженні. Користуйся всім, що тобі знадобиться.
— Завтра я злітаю до Коміціуму по свої речі, — Брайс лише важко кивнула, наче її голова важила цілу тонну. — Чому ти збрехала? — Він дозволив їй вирішувати, яку саме брехню вона захоче пояснити.
Квінлан зупинилася, і Сирінкс потрюхикав коридором до її спальні.
— Мама би лише розхвилювалася і приїхала до мене. Ситуація у місті погіршується, і я не хочу, щоб вона тут була. А про тебе не сказала тому, що це теж викликало б запитання. Так простіше.
Простіше не дозволяти собі насолоджуватися життям, простіше тримати всіх на відстані.
Слід від ляпаса Юніпер ніяк не сходив. Простіше закрити подругу своїм тілом від вибуху бомби, ніж ризикувати втратити її.
— Мені потрібно знайти того, хто це зробив, Ганте, — тихо промовила вона.
Він піймав її страдницький, щемливий погляд.
— Знаю.
— Ні, — хрипло відказала вона. — Не знаєш. Мені байдуже, чим керується Михей, — якщо я не знайду винного, це з’їсть мене живцем, — не вбивця чи демон, а біль і горе, які, як він лише почав усвідомлювати, жили у ній. — Мені потрібно знайти того, хто це зробив.
— Знайдемо, — пообіцяв він.
— Звідки ти знаєш? — Вона похитала головою.
— Бо в нас немає іншого вибору. У
Її погляд став настороженим.
— Яку угоду?
Гант стиснув щелепи. Вона відкрила йому частинку своєї душі, тож він міг зробити те саме. Особливо враховуючи те, що тепер вони були довбаними співмешканцями.
— Коли я прибув сюди, Михей запропонував мені угоду: якщо я зможу відплатити за всі життя, що їх забрав 18-й Легіон того дня на горі Гермон, то поверну собі свободу. За всі дві тисячі двісті сімнадцять життів. — Він напружився, сподіваючись, що вона зрозуміла те, чого він не хотів говорити.
Брайс пожувала губу.
— Припускаю, «відплатити» означає…
— Так, — витиснув з себе він. — Означає те, що я вмію робити. Смерть за смерть.
— У списку Михея більше двох тисяч ворогів?
Гант хрипко хихотнув.
— Михей — Губернатор усієї Вальбари, і проживе мінімум ще двісті років. Мабуть, до кінця його правління їх буде навіть удвічі більше, — очі Брайс наповнилися жахом, і Гант, сам не розуміючи чого, почав поспішно шукати спосіб її заспокоїти. — Така вже в нас робота. У нього, у мене, — він провів рукою по волоссю. — Послухай, це жахливо, але він принаймні запропонував мені вихід. А коли у місті знову почалися вбивства, він запропонував іншу угоду: знайти вбивцю до Саміта — і він зменшить мій борг до десяти.
Він чекав її осуду, відрази до нього і Михея. Але вона лише схилила голову набік.
— То ось чому ти був такою скалкою в дупі.
— Так, — напружено промовив він. — Але про це Михей наказав мені мовчати. Тож якщо ти хоч словом прохопишся…
— Його пропозицію буде скасовано.
Гант кивнув, вдивляючись у її побите обличчя. Але Брайс мовчала. Тож за мить він спитав:
— Ну?
— Що ну? — Вона знову попрямувала до своєї спальні.
— Хіба ти не скажеш, що я — егоїстичний шматок лайна?
Вона знову зупинилася, і її очі слабко блиснули.
— Навіщо, Аталаре, коли ти щойно сам це сказав?
І раптом він не зміг опанувати себе. Попри те що вона була вся у крові та штукатурці, він обвів її очима. Кожен сантиметр і вигин її тіла. Намагаючись не думати про ті яскраво-рожеві трусики під обтислою зеленою сукнею. Але все ж сказав:
— Вибач, що я вважав тебе підозрюваною. І більше того: вибач, що засуджував тебе. Я думав, що ти звичайна тусовщиця, і поводився як придурок.
— Немає нічого поганого в тому, щоб бути тусовщицею. Не розумію, чого світ вважає інакше, — але вона замислилася над його словами. — Мені так простіше — коли люди думають про мене найгірше. Це дозволяє мені побачити те, ким вони є насправді.
— Хочеш сказати, що справді вважаєш мене придурком? — Кутик його рота вигнувся вгору.
Але її погляд лишався вкрай серйозним.
— Я зустрічалася і мала справу з багатьма придурками, Ганте. Ти до них не належиш.
— Раніше ти говорила інакше.
Вона лише знову продовжила свій шлях до спальні. Тож Гант спитав:
— Хочеш, я організую щось поїсти?
Брайс знову зупинилася. Було схоже, що вона відмовиться, але потім прохрипіла:
— Чизбургер — і порцію картоплі фрі з сиром. І шоколадний мілкшейк.
— Зрозумів, — усміхнувся Гант.
Вишукана гостьова кімната по інший бік кухні була простора і виконана у сірому й кремовому відтінках, підкреслених блідо-рожевим і волошковим кольорами. На щастя, ліжко виявилося достатньо широким для крил Ганта — вочевидь, те купляли спеціально для ваніра. Праворуч від дверей на комоді стояла кривобока синя миска, керамічна, з оббитими краями, а біля неї — кілька фотографій у дорогих рамках.
Гант роздобув вечерю, і Брайс вгризлася у свій чизбургер з такою лютістю, яку він бачив лише серед левів, що збиралися навколо свіжої добичі. Гант кинув Сирінксу, який жалібно скавчав під білим скляним столом, кілька картопляних паличок, оскільки Брайс, певна річ, ділитися не збиралася.
Вони обоє були настільки виснажені, що їли мовчки, а коли Брайс допила свій мілкшейк, то лише зібрала сміття, кинула його у відро і рушила до своєї кімнати. А Гант попрямував до своєї.
Відчувши слабкий запах смертних, Гант припустив, що той належить батькам Брайс, а висунувши шухляди побачив, що деякі з них були повні одягу — легенькі светри, шкарпетки, штани, спортивні костюми… Він пхав носа у чужі справи. Щоправда, це входило до його посадової інструкції, але все одно це було втручання в особисте.
Він засунув шухляди комода і почав роздивлятися фотографії у рамках.