Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 55)
Рунн схрестив руки на грудях.
— Навіщо просити мене знайти Ріг, якщо це він прикликає кристалоса?
— Два мисливця краще за одного? — Її серце шалено калатало у грудях.
— Він не має стосунку до вбивств. Він лише намагається скористатися ситуацією — повернути фейрі колишню славу. Ти знаєш, як він любить обманюватися подібною маячнею.
Брайс провела пальцями крізь стіну тіней. Темрява огорнула її шкіру, наче туманом.
— Він знає про нашу зустріч?
— Ні.
Вона витримала пильний погляд брата.
— Тоді… — Брайс намагалася підібрати слова. — Тоді чого ти паришся?
— Бо хочу допомогти тобі. Бо вся ця хрінь наражає на небезпеку все місто.
— Як це в дусі Обраного.
Між ними запала тиша, така напружена, що наче тремтіла у повітрі.
— Те, що ми працюватимемо разом, не означає, що між нами щось зміниться, — випалила Брайс. — Ти знайдеш Ріг, а я — того, хто стоїть за цими вбивствами. Кінець історії.
— Гаразд, — промовив Рунн, холодно дивлячись на неї. — Я і не чекав, що ти вирішиш послухатися мене.
— Навіщо мені тебе слухатися? — прошипіла вона. — Я ж лише
Рунн застиг, вкрившись рум’янцем.
— Ти знаєш, що то була дурна сварка
— Ні, саме це, — зі злістю кинула вона і різко розвернулася. — Ти можеш вдягатися як бунтар, який протестує проти татусевих правил, але глибоко в душі ти нічим не кращий за решту фейських бовдурів, які цілують твою Обрану дупу.
Рунн загарчав, але Брайс не стала чекати і, пройшовши крізь тіньову завісу й блимаючи очима від зустрічного потоку світла, попрямувала до дверей, біля яких стояв Гант.
— Ходімо, — промовила вона. Їй було все одно, чи почув янгол щось із їхньої з братом розмови.
Гант на мить затримався і вдивився мерехтливими чорними очима у затінений куток кімнати, в якому так званий кузен Брайс знову загорнувся у темряву. Але, на щастя, наздогнавши її, янгол нічого не сказав, і вона теж ішла далі мовчки.
Брайс практично побігла назад до галереї. Почасти для того, щоби знову почати дослідження матеріалів по Рогу, але також через шквал повідомлень від Джесіби. Хазяйка хотіла знати, де її носить, чи досі їй потрібна ця робота і на кого вона хоче бути перетвореною — на пацюка чи голуба. А останнім був наказ
Через п’ять хвилин після того, як Брайс дісталася до галереї, прийшов розлючений клієнт Джесіби, перевертень-леопард — гівнюк, який вважав, що має право мацати своїми лапами її за дупу, — і придбав невеличку статую Соласа і Хтони у вигляді сонця з чоловічими рисами, яке ховало обличчя між двома пагорбами жіночих грудей. Священне зображення було відоме просто як «Обійми». Навіть її мати носила його спрощений символ — срібний кулон у вигляді кола поверх двох трикутників. Але Брайс завжди вважала «Обійми» банальним кліше у будь-яких інтерпретаціях. За тридцять хвилин і дві різкі відмови на його огидні натяки на продовження Брайс нарешті знову залишилася сама.
Але за ті години, які вона провела у базі даних галереї у пошуках інформації про Місячний Ріг, вона не знайшла нічого, крім того, що вже знала, і того, що вранці розповів їй брат. Навіть Лехаба, неперевершена королева пліток, нічого не знала про Ріг.
Оскільки Рунн вирішив повернутися до Фейського Архіву, щоб перевірити, чи не допоможуть його здібності Зоренародженого знайти ще якусь інформацію, Брайс припустила, що їй лишається лише чекати новин від нього.
Гант повернувся на варту на дах, вочевидь, щоб зателефонувати своєму босу — чи кого там вдавав із себе Михей — та Ісаї стосовно Рога. Він навіть не намагався спуститися до бібліотеки, наче відчуваючи, що їй потрібно побути самій.
Раптом Брайс усвідомила, що дивиться на незакінчений список, який почала складати вранці.
Нехай вона не може знайти потрібну інформацію про Ріг, але, можливо, зможе з’ясувати, яким чином до цього всього причетна Даніка.
Її руки тремтіли, але вона змусила себе закінчити список місць, в яких побувала Даніка перед смертю — тих, про які їй було відомо.
На той час, коли сонце вже почало заходити за обрій і Сирінкс був готовий рушати додому, Брайс була готова продати те, що лишилося від її душі, Женцю, аби тільки опинитися у своему затишному ліжку. День був довгий і важкий, потрібно було обміркувати купу нової інформації — і список, який вона лишила у шухляді стола.
Певно, день видався важким і для Аталара, оскільки додому він супроводжував Брайс і Сирінкса з неба, не кажучи їй ні слова.
О восьмій вона вже вляглася у ліжко і навіть не пам’ятала, як заснула.
23
Уранці Брайс сиділа за столом у виставковій залі галереї, втупившись у список останніх місць перебування Даніки, коли задзвонив її телефон.
— Угода з леопардом минула успішно, — сказала вона Джесібі замість вітання. Уся документація була готова годину тому.
— Мені треба, щоб ти піднялася до мого кабінету і надіслала мені файл з мого комп’ютера.
Брайс закотила очі, ледве стримуючись, щоб не з єхидствувати
— Хіба ви не можете переглянути його віддалено?
— Я навмисне не викладала його у загальний доступ.
Шумно дихаючи носом, Брайс підвелася і, попри слабке пульсування болю в нозі, підійшла до невеличких дверей у стіні біля стола. Приклавши долоню до металевої панелі, вона зняла захисні чари, і двері відчинилися. За ними були вузькі встелені килимом сходи, що вели нагору.
— Коли я щось тобі наказую, Брайс, ти це робиш. Без зайвих запитань.
— Так, Джесібо, — пробурмотіла Брайс, підіймаючись сходами. Після вчорашніх ухилянь від загребистих лап леопарда хвора нога нагадувала про себе.
— Ти хочеш стати хробаком, Брайс? — вкрадливо спитала Джесіба, і її голос став моторошно схожий на рипучий хрип Женців. Добре, що чаклунка не була однією з них, — хоча Брайс знала, що її хазяйка частенько має з ними справу у Домі Полум’я і Тіні. Дякувати богам, ніхто з них ще не заходив до галереї. — Хочеш бути жуком-гнойовиком чи багатоніжкою?
— Краще бабкою.
Брайс увійшла до невеличкого розкішного кабінету. Одна стіна була суцільно скляною, зроблена з повністю звуконепроникного матеріалу, і виходила на галерею поверхом нижче.
— Будь обережна зі своїми бажаннями, — вела далі Джесіба. — Якщо я перетворю тебе на комаху, ти швидко прикусиш свій гострий язичок. Ти взагалі не зможеш говорити.
Брайс підрахувала різницю в часі між Місяцеградом і західним узбережжям Панґери і зрозуміла, що Джесіба, ймовірно, щойно повернулася з обіду.
— Міцна штука, це панґерське червоне вино, еге ж?
Вона наблизилася до дерев’яного стола, й угорі спалахнуло першосвітло. Низка світильників підсвічувала розібрану гвинтівку, яка висіла на стіні за столом. Знищувачка Богів сяяла так само яскраво, як того дня, коли її створили. Брайс могла поклястися, що відполіровані золото і сталь відлунювали слабким виттям — наче легендарна смертельна зброя досі дзвеніла після пострілу.
Від того, що гвинтівка висіла у кабінеті хазяйки, Брайс було не по собі, хоча Джесіба і розібрала її на чотири частини та повісила над столом, наче витвір мистецтва. Гвинтівку можна було легко зібрати, але її розібраний вигляд заспокоював клієнтів чаклунки, водночас нагадуючи їм, що головною тут була вона.
Брайс знала, що Джесіба ніколи не розповідала клієнтам про п’ятнадцятисантиметрову кулю з гравіруванням у сейфі за картиною на правій стіні. Чаклунка лише раз показала її Брайс, дозволивши прочитати вигравірувані на ній слова:
Ті самі слова, що й на мозаїчному панно на М’ясному Ринку.
Це здавалося мелодраматичним, але якась частина Брайс захоплювалася рідкісними кулею і гвинтівкою, яких було всього кілька на весь Мідґард.
Брайс увімкнула комп’ютер Джесіби і, вислухавши численні інструкції хазяйки, надіслала їй потрібний файл. Спускаючись сходами назад до галереї, вона спитала начальницю:
— Ви не чули нічого нового про Місячний Ріг?
Довга, замислена пауза.
— Це якось пов’язано з твоїм розслідуванням?
— Можливо.
Низький, холодний голос Джесіби був втіленням Дому, якому вона служила:
— Я нічого не чула.
І чаклунка поклала слухавку. Скриплячи зубами, Брайс повернулася до свого столу у виставковій залі.
Її роздуми перервав шепіт Лехаби з-за залізних дверей:
— Тепер мені можна побачитися з Аті?
— Ні, Леле.