Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 54)
— Я думала, що це просто репліка Рога, поки Джесіба не наказала мені його шукати, — додала Брайс і розвернулася до Рунна. — То ти вважаєш, що хтось викликав цього демона, щоб знайти Ріг? Але навіщо, якщо Ріг втратив колишню силу? І як це пояснює хоча б одну зі смертей? Думаєш, жертви якось… контактували з Рогом, і це привело кристалоса просто до них? — Не чекаючи на відповідь, вона додала: — І до цього ця дворічна перерва?
— Можливо, вбивця зачекав, доки галас трохи вщухне, і поновив пошуки, — замислено припустив Гант.
— У мене такі ж здогадки, — зізнався Рунн. — Те, що демон з’явився одразу після зникнення Рога, не схоже на звичайний збіг. Знову почалися вбивства, які…
— …можуть означати, що хтось знову полює на Ріг, — похмуро закінчила Брайс.
— Те, що кристалос у Місяцеграді, свідчить про те, що Ріг досі у межах міста, — сказав Гант.
Брайс пронизливо подивилася на Рунна.
— Чого це раптом Ріг знадобився Королю Осені?
— Можеш вважати це гордістю, — обережно підбираючи слова, відповів Рунн. — Він хоче повернути його народу фейрі. І щоб я знайшов його, не привертаючи загальної уваги.
— Але чому він наказав саме
Тіньова завіса навколо них забрижила.
— Тому що у Ріг вплетена сила Принца Пелія — сила Зоренародженого. Яка й у моїй крові. Батько вважає, що я маю якийсь надприродний дар, який дозволить мені знайти Ріг. Коли я вчора передивлявся матеріали в Архівах, ця книга… просто покликала мене, — зізнався він.
— Буквально? — здивовано звівши брови, спитала Брайс?
— Це було наче якесь… мерехтіння, — відповів Рунн. — Не знаю, як сказати. Я просто був там кілька годин, а тоді відчув цю книгу, а коли побачив ілюстрацію Рога… Це було те, що треба. І мій переклад це підтвердив.
— Отже, кристалос може відстежувати Ріг, — сказала Брайс, блиснувши очима. — Але й
Аталар криво усміхнувся, вловивши думку Брайс.
— Ми знайдемо демона, знайдемо того, хто його викликав. А якщо у нас буде Ріг…
— Кристалос явиться до нас, — скривився Рунн.
Брайс озирнулася на статую з порожніми руками.
— І тобі, Рунне, краще поквапитися.
Гант стояв біля входу у Храм Богині Місяця, спершись на колону і тримаючи біля вуха телефон. Він залишив Квінлан усередині з її кузеном, бо мав зробити один дзвінок, перш ніж вони почнуть діяти. Він міг подзвонити і з храму, але щойно відкрив список контактів, як отримав від Брайс в’їдливе зауваження щодо мобільних телефонів у священних місцях.
Помилуй його Хтона. Він вирішив промовчати й не влаштовувати сцен на публіці і вийшов через обсаджений кипарисами внутрішній дворик на парадні сходи.
З розкішної вілли, яка стояла за храмом, на полуденне прибирання вийшло п’ятеро послушниць з мітлами й шлангами, щоб помити сходи і кам’яні плити за ними.
Ганту хотілося сказати молодицям, що це — непотрібний клопіт. Враховуючи мряку, яка знову вкрила місто, шланги явно були зайві.
У телефоні чулися одноманітні гудки.
— Візьми слухавку, сучий ти сину, — скриплячи зубами пробурмотів Гант.
Темношкіра послушниця — чорноволоса, у білих шатах, років не більше дванадцяти — пройшла повз янгола, притискаючи мітлу до грудей і витріщаючись на нього. Ганта пересмикнуло усередині від усвідомлення того, що зараз він видається дівчині втіленням гніву, і він розслабив обличчя.
Фейка продовжувала дивитися на нього. Золотий серпик місяця на тонкому ланцюжку, що звисав на її чоло, виблискував у сірому світлі дня. Зростаючий місяць — доки вона не стане повноправною жрицею після досягнення зрілості й не змінить півмісяць на місяць уповні. А коли її безсмертне тіло почне старішати і в’янути, разом з цим ітиме до завершення і її місячний цикл — і вона знову змінить талісман, цього разу на спадаючий півмісяць.
В усіх жриць були власні причини пропонувати себе Богині Місяця, з яких вони залишали своє життя за межами храму і приймали вічну непорочність богині. Як вона не мала ні чоловіка, ні коханця, так і вони не матимуть.
Обітниця безшлюб’я завжди здавалася Ганту нудною. Доки його розбите після Шахари серце не закрилося для інших жінок.
Він спробував якомога приязніше всміхнутися до боязкої послушниці. На його подив, фейка сором’язливо усміхнулася у відповідь. Смілива дівчинка.
Юстиніан Гелос відповів після шостого гудка:
— Як тобі няньчиться?
Гант випростався,
— Не треба так зловтішатися.
Юстиніан засміявся.
— Не думаєш, що Михей просто вирішив тебе так покарати?
За останні два дні Гант часто розмірковував над цим питанням. На іншому боці порожньої вулиці у сірому світлі дня виблискували пальми у м’якій вологій траві Парку Провидиці. Туман, що клубився над річкою, вкривав купольну оніксову будівлю Храму Провидиці.
Навіть опівдні Парк Провидиці був майже порожній, як не рахувати згорблених дрімотних фігур сповнених розпачем ванірів і людей, які блукали стежками і скверами, чекаючи своєї Черги увійти до наповнених пахощами коридорів.
А якщо відповіді, яких вони шукали, не були тим, на що вони очікували… Що ж, білокам’яний храм, на сходах якого зараз стояв Гант, міг запропонувати їм певну розраду.
Гант озирнувся до тьмяного нутра храму, що виднілося за височенними бронзовими дверима. У першосвітлі низки мерехтливих жаровень він ледве зміг розрізнити блиск червоного волосся, яке, наче рідкий метал, сяяло у тихій напівтемряві внутрішнього святилища, поки Брайс щось жваво пояснювала Рунну.
— Ні, — нарешті відповів Гант. — Не думаю, що це завдання було покаранням. У Михея не було вибору, і він знав, що я створив би більше проблем, якби стояв на варті біля Сандріель.
Він не став казати про угоду, яку уклав з Михеєм. Юстиніан мав такий самий витатуйований вінець, і Михей ніколи не виявляв до нього особливого інтересу, хоча у піхотних загонах 33-го наймолодший з тріаріїв тішився популярністю. Якщо Юстиніан теж уклав якусь угоду, щоб заслужити свободу, то ніколи про неї не згадував.
— Так, — видихнув Юстиніан, — тут обстановка стає дедалі напруженішою. Усі місця собі не знаходять, а вона ще навіть не приїхала. Краще лишайся там, де ти є.
Повз сходи храму прошкутильгав феєць зі скляним поглядом, добре роздивившись того, хто стояв на вході, — і поплентався через вулицю до Парку Провидиці й до купольної будівлі у його центрі. Чергова заблукана душа, яка шукає відповідей у диму і шепотінні.
— У цьому я не впевнений, — сказав Гант. — Мені треба, щоб ти дещо перевірив — інформацію про одного древнього демона. Кристалоса. Просто пошукай у базі даних — можливо, щось і спливе, — він попросив би Вікі, але вона вже була зайнята перевіркою алібі Королеви Змій і передивлялася надані нею відеозаписи.
— Я цим займуся, — сказав Юстиніан. — Як будуть якісь результати — напишу. Бажаю удачі, — додав він.
— Вона мені знадобиться, — зізнався Гант.
— Хоча тобі вже пощастило, що в Тебе така гарненька
— Мені треба йти.
— Знаєш, за найдовші страждання медалей не дають, — наполегливо промовив Юстиніан і його голос набув нетипової для нього серйозності. — Після смерті Шахари минуло два століття, Ганте.
— Як скажеш, — він не хотів про це говорити. Ні з Юстиніаном, ні з будь-ким.
— Те, що ти досі тримаєшся за неї, викликає захоплення, але будьмо реалістами…
Гант поклав слухавку. І замислився, чи не розбити йому телефон об колону.
Але він мав подзвонити Ісаї ти Михею щодо Рога. Прокляття. Коли два роки тому Ріг зник, головні інспектори 33-го і Допоміжних сил прочесали цей храм. І нічого не знайшли. А оскільки камери у стінах храму були заборонені, не було жодної зачіпки щодо того, хто міг його викрасти. Усі стверджували, що це було не що інше, як дурна витівка.
Схоже, що всі, окрім Короля Осені.
Тоді Гант не звернув особливої уваги на крадіжку Рога, і в дитинстві, звісно ж, пропустив повз вуха усе про Перші Війни на уроках історії. А після вбивства Даніки та Зграї Дияволів у них були важливіші турботи.
Він не знав, що було гірше: те, що Ріг, імовірно, був найважливішим елементом цієї справи, чи те, що тепер йому доведеться працювати пліч-о-пліч з Рунном Данааном, щоб його знайти.
22
Брайс зачекала, поки мускуляста спина і прекрасні крила Ганта зникнуть за воротами внутрішнього святилища, і накинулася на Рунна.
— Це зробив Король Осені?
Сині очі Рунна блиснули у тіньовому кублі, чи як там звалася ця його довбана захисна завіса.
— Ні. Він монстр у багатьох аспектах, але Даніку він не вбивав.
Минулого вечора Брайс дійшла такого ж висновку, але спитала:
— Чого ти такий упевнений? Ти гадки не маєш, які в нього довгострокові плани.