Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 56)

Сьогодні янгол теж тримав дистанцію. Чудово.

Шукай там, де болить найбільше.

У неї був готовий список місць, у яких Даніка побувала перед смертю. На жаль, Брайс знала, що їй потрібно зробити далі. Знала це, ще коли прокинулася вранці. Телефон, який вона досі тримала в руці, задзвонив, і Брайс приготувалася вислуховувати бурчання Джесіби про те, що вона налажала з файлом, але це дзвонив Гант.

— Слухаю, — промовила вона замість привітання.

— Сталося ще одне вбивство, — його голос був напружений — холодний.

Вона ледь не впустила телефон.

— Хто?..

— У мене ще не вся інформація, але вбивство сталося за десять кварталів звідси — поблизу Брами на Старій Площі.

Її серце калатало так швидко, що вона ледве змогла перевести подих і спитати:

— Є свідки?

— Ні. Але нам треба туди пройтися.

У неї затремтіли руки.

— Я зайнята, — збрехала вона.

Пауза.

— Я не жартую, Квінлан.

Hi. Hi, вона не зможе, не зможе знову це витримати, знову це побачити…

Брайс змусила себе дихати, практично всотуючи ніздрями пари перцевої м’яти з розпилювача.

— Зараз прийде клієнт…

Він гахнув кулаком у двері галереї, визначаючи її долю.

— Ми йдемо.

Брайс була така напружена, що її ледь усю не трусило, коли вони з Гантом підійшли до магічних екранів, що перекривали провулок за кілька кварталів від Брами Старої Площі.

Вона намагалася дихати, випробовуючи усі техніки, про які читала й чула, щоб приборкати свій страх і це нудотне відчуття у шлунку. Але усе було марно.

У провулку товпилися янголи, фейці й перевертні. Деякі з них говорили по телефону чи по рації.

— Останки знайшов бігун, — сказав Гант, проходячи крізь натовп, який розступався, пропускаючи його. Вони вважають, що вбивство сталося вночі. 33-й досі працює над встановленням особи, — обережно додав він, — але, судячи з одягу, схоже, це послушниця з Храму Богині Місяця. Ісая вже опитує жриць храму, чи не зник у них хтось.

Усі звуки злилися у гучний гул. Вона вже не пам’ятала, як сюди дійшла.

Гант обійшов магічний екран, який закривав місце злочину від сторонніх, глянув на те, що за ним лежало, і вилаявся. Тоді різко розвернувся до неї, немов усвідомивши, у що знову її втягнув, але було запізно.

Цегляна стіна будівлі була забризкана кров’ю. На потрісканій бруківці провулка зібралися криваві калюжі. Стінки сміттєбака теж були заляпані кров’ю. А біля цього сміттєбака лежали шматки червоної плоті, наче хтось викинув їх з відра. Поруч із місивом лежали подерті шати.

Гучний гул у вухах Брайс перетворився на ревіння. Її всім тілом повело назад.

Даніка, яка завиває від сміху, Коннор, який їй підморгує, Бронсон, Зак і Зельда, Наталі й Торн, які істерично регочуть…

А потім — лише червона плоть. Усі вони, усе, чим вони були і чим була вона поруч із ними, перетворилося на самі лише купи кривавого місива.

Зникло, зникло, зникло…

Чиясь рука стиснула її плече. Але не Аталара. Ні. Гант із кам’яним обличчям стояв на місці.

Брайс здригнулася, коли Рунн сказав їй на вухо:

— Тобі не треба це бачити.

Ще одне вбивство. Ще один труп. Через два роки.

Медвідьма з чарівною паличкою в руках, яка гуділа першосвітлом, навіть опустилася навколішки перед тілом, намагаючись зібрати докупи частини трупа — дівчинки.

Рунн потягнув Брайс геть, до магічного екрана і свіжого повітря за ним…

Рух її розворушив. Гул у вухах припинився.

Вона вирвалася з його хватки, не хвилюючись про те, що їх хтось може побачити, про те, що він, як очільник фейського підрозділу Допоміжних сил, має право тут бути.

— Забери від мене свої граблі.

Рунн стиснув губи, але глянув через її плече до Ганта.

— Ти недоумок.

Очі янгола зблиснули.

— Дорогою сюди я попередив її про те, що вона побачить. Я не уявляв, який це буде жах, — з ноткою жалю додав він.

Він попереджав її? Тоді вона була така замислена, що ледве слухала Ганта. Така пригальмована, наче нанюхалася світлошукача.

— Вона доросла жінка, — вів далі Гант. — Їй не потрібно, щоб ти вирішував, з чим вона може впоратися, — він кивнув у бік виходу з провулка. — Хіба ти не повинен збирати матеріали? Якщо ти нам знадобишся, ми зателефонуємо, принцику.

— Пішов ти, — огризнувся Рунн, і в його волосі завирували пасма тіней. Тепер це стало помітно й іншим. — Тобі не здається, що те, що послушницю вбили одразу після нашого походу до храму, — не просто збіг?

Брайс не могла втямити їхні слова. Жодного слова.

Вона розвернулася в інший бік і рушила подалі від юрби слідчих.

— Брайс… — гукнув її Рунн.

— Залиш мене в спокої, — тихо промовила вона, простуючи геть. Не треба було дозволяти Аталару притягувати її сюди, не треба було на це дивитися, не треба було примушувати себе згадувати.

Колись вона пішла би одразу до балетної студії. І танцювала би, доки світ знову не набув би сенсу. Танці завжди були її гаванню, її способом зрозуміти світ. Вона ходила до студії щоразу, коли у неї видавався гівняний день.

Минуло два роки, відколи вона востаннє переступала поріг студії. Вона повикидала увесь свій танцювальний одяг і взуття. Свої сумки для тренування. Та, що була у квартирі, все одно була забризкана кров’ю — Даніки, Коннора і Торна, як і одяг у спальні, а на другій сумці, яка висіла біля дверей, була кров Зельди і Бронсона. Криваві візерунки, схожі на…

Вона відчула запах дощу — це Гант наздогнав її. Він теж там був. Ще один спогад з тієї ночі.

— Привіт, — промовив Гант.

«Привіт», — сказав він їй тоді, наче вічність тому. Вона була розвалиною, привидом, а потім з’явився він, опустився перед нею навколішки і, глянувши непроникними темними очима, сказав: «Привіт».

Вона не розповідала йому, що пам’ятає ту ніч у кімнаті для допитів. І їй точно не хотілося розповідати про це зараз.

Якщо їй доведеться заговорити з кимось, то вона просто вибухне. Якщо їй доведеться зараз зробити щось — будь-що, — то вона просто потоне у примітивному фейському гніві та…

Її очі почав застилати туман, м’язи болісно судомило, пальці зігнулися, наче вона подумки когось розривала…

— Пройдися — і все мине, — пробурмотів Гант.

— Дай мені спокій, Аталаре, — вона не могла дивитися на нього. Не витримувала присутності ні його, ні брата, нікого. Якщо послушницю вбили через те, що вони приходили до храму, — або як попередження, або тому, що дівчинка могла побачити щось пов’язане з Рогом, — якщо вони випадково занапастили бідолашну… Її ноги рухалися все швидше і швидше. Гант не відставав ні на крок.

Вона не плакатиме. Не впаде безформною купою на розі вулиці, захлинаючись сльозами. Не кричатиме, не блюватиме, ні…

Проминувши ще один квартал, Гант невимушено сказав:

— Я був там, тієї ночі.

Брайс мовчки йшла далі, її підбори крок за кроком поглинали тротуар.