Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 51)

— Я отримала знижку для працівників — п’ятнадцять відсотків. І ми уклали угоду.

Назвімо це так.

Але Лехаба заявила:

— Джесіба забирає частину платні з кожної зарплати.

Брайс загарчала, стримуючи бажання придушити спрайту подушкою.

— Бібі виплачуватиме борг, доки їй не виповниться триста років. Хіба що вона відмовиться здійснити Занурення. Тоді вона просто не доживе до закінчення виплат.

Гант опустився на стілець, і його крило легенько зачепило руку Брайс. М’якіше за оксамит, ніжніше за шовк. Він різко підібгав крило, наче цей контакт був для нього нестерпний.

— Але навіщо?

— Тому що той воєначальник мордував би його, щоб зробити з нього бойового звіра, а Сирінкс — мій друг, і мені остогиділо втрачати друзів.

— Я думав, що в тебе купа грошей.

— Аж ніяк, — промовила вона, розділяючи склади.

Гант насупився.

— Але твоя квартира…

— Це квартира Даніки, — відповіла Брайс, не маючи сили підвести на нього очі. — Вона купила її, щоби вкласти кудись гроші. Власницями записані ми обидві. До смерті Даніки я навіть не знала про існування цієї квартири. І я продала би її, але у квартирі наворочена система безпеки і першокласні захисні заклинання…

— Я розумію, — промовив Гант, і вона здригнулася від доброти у його очах. Від жалю в його погляді.

Даніка загинула, і вона лишилася сама, і… Брайс перехопило подих.

Після смерті Даніки вона відмовилася відвідувати психолога. Протягом року мати записувала її на прийом за прийомом, але Брайс на жоден не прийшла. Вона купила собі ароматерапевтичний розпилювач, прочитала книжки про дихальні техніки та й по всьому.

Вона знала, що варто сходити. Психотерапія допомагала багатьом — рятувала безліч життів. Юніпер відвідувала психотерапевта ще з підліткового віку і розповідала всім охочим про те, як це прекрасно і життєво важливо.

Але Брайс не пішла — не тому, що не вірила, що не вийде. Ні, вона знала, що вийде, що психотерапія допоможе і, ймовірно, покращить її самопочуття. Або принаймні надасть необхідні для цього засоби.

Саме тому вона і не пішла.

З того, як Гант дивився на неї, Брайс здалося, що він це знає — що розуміє, чому вона так протяжно видихнула.

Шукай там, де болить найбільше.

Мерзотниця. Пішла ця Королева Змій у Хел разом зі своїми порадами.

Вона увімкнула планшет Лехаби. На екрані з’явилися вовк і вампірка. Парочка стогнала, переплітаючись голими тілами.

Брайс засміялася.

— І ти покинула дивитися оце, щоб прийти і набридати мені, Леле?

Атмосфера в кімнаті розрядилася, наче печаль Брайс дала тріщину, коли та побачила, як вовк натягує вампірку, що несамовито стогнала.

Лехаба знову почервоніла, ставши рубінового кольору.

— Я хотіла зустрітися з Аті, — пробурмотіла вона, прокрадаючись назад на свій диванчик.

Гант мимоволі хихикнув.

— Ти дивишся «Страхи і трахи»?

Лехаба різко підвелася.

— Він називається не так! Брайс, це ти підмовила його так сказати?

Брайс закусила губу, щоб не засміятися, і натомість схопила ноутбук, виводячи на екран свою переписку з Терціаном.

— Ні, я тут ні до чого.

Гант насторожено-здивовано вигнув брову.

— Я подрімаю з Сирі, — оголосила Лехаба усім присутнім. Одразу після її слів на антресолях гупнуло щось важке.

Рука Ганта потягнула до стегна — імовірно, до схованої там зброї, — але Лехаба прошипіла у бік поруччя:

— Не смійте порушити мій сон.

Бібліотека наповнилася шурхотом, наче щось важке поповзло, а тоді знову гупнуло і зашелестіло. Звуки лунали не з тераріуму Міс Маківки.

— Не дозволяй книгам умовити себе забрати їх додому, — сказала Ганту Лехаба.

Він легко усміхнувся спрайті:

— Ти чудово справляєшся з тим, щоб цього не сталося.

Лехаба просяяла і згорнулася клубком біля Сирінкса. Відчувши її тепло, химера задоволена замуркотіла.

— Книги зроблять усе, щоб вибратися звідси: пролізуть до твоєї сумки, кишені, навіть збіжать сходами. Вони відчайдушно прагнуть знову повернутися у світ, — Лехаба махнула в бік дальніх полиць за їхніми спинами, де книга-втікачка приземлилася на сходи. — Місце! — просичала спрайта.

Гант опустив руку до стегна, на якому висів ніж, коли книга, яку наче підняли якісь невидимі руки, підпливла до полиці й знову стала на своє місце, роздратовано загудівши й спалахнувши золотим світлом.

Лехаба щось застережливо прошкварчала у бік книги, а тоді обгорнулася хвостом Сирінкса, наче хутряною шаллю.

Брайс похитала головою, але краем ока побачила, що Гант тепер пильно дивиться на неї. Не так, як зазвичай витріщалися на неї інші чоловіки. Він спитав:

— А навіщо усі ці тваринки в акваріумах?

— Це колишні коханці й суперники Джесіби, — прошепотіла Лехаба з-під своєї хутряної ковдри.

Крила Ганта зашелестіли.

— До мене доходили такі чутки.

— Я ніколи не бачила, щоб вона перетворювала когось на тварину, — сказала Брайс, — але намагаюся зберігати з нею хороші взаємини. Зовсім не хочеться перетворитися на свиню, якщо Джесіба розізлиться на мене за провалену угоду.

Кутики губ Ганта смикнулися вгору, ніби завмерши чи то від подиву, чи то від жаху.

Лехаба відкрила рота, вочевидь, щоб розповісти янголу, які імена вона дала мешканцям бібліотеки, але Брайс перебила її, сказавши Ганту:

— Я покликала тебе тому, що почала складати список місць, де Даніка була в останні дні свого життя, — вона поплескала по аркушу, на якому вже почала писати.

— Справді? — Він не зводив темних очей з її обличчя.

Брайс відкашлялася.

— Це, гм, важко, — зізналася вона. — Змусити себе згадати. Я подумала… можливо, ти міг би мене попитати? Допомогти викликати… потік спогадів.

— Що ж, гаразд.

Знову запала тиша. Брайс чекала, що зараз він нагадає їй про те, що час грає проти них, що в нього є робота, що вона не повинна бути такою тюхтійкою, і таке інше.

Але Гант роздивлявся книги, акваріуми, двері до ванної кімнати у кінці бібліотеки, лампи вгорі, замасковані під зірки, намальовані на стелі. А потім, замість того щоб спитати про Даніку, поцікавився:

— Ти вивчала античне мистецтво в університеті?

— Так, пройшла кілька курсів. Мені подобалося дізнаватися про минувшину. Моєю спеціалізацією була класична література. А в дитинстві я вивчала Древню Мову фейрі, — додала вона.

Брайс вивчалася самотужки, охоплена раптовим бажанням дізнатися більше про свою спадщину. Через рік, їдучи в гості до дому свого батька — уперше в житті, — вона сподівалася вразити його своїм знанням Древньої Мови фейрі. Але після того, як на зустрічі усе полетіло шкереберть, вона відмовилася її вивчати. Дитячий вчинок, але їй було все одно.