Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 50)

— По-перше, перебільшення для неї — це свого роду мистецтво, — сказала йому Брайс.

— О, Бібі, іноді ти буваєш така жорстока…

— По-друге, лише небагатьом дозволено спускатися вниз, тож якщо ти доповіси про це Михею — нам кінець.

— Обіцяю, — насторожено промовив Гант. — Хоча Михей може розв’язати мені язика, якщо наполягатиме.

— Тоді не давай йому приводу для цікавості, — вона поставила пляшку на стіл і раптом виявила, що її ноги були на диво тверді.

Гант досі височів над нею. Жахливий терновий вінець, витатуюваний на його чолі, здавалося, висмоктував з зали усе світло.

Але Гант потер підборіддя.

— Багато чого там, унизу — контрабанда, еге ж?

— Ти ж певно вже зрозумів, що більшість із цього добра — контрабанда. Деякі з цих книжок і сувоїв — останні відомі примірники, які збереглися, — вона стиснула губи, а тоді тихо додала: — Багато людей постраждало і загинуло, щоб зберегти те, що зараз у бібліотеці унизу.

Більше вона і не могла сказати. Вона не могла прочитати переважну кількість книжок, оскільки вони були написані або мертвими мовами, або настільки майстерним шифром, що розшифрувати їх могли лише висококласні лінгвісти чи історики. Але минулого року вона нарешті дізналася, чим ті книги були. Знала, що астері й Сенат накажуть їх знищити. І що вже знищили усі інші примірники. У бібліотеці були також і звичайні книги, які Джесіба купляла здебільшого для себе — можливо, навіть для Підземного Короля. Але ті, котрі охороняла Лехаба… за них могли вбити. І вбивали.

— Я ні слова не скажу, — кивнув Гант.

Брайс зміряла його очима, а тоді розвернулася до залізних дверей.

— Вважай це подарунком на день народження, Леле, — пробурмотіла вона крізь метал.

Зітхнувши, залізні двері відчинилися, виявляючи сходи, встелені зеленим килимом, що вели вниз до бібліотеки. Гант ледь не врізався у Брайс, коли між ними виринула Лехаба, сяючи яскравим вогником, і промуркотіла:

— Привіт.

Янгол роздивився вогняну спрайту, яка зависла сантиметрів за тридцять від його обличчя. Завбільшки вона була з долоню Брайс, а над її крихітною голівкою звивалася копиця полум’яного волосся.

— Ну хіба ж ти не красуня, — промовив Гант низьким і м’яким голосом, від якого усі інстинкти Брайс різко прокинулися і випросталися.

Лехаба зажеврілася ще сильніше, обхопивши себе пухкими рученятами і схилила голову набік.

Брайс отямилася від враження, яке справив на неї голос Ганта. — Припини вдавати з себе скромницю.

Лехаба палко зиркнула на Брайс, але Гант підніс до неї палець, запрошуючи сісти.

— Ходімо?

Лехаба почервоніла, зробившись ледь не рубіновою, але підлетіла до його пошрамованого пальця і всілася, сором’язливо усміхаючись до янгола.

— Він дуже милий, Бібі, — зауважила вона, поки Брайс спускалася сходами вниз, де вже замиготіла сонцеподібна люстра. — Не розумію, чого ти стільки скаржишся на нього.

Брайс сердито озирнулася до вогняної спрайти. Але Лехаба зачарованими телячими очима дивилася на янгола. Гант криво усміхнувся Брайс, спускаючись за нею в саме серце бібліотеки.

Вона швидко відвернулася.

Можливо, Лехаба мала рацію щодо його зовнішності — він справді нічого.

Брайс відчувала кожен крок униз, кожен шелест крил Ганта, який ішов одразу за нею. Вона усвідомлювала, що повітря навколо наповнювалося його подихом, його силою і волею.

Окрім Джесіби, Сирінкса і Лехаби, разом з нею тут, унизу, була лише Даніка.

Сирінкс, який саме прокинувся од сну, побачив, що у них гість, — і постукав маленьким лев’ячим хвостиком по оксамитовому дивану.

— Сирі каже, що ти можеш його почухати, — сказала Лехаба Ганту.

— Гант зайнятий, — промовила Брайс, прямуючи до стола, на якому вона залишила розгорнуту книгу.

— То Сирі вміє говорити?

— З її слів, уміє, — пробурмотіла Брайс, шукаючи очима… так, вона поклала список на столик Лехаби. Вона рушила до нього, вгрузаючи високими підборами у килим.

— Тут, певно, тисячі книжок, — сказав Гант, оглядаючи височезні стелажі.

— О так, — погодилася Лехаба. — Але половина з них — це приватна колекція Джесіби. Деякі книги датуються ще…

Брайс застережливо кахикнула.

Лехаба показала їй язика і змовницьки зашепотіла до Ганта:

— Бібі дратується, бо не може скласти свій список.

— Я дратуюся, тому що зголодніла, а ти весь ранок наче скалка У дупі.

Лехаба поспішно злетіла з пальця Ганта до свого столика, де плюхнулася на ляльковий диванчик і сказала янголу, який, здавалося, не знав, чи хмуритися йому, чи сміятися:

— Бібі вдає з себе злюку, але насправді вона добра душа. Вона викупила Сирі, тому що Джесіба збиралася подарувати його одному клієнту — якомусь воєначальнику з Фаркаанських гір…

— Лехабо…

— Це правда.

Гант оглянув розмаїття тераріумів і рептилій у них, а тоді вдивився у порожні води величезного акваріума.

— Я думав, що він — якась вишукана домашня тваринка.

— О, так і є, — сказала Лехаба. — Сирінкса забрали від матері ще дитинчам, а потім десять років продавали по всьому світу. Потім Сирі придбала собі Джесіба, а потім його викупила Брайс — тобто, купила йому волю. У неї навіть відповідний документ є. Більше його ніхто не зможе купити, — спрайта вказала на химеру. — Зараз цього не видно, коли він ось так лежить, але на передній правій лапі у нього є тавро звільнення. Офіційний знак і все таке.

Гант відірвав погляд від похмурих вод акваріума і глянув на Брайс.

Вона схрестила руки на грудях.

— Що? Це ж було твоє припущення.

Його очі блиснули. Хтозна, що це означало.

Утім, вона намагалася не дивитися на його зап’ясток — на літери «SPQM», витаврувані на ньому. Цікаво, чи він теж опирався бажанню глянути на нього; чи розраховував колись теж отримати тавро звільнення.

Але до нього заговорила Лехаба:

— А скільки потрібно, щоб викупити тебе, Аті?

— Леле, це нечемно, — вклинилася Брайс. — І не називай його Аті. Вогняна спрайта випустила клубок диму.

— Ми з ним з одного Дому, й обоє раби. Моя прабабуся билася у його 18-му Легіоні під час їхнього повстання. Я маю право спитати.

При згадці про повстання обличчя Ганта зробилося кам’яним, але він підійшов до дивана, дозволив Сирінксу обнюхати його пальці, а тоді почухав звіра за оксамитовими вушками. Сирінкс тихенько загурчав від задоволення, а його лев’ячий хвіст обм’якнув.

Від побаченого у Брайс защеміло у грудях, і вона спробувала заглушити це відчуття.

Гант шелеснув крилами.

— Мене продали Михею за вісімдесят п’ять мільйонів золотих марок.

Чіпляючись підборами за килим, Брайс підійшла до столика Лехаби і схопила її планшет. Спрайта знову підлетіла до янгола.

— Я коштую дев’яносто тисяч золотих марок, — зізналася Лехаба. — А Сирі — двісті тридцять три тисячі.

Гант зиркнув на Брайс.

— Ти стільки заплатила?

Брайс сіла за робочий стіл і вказала на сусідній стілець поряд.

Янгол слухняно підійшов — нарешті.