Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 49)

Шукай там, де болить найбільше.

Брайс утрималася від того, щоб сказати Аталару, наскільки точною була підказка Королеви Змій. Вона вже віддала йому свій список підозрюваних — але про другий список він не питав.

Тож ось що вона вирішила зробити: скласти перелік усіх переміщень Даніки за останній тиждень її життя. Але щойно вона закінчила з підготовкою галереї до робочого дня і спустилася до бібліотеки, щоб скласти список… її занудило.

Тож натомість вона увімкнула ноутбук і почала переглядати своє листування з Максимусом Терціаном за півтора місяця. Можливо, вона знайде у ній якийсь зв’язок — чи принаймні натяк на його плани на той злощасний вечір.

Утім, з кожним прочитаним професійним, сухим імейлом, у намертво заварені двері її свідомості скреблися спогади з останніх днів життя Даніки. Наче загрозливі привиди, вони сичали й шепотіли, і вона намагалася їх ігнорувати, намагалася зосередитися на листах Терціана, але…

Лехаба відірвала погляд від планшета, на якому дивилася свій улюблений серіал про ванірів, розвалившись на крихітному диванчику — його колись віддала їй Брайс, діставши зі свого дитячого лялькового будиночка. Її скляний купол стояв позаду, на стосі книжок, а над ним схилялися квітки фіолетової орхідеї.

— Ти могла би впустити янгола сюди і працювати з ним разом над тим, що, вочевидь, тобі так важко дається.

Брайс закотила очі.

— У тебе до Аталара якийсь нездоровий інтерес.

— Хіба ти не бачила, який він? — зітхнула Лехаба.

— Враховуючи те, що він живе на сусідньому даху, — так, бачила.

Лехаба поставила на паузу серіал і відкинулася на спинку крихітного диванчика.

— Він… чарівний.

— Ага, поки рота не відкриє, — Брайс закрила імейл, який читала, — один із сотні в їхній переписці з Терціаном і перший, в якому він дозволив собі легкий флірт.

— Гант такий гарний що міг би зніматися у цьому серіалі, — Лехаба граційно вказала пальцем ноги на планшет.

— На жаль, не думаю, що з вашою з Аталаром різницею у розмірах у вас щось могло би вийти у ліжку. Ти навіть не зможеш обхопити своїми рученятами його член.

Лехаба соромливо пхикнула, випустивши клуби диму, і замахала своїми крихітними руками, розганяючи його.

— Бібі!

Брайс захихотіла, а тоді вказала на планшет.

— Це ж не я залипаю у серіал, який, по суті, просто порнуха з сюжетом. Як він там називається? «Страхи і трахи?».

Лехаба почервоніла.

— Він називається не так, і ти це знаєш! Це художній серіал. Вони займаються любов’ю. Вони не… — вогняна спрайта поперхнулася.

— Трахаються? — сухо закінчила Брайс.

— Атож, — строго кивнула Лехаба.

Брайс засміялася, дозволяючи сміху прогнати рій привидів минулого, і спрайта, попри свою соромливість, теж захихотіла.

— Сумніваюся, що Гант Аталар — із тих, хто займається любов’ю.

Лехаба закрила обличчя долонями, загудівши від сорому.

Щоб помучити її ще трохи, Брайс додала:

— Він радше обіпре тебе об стіл і…

Задзвонив телефон.

Брайс звела погляд до стелі, думаючи, чи міг їх якось почути Аталар, але… ні. Це було ще гірше.

— Добрий день, Джесібо, — відповіла вона на дзвінок, жестом наказуючи Лехабі повернутися на вахту на випадок, якщо чаклунка спостерігала за ними крізь камери бібліотеки.

— Привіт, Брайс. Рада бачити, що Лехаба працює не покладаючи рук.

Лехаба швидко вимкнула планшет і спробувала якнайкраще вдати, що пильнує книжки.

— У неї ранкова перерва. На одну вона має право, — сказала Брайс. Лехаба кинула на неї вдячний погляд, що пронизував до кісток. Джесіба ж лише почала перераховувати свої численні розпорядження.

За пів години Брайс сиділа за столом у виставковій залі й дивилася на зачинені вхідні двері галереї. Цокання годинника заповнювало собою залу, невблаганно нагадуючи про кожну втрачену секунду. Кожну секунду часу, упродовж якого вбивця Даніки і зграї бродив вулицями міста, поки вона сиділа тут, займаючись довбаною документацією.

Годі витримати. Утім, від думки про те, щоб відчинити двері тим болісним спогадам…

Вона знала, що пошкодує про це. Знала, що це величезна дурість. Та все ж вирішила набрати номер телефону, перш ніж встигне у ньому засумніватися.

— Що сталося? — Голос Ганта був різкий і вже стурбований.

— Чому ти думаєш, що щось сталося?

— Тому що ти ніколи раніше мені не дзвонила, Квінлан.

Це була дурість — страшенна дурість. Вона відкашлялася, намагаючись придумати якесь виправдання, типу замовлення їжі на ланч, коли він спитав:

— Ти щось знайшла?

Заради Даніки, заради Зграї Дияволів, вона зможе це зробити.

І зробить. Зараз не час для гордості.

— Мені потрібно, щоб ти… допоміг мені де з чим.

— З чим? — 3 цими словами хтось гупнув у двері. Брайс знала що це він, навіть не перевіряючи зображення зовнішньої камери.

Вона відчинила двері й зустрілася лицем до лиця з Гантом, який стояв, розвівши крила, і пахнув кедром після дощу.

— Знову морочитимеш мені голову про те, що мені не можна всередину, чи, може, пропустимо ці байки? — іронічно запитав Гант.

— Та заходь уже, — Брайс залишила його у дверях і повернулася до свого стола. Тоді висунула нижню шухляду, дістала багаторазову пляшку і відпила просто з неї.

Гант зачинив за собою двері.

— Чи не зарано для випивки?

Вона промовчала і, зробивши ще один ковток, опустилася на стілець.

Він зміряв її поглядом.

— То ти скажеш мені, у чому справа?

З-за залізних дверей бібліотеки почувся ввічливий, але наполегливий стукіт. Гант різко зімкнув крила і повернув голову в бік важких металевих дверей.

Атріум виставкової зали знову наповнився стукотом.

— Бібі, — скрушно промовила Лехаба з-за дверей. — Бібі, у тебе все гаразд?

Брайс закотила очі. Хтоно, даруй їй терпіння.

— Хто там? — надто невимушено спитав Гант.

Стукіт пролунав утретє.

— Бібі? Бібі, будь ласка, скажи, що ти в порядку.

— Усе гаразд, — гукнула Брайс. — Повертайся вниз і займися роботою.

— Я хочу побачити тебе на власні очі, — сказала Лехаба точнісінько як стурбована тітонька. — Доти я не зможу зосередитися на роботі.

Гант насупив брови — хоча його губи вигнулися в усмішці.