Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 5)

Звісно ж, для цього була потрібна крапля магії — плита буквально висмоктувала її, наче вампір, із вен того, хто її торкався. Крихітний заряд життєвої енергії зникав назавжди.

Брайс підвела погляд на бронзову табличку над головою. Кварцові Брами були меморіалами, хоча вона не знала, на пам’ять про який саме конфлікт чи війну. Але на всіх них була одна й та сама табличка: «Сила завжди належить тим, хто віддає своє життя за місто».

Враховуючи, що це твердження можна було би вважати таким, що суперечить правлінню астері, Брайс завжди дивувало те, що самі астері дозволили Брамам і далі стояти у місті. І хоча з появою телефонів Брами вийшли з ужитку, друге життя їм дали діти й туристи, які розосереджувалися з друзями біля різних Брам і шепотіли брудні слівця або захоплювалися самою новизною такого застарілого способу спілкування. Не дивно, що на вихідних п’яні придурки зі своїми криками крізь Брами — категорія, до якої, беззаперечно, належали Брайс із Данікою, — стали такою величезною скалкою у дупі місцевої влади, що та встановила конкретний час, коли можна було користуватися Брамами.

А потім поширився дурний забобон, який стверджував, що Брами могли здійснювати бажання і що віддати краплю своєї сили означало зробити приношення п’яти богам.

Брайс знала, що все це маячня, але якщо завдяки цьому Даніка не так сильно боятиметься звільнення Бріґґса — що ж, тоді воно того варте.

— Чого збираєшся побажати? — спитала Брайс Даніку, коли та опустила погляд на диск із темними самоцвітами.

Смарагд П’яти Троянд засвітився, і молодий жіночий голос проверещав:

— Цицьок!

Люди навколо засміялися, наче вода задзюркотіла по камінні, і Брайс хихотнула.

Але обличчя Даніки посерйознішало.

— У мене забагато бажань, — промовила вона, та перш ніж Брайс устигла спитати, вона знизала плечима. — Але, гадаю, я бажаю Ітану перемогти у сьогоднішньому матчі з сонцеболу.

З цими словами вона поклала долоню на диск. Брайс побачила, як її подруга злегка здригнулася і, тихенько засміявшись, відійшла назад. Її карамельні очі сяяли.

— Тепер ти.

— Ти знаєш, що у мене майже немає пристойної магії, але гаразд, — сказала Брайс, не бажаючи поступатися, навіть Альфі вовків. Відколи Брайс на першому курсі університету зайшла до їхньої кімнати в гуртожитку, вони усе робили разом. Тільки вони вдвох — і так буде завжди.

Вони навіть планували разом здійснити Занурення — водночас застигнути у безсмерті, а Якорями були би члени Зграї Дияволів.

Формально це не було справжнє безсмертя — ваніри все-таки старіли і вмирали, або з природних причин, або з інших, але процес старіння після Занурення був настільки вповільненим, що, залежно від виду, до якого належав ванір, можуть пройти століття, перш ніж у нього з’являться перші зморшки. Фейці могли прожити тисячу років, перевертні та відьми — у середньому п’ятсот, а янголи — десь у цьому проміжку. Чистокровні люди не могли здійснити Занурення, оскільки не володіли жодними магічними силами. А порівняно з людьми, з їхньою середньостатистичною тривалістю життя і повільним процесом одужання, ваніри, по суті, таки були безсмертні — деякі їхні види народжували дітей, які досягали зрілості аж після вісімдесяти років. І більшість із них було дуже, дуже важко вбити.

Але Брайс рідко думала про те, до якої частини цього спектра потрапить — чи дарує їй її напівфейська спадщина сотню років чи тисячу. Це було неважливо, поки Даніка поруч. Спочатку Занурення. Вони разом зроблять смертельний крок у свою зрілу магічну силу, зіткнуться з тим, що лежить на дні їхніх душ, а потім швидко повернуться до життя, перш ніж брак кисню не призведе до смерті мозку. Або просто до їхньої смерті.

Утім, тоді як Брайс успадкує силу, заледве достатню, щоб показувати круті фокуси на вечірках, Даніка мала отримати ціле море сили, завдяки якому значно переважить Сабіну — ймовірно, опиниться нарівні з фейською знаттю, можливо, навіть вище самого Короля Осені.

Досі не було відомо про випадки, коли перевертень здобував таку силу, однак усі стандартні тести, проведені у дитинстві, це підтверджували: коли Даніка здійснить Занурення, то здобуде наймогутнішу силу серед вовків, подібну до якої не бачили ще з давніх-давен по той бік моря.

Даніка не просто стане Ватажком вовків Міста Півмісяця, ні, вона мала потенціал стати Альфою всіх вовків. На всій довбаній планеті.

Даніці ж було на це начхати. Вона не планувала своє майбутнє, спираючись на ці віщування.

«Двадцять сім років — ідеальний вік здійснити Занурення», — разом вирішили подруги після багатьох років нещадної критики, якій вони піддавали різних безсмертних, чиї життя лічилися століттями і тисячоліттями. Саме перед тим, як з’являться перші складки, зморшки чи сиві волосини. Усім, хто запитував, вони просто відповідали: «Який сенс бути безсмертними кралями з обвислими цицьками?»

«Самозакохані засранки», — просичала Ф’юрі, коли вони пояснювали це вперше.

Ф’юрі, яка здійснила Занурення у двадцять один, не сама обрала для себе цей вік. Чи це просто сталося саме собою, чи їй це нав’язали — вони точно не знали. Навчання Ф’юрі в університеті Міста Півмісяця було лише прикриттям її місії; більшість свого часу вона займалася по-справжньому огидними речами за непристойно великі гроші на Панґері. А подробиць вона ніколи не розкривала.

«Найманка», — стверджувала Даніка. Навіть мила Юніпер, фавна, яка була четвертою у їхньому тісному квадраті дружби, погоджувалася з імовірністю того, що Ф’юрі була найманою вбивцею. Питання про те, що, можливо, Ф’юрі час від часу виконує завдання для астері та їхнього маріонеткового Імперського Сенату, також було спірне. Але це насправді нікого з них не хвилювало — не тоді, коли Ф’юрі завжди прикривала їхні спини у важку годину. І навіть у звичайний час.

Рука Брайс зависла над золотим диском. Пильний погляд Даніки був холодний і гнітючий.

— Ну ж бо, Бі, чого мнешся?

Брайс зітхнула і поклала долоню на плиту.

— Бажаю, щоб Даніка зробила манікюр. Нігті у неї страшнючі.

Тіло пронизала блискавка, навколо пупка з’явилося слабке відчуття вакууму, а тоді Даніка, сміючись, штовхнула її.

— Ну ти й коза.

Брайс обвила рукою Даніку за плечі.

— Ти це заслужила.

Даніка подякувала охоронниці, яка просяяла від такої уваги, і проігнорувала туристів, які продовжували клацати фотоапаратами.

Вони мовчки дійшли аж до північного краю площі, звідки Даніка мала вирушити до ЦДР, вежі якого височіли у небо, закишіле янголами й у самісінькому центрі якого розпростерся Коміціум, а Брайс — до Храму Богині Місяця за три квартали звідси.

Даніка кивнула у бік вулиць позаду Брайс.

— Побачимося вдома, добре?

— Будь обережна, — Брайс шумно видихнула, намагаючись позбутися відчуття тривоги.

— Я знаю, як постояти за себе, Бі, — сказала Даніка, але її очі світилися любов’ю — вдячністю, від якої у Брайс защеміло у грудях, — просто за те, що комусь не було байдуже, жива вона чи мертва.

Сабіна була гівняною матір’ю. Вона ніколи не прохоплювалася і не натякала на те, ким був батько Даніки, — тож Даніка росла самотою, як не рахувати дідуся, який був надто старий і заглиблений у себе, щоб уберегти Даніку від материної жорстокості.

Брайс кивнула у бік ЦДР.

— Щасти тобі. Не розлюти там усіх.

— Ти ж знаєш, що так і буде, — з усмішкою відповіла Даніка, але її погляд лишився серйозним.

3

На той час, коли Брайс повернулася додому з роботи, Зграя Дияволів уже сиділа в її квартирі.

Не встигла вона здолати сходовий майданчик другого поверху, як почула гучний регіт і захоплене собаче вищання. Веселощі продовжувалися, поки вона підіймалася до себе, буркочучи під ніс, що її плани на спокійний вечір на дивані були зіпсовані.

Обкладаючи гостей добірною лайкою, якою б пишалася її мати, Брайс відімкнула залізні двері, пофарбовані у синій колір, готуючись до атак вовчої зарозумілості, чванства і звички пхати носа у всі сфери її життя. І це була тільки Даніка.

Зграя Даніки перетворювала всі характерні вовчі властивості на мистецтво. Здебільшого тому, що вони вважали Брайс своєю, хоч у неї на шиї і не було витатуйовано їхнього символу.

Іноді їй було шкода майбутнього кавалера Даніки, хто б ним не став. Бідолаха не знатиме, на що підписується, коли зв’язуватиме з нею своє життя. Хіба що він сам буде з вовчого племені — хоча перспектива спати з вовком приваблювала Даніку не більше за Брайс.

Інакше кажучи, взагалі не приваблювала.

Добряче штовхнувши двері плечем — їхні погнуті краї частенько застрягали, здебільшого через вовтузню шибайголів, які зараз відпочивали, розтягнувшись на протиснених диванах і кріслах, — Брайс зітхнула, побачивши шість пар очей, прикутих до неї. І шість вишкірених посмішок.

— Як пройшла гра? — звернулася вона до присутніх у кімнаті, закинувши ключі у кривобоку керамічну миску, яку Даніка склепала на побіжному курсі гончарного мистецтва в університеті. Брайс не почула від Даніки ні слова про зустріч по Бріґґсу, окрім розпливчастого «Вдома розповім»…

Напевно, усе було не так погано, якщо Даніка все-таки прийшла на матч із сонцеболу. Вона навіть надіслала Брайс фото всієї зграї на тлі поля, з маленькою фігурою Ітана у шоломі на задньому плані.

Пізніше вигулькнуло повідомлення від самої зірки команди: «Наступного разу щоб прийшла, Квінлан».