Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 4)
— Ми з Брайс вирішили прогулятися.
Загострені вуха Брайс прекрасно почули, як її мати спитала:
— Куди?
Ембер Квінлан перетворила гіперопіку на спортивне змагання.
Переїзд сюди, до Місяцеграда, був випробуванням характерів. Ембер здалася лише тоді, коли дізналася, ким буде сусідка-першокурсниця її доньки, — а потім прочитала Даніці лекцію про те, як саме потрібно дбати про безпеку Брайс. На щастя, Рендалл, вітчим Брайс, через пів години осік дружину.
Безперечно, Брайс продовжувала тренуватися. Усього кілька днів тому вона навідувалася до тиру, де вправлялася у всьому, що Рендалл — якого вона вважала своїм справжнім батьком — навчив її змалечку: збирати зброю, прицілюватися і контролювати дихання.
Загалом вона вважала вогнепальну зброю жорстокими машинами для вбивства і тішилася тому, що у Республіці це питання жорстко регулювалося. Але враховуючи те, що, крім швидкості й кількох відпрацьованих прийомів, їй більше не було чим захищатися, Брайс розуміла, що для людини зброя може означати різницю між життям і вбивством.
— Ми просто йдемо собі до торгових кіосків на Старій Площі — захотілося кебабу з баранини, — швидко збрехала Даніка, і перш ніж Ембер змогла продовжити допит, додала: — До речі, Бі, напевно, забула тобі сказати, що на наступних вихідних ми вирушаємо до Калаксоса — в Ітана там матч із сонцеболу, і ми всі їдемо вболівати.
Це була напівправда. Гра дійсно мала відбутися, але про те, щоб поїхати вболівати за молодшого брата Коннора, зіркового гравця команди університету Міста Півмісяця, не було і мови. Сьогодні по обіді Зграя Дияволів справді збиралася прийти на університетський стадіон і підтримати Ітана, але на виїзні ігри Брайс із Данікою не їздили ще з другого курсу, коли Даніка спала з одним із захисників.
— Дуже прикро, — промовила Ембер. В материному тоні Брайс чітко уявила її похмурий вираз. — Ми так чекали зустрічі.
Вогняний Соласе, ця жінка майстерно вміла тиснути на почуття провини! Брайс скривилася і забрала мобільний.
— Ми теж, але давай перенесемо її на наступний місяць.
— Але ж це так довго…
— Трясця, он іде мій клієнт, — збрехала Брайс. — Мушу йти.
— Брайс Аделаїдо Квінлан…
— Бувай, мамусю.
— Бувай, мамусю! — вторуючи подрузі, озвалася Даніка, перш ніж та натиснула «відбій».
Зітхнувши, Брайс глянула на небо, не звертаючи увагу на янголів, які ширяли вгорі, пролітаючи повз. Їхні тіні танцювали на залитих сонцем вулицях.
— Повідомлення надійде за три, дві…
Її мобільний дзенькнув.
— Ого, а вона не промах, — присвиснула Даніка.
— Я не дозволю їм приїхати до міста, якщо Бріґґс бігатиме на волі, — важко зітхнула Брайс.
Усмішка Даніки згасла.
— Знаю. Будемо й далі годувати їх відмовками, доки все не налагодиться.
Дякувати Хтоні за Даніку — у неї завжди був план на будь-який випадок.
Брайс сунула мобільний до сумочки, лишивши материне повідомлення без відповіді.
Коли вони дійшли до Брами у серці Старої Площі, сонце осяювало лише верхній край її кварцової арки — дзеркально чистої, як прозорий ставок, — і його промені переломлювалися й кидали маленькі веселки на прилеглу будівлю. У День літнього сонцестояння, коли сонце ставало з Брамою в одну ідеальну лінію, воно всю площу заливало веселками, яких було стільки, що здавалося, наче гуляєш усередині діаманта.
Навколо сновигали туристи, через усю площу повзла довга черга — усі чекали можливості сфотографуватися з шестиметровою міською пам’яткою.
Браму Старої Площі — одну з семи міських брам, вирізьблених із величезних брил кварцу, який видобували у Лаконських горах на півночі, — часто називали Брамою Серця — завдяки її розташуванню у самісінькому центрі Місяцеграда. Інші шість брам були рівновіддалені від неї і стояли на дорогах, які вели з обмурованого міста.
— Нехай уже зроблять спеціальний перехід через площу для місцевих, — пробурмотіла Брайс, проштовхуючись повз туристів і вуличних торговців.
— І почнуть брати з туристів штрафи за те, що плетуться мов черепахи, — буркнула у відповідь Даніка, утім блиснула широкою вовчою усмішкою до молодої людської пари, яка, упізнавши її, пороззявляла роти і почала поспішно фотографувати.
— Цікаво, що б вони подумали, якби знали, що ти вся у фірмовому соусі того нічного сталкера, — пробурмотіла Брайс.
— Дурепа, — штовхнула її ліктем Даніка, дружньо махнула до туристів і рушила далі.
По інший бік Брами Серця, серед невеличкого натовпу торговців, які продавали їжу і туристичні цяцьки, тягнулася друга черга людей, які чекали можливості наблизитися до золотої плити, що виступала з південного боку воріт.
— Це ще крізь них продиратися доведеться, — промовила Брайс, насуплено дивлячись на туристів, які нудилися під пекучим сонцем.
Але Даніка різко зупинилася і повернулася кутастим обличчям до Брами і пам’ятної таблички.
— Давай загадаємо бажання.
— Я не хочу стояти у цій черзі.
Зазвичай вони просто викрикували свої бажання у повітря пізніми вечорами, коли підхмелені поверталися з «Білого Ворона» і площа була порожня. Брайс перевірила час, глянувши на екран свого мобільного.
— Хіба тобі не треба вирушати до Коміціуму? — До п'ятивежової фортеці Губернатора було щонайменше п’ятнадцять хвилин ходу.
— Ще є час, — відповіла Даніка і, схопивши Брайс за руку, потягла подругу крізь натовп до справжньої туристичної принади Брами.
На висоті трохи більше метра над землею з кварцу виступала плита — блок із суцільного золота з сімома різними дорогоцінними каменями, які позначали сім різних кварталів міста, та з вигравіруваними під ними емблемами кожного району.
Смарагд і троянда позначали П’ять Троянд. Опал і пара крил — ЦДР. Рубін і серце — Стару Площу, сапфір і дуб — Місячний Ліс. Аметист і людська долоня — Асфоделеві Луки, тигрове око і змія — М’ясний Ринок. А онікс — такий чорний, що поглинав світло, — і череп зі схрещеними кістками позначали Кістяний Квартал.
Усередині півкола з дорогоцінних каменів і вигравіруваних емблем злегка виступав маленький кругленький диск. Його метал був затертий незліченними дотикам рук, лап, плавників та інших прерізних кінцівок.
На табличці поруч був напис:
Схоже, у людей в черзі, які чекали можливості доторкнутися до диска, страху не було.
Двоє підлітків-перевертнів — судячи з їхніх запахів, з родини котячих — хихотіли й підохочували один одного, штовхаючись ліктями і дражнячись, кожен провокуючи іншого торкнутися диска.
— Жалюгідне видовище, — промовила Даніка, рушивши повз чергу, огороджувальні мотузки і, схоже, знуджену охоронницю — молоду фейку — у самий початок. З кишені шкіряної куртки Даніка дістала жетон і потрусила ним перед охоронницею, яка заціпеніла, зрозумівши хто вліз без черги. Фейка відступила, навіть не глянувши на золоту емблему — лук у вигляді півмісяця з накладеною стрілою.
— У службовій справі Допоміжних сил міста, — заявила Даніка з незворушним виразом обличчя. — Це лише на хвилинку.
Брайс придушила смішок, прекрасно уявляючи сердиті погляди у спину від людей з черги.
— Як не можете зважитися, то забирайтеся звідси, — процідила Даніка до підлітків.
Вони різко розвернулися до неї і побіліли як смерть.
Даніка посміхнулася, показавши майже всі зуби. Видовище було не з приємних.
— Матінко рідна, — прошепотів один із них.
Брайс приховала посмішку. Їй ніколи не набридне спостерігати цей благоговійний трепет. Здебільшого тому, що вона знала, що Даніка на нього заслуговувала. Кожного бісового дня Даніка викликала захоплення, яке розквітало на обличчях незнайомців, коли ті бачили її світле шовковисте волосся і татуювання на шиї. І страх, який змушував місцевих покидьків двічі подумати, перш ніж зв’язуватися з нею і Зграєю Дияволів.
За винятком Філіпа Бріґґса. Брайс подумки спрямувала молитву до синіх глибин морській богині Оґенас — щоб мудра володарка шепнула Бріґґсу триматися подалі від Даніки, якщо він колись справді вийде на волю.
Хлопці відійшли вбік і за мить помітили й Брайс. Побожний трепет на їхніх обличчях перетворився на відверто безсоромний інтерес.
Один із них перевів погляд із Брайс на Даніку і, затинаючись, пробурмотів:
— Мій… мій учитель історії розповідав, що початково Брами були засобами зв’язку.
— Закладаюся, що з такими блискучими знаннями сумнівних фактів усі дівки твої, — байдуже відказала Даніка, навіть не глянувши на хлопців.
Зрозумівши натяк, вони нишком відійшли назад до черги. Брайс самовдоволено посміхнулася і підійшла до подруги, роздивляючись золоту плиту.
Утім, підліток мав рацію. Сім Брам Місяцеграда, встановлені на силових лініях, які проходили містом, були створені для того, щоб охоронці різних районів багато століть тому мали можливість швидко зв’язатися одне з одним. Коли хтось просто клав долоню на золотий диск у центрі плити і починав говорити, його голос долинав до інших Брам, і починав світитися самоцвіт, що позначав район, з якого походив голос.