Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 3)

— Не хвилюйся, я вдяглася, — довгі гострі ікла виблискували з кожним словом. Даніка нащулила пухнасті вуха, роздивляючись вимкнений комп’ютер і сумочку, яку Брайс поклала на стіл. — Ти йдеш зі мною?

— Потрібно дещо знайти для Джесіби, — Брайс схопила в’язку ключів, які відчиняли двері до різних частин її життя. — Вона знову діставала мене пошуками Місячного Рога. Наче я не шукала його без упину весь минулий тиждень.

Даніка глянула на одну з видимих камер у виставковій залі, встановлену за обезголовленою статуєю фавна в танці, якій було десять тисяч років, і махнула пухнастим хвостом.

— Навіщо він узагалі їй потрібен?

Брайс знизала плечима.

— Духу не стало спитати.

Намагаючись не зачепити кігтями жодної нитки у килимі, Даніка обережно підійшла до вхідних дверей.

— Навряд чи вона збирається повернути його до храму від щирого серця.

— Мені здається, Джесіба використає повернення Рога на свою користь, — погодилася Брайс.

Вони вийшли на тиху вуличку, розташовану за квартал від річки Істрос. Полуденне сонце обпалювало брукований тротуар, а Даніка суцільною стіною з хутра і м’язів відділяла Брайс від дороги.

Крадіжка священного рога під час вимкнення електрики стала найсенсаційнішою халепою: грабіжники, скориставшись вночішним покривом, влізли до Храму Богині Місяця і вкрали стародавню фейську реліквію, яка спочивала на колінах масивної фігури божества на троні.

Архангел Михей особисто оголосив чималу винагороду за будь-яку інформацію стосовно повернення рога і пообіцяв, що трикляті святотатці, які вкрали його, будуть притягнуті до відповідальності.

Відомої також як публічне розпинання на хресті.

Брайс завжди намагалася не наближатися до площі у ЦДР, де зазвичай ці розп’яття проводилися. У певні дні — залежно від вітру і спеки — запах крові і сморід гниття плоті, міг розноситися на декілька кварталів.

Брайс ішла в ногу з Данікою, а велетенська вовчиця ретельно роздивлялася вулицю, винюхуючи найменший натяк на небезпеку. Завдяки своєму напівфейському нюху Брайс могла розпізнавати запах людей значно детальніше, ніж прості смертні. У дитинстві вона безперестанку розважала своїх батьків, описуючи запахи всіх мешканців їхнього маленького гірського містечка Нідароса — люди не володіли таким умінням витлумачувати навколишній світ. Але здібності Брайс і близько не стояли до здібностей її подруги.

Продовжуючи обнюхувати вулицю, Даніка один раз вильнула хвостом — і не від радості.

— Охолонь, — промовила Брайс. — Викладеш свої думки Правителям, і тоді вони з усім розберуться.

Даніка прищулила вуха.

— Усе пропало, Бі. Геть усе.

Брайс насупилася.

— Ти справді хочеш сказати, що комусь із Правителів Міста такий бунтівник, як Бріґґс, потрібен на свободі? Вони знайдуть якусь зачіпку і запроторять його назад до в’язниці, — Оскільки Даніка так і не глянула на неї, Брайс додала: — Не може бути, щоб 33-й не пильнував кожен його подих. Бріґґсу достатньо не так кліпнути — і він побачить, яких страждань янголи нашлють на всіх нас. Хай йому Хел, Губернатор може навіть відправити по нього Умбру Мортіса, — особистий асасин Михея з рідкісним даром блискавиці у жилах міг ліквідувати майже будь-яку загрозу.

— Я й сама можу впоратися з Бріґґсом, — гаркнула Даніка, блиснувши зубами.

— Знаю, що можеш. Це всі знають, Даніко.

Даніка оглянула вулицю попереду, мигцем зиркнувши на плакат, прикріплений до стіни, — із зображенням шістьох астері на тронах і сьомим порожнім троном на честь їхньої загиблої сестри, — і важко зітхнула.

На її плечах завжди лежатимуть тягар і очікування, яких Брайс ніколи не доведеться зносити, і Брайс була збіса вдячна за цей привілей. Коли лажала Брайс, Джесіба зазвичай кілька хвилин бурчала та й по всьому. Коли лажала Даніка, цією новиною вибухали випуски новин та інтернет.

Сабіна робила для цього все можливе.

Брайс і Сабіна зненавиділи одна одну з того першого дня в університеті Міста Півмісяця, коли Альфа Зграї презирливо посміхнулася, глянувши на сусідку по кімнаті її єдиної доньки — нікчемну напівкровку. А Даніку Брайс полюбила тієї ж миті, коли нова сусідка все одно, вітаючись, простягла їй руку, а потім сказала, що Сабіна просто розізлилася, бо сподівалася попускати слину на м’язистого вампіра.

Даніка рідко дозволяла думкам інших — особливо Сабіни — підточувати її чванькувату поведінку і псувати її веселий настрій, утім у такі важкі дні, як цей… Брайс підняла руку і широким утішливим рухом провела по м’язистому боці Даніки.

— Гадаєш, Бріґґс зводитиме порахунки з тобою або зі зграєю? — спитала Брайс, відчуваючи, як усередині все стискається. Даніка затримала Бріґґса не сама — він міг помститися їм усім.

Даніка наморщила писок.

— Не знаю.

Два слова луною відбилися між ними. У рукопашному двобої Бріґґсу нізащо не вистояти проти Даніки. Але одна з тих його бомб могла все змінити. Якби Даніка здійснила Занурення у безсмертя, то, ймовірно, вижила би. Але оскільки вона цього не зробила — оскільки вона була єдиною зі Зграї Дияволів, хто досі цього не зробив… У Брайс пересохло в роті.

— Будь обережна, — тихо промовила вона.

— Буду, — відповіла Даніка, чий теплий погляд досі затьмарювали тіні. Але потім вона зателіпала головою, ніби обтрушуючись від води, — суто собачий рух. Брайс часто захоплювалася тим, як Даніка могла відганяти власні страхи, чи принаймні ховати їх достатньо глибоко, щоб рухатися далі. І справді, Даніка змінила тему.

— Сьогодні на зустрічі буде твій брат.

«Неповнорідний брат, — подумки виправила її Брайс. — Неповнорідний брат і повноцінний фейський засранець».

— І?

— Просто вирішила попередити, що побачуся з ним, — вираз на вовчій морді трохи пом’якшився. — Він спитається про тебе.

— Перекажи Рунну, що в мене купа важливих справ, а він нехай іде у сраку.

Даніка фиркнула від сміху.

— А де саме ти збираєшся шукати Ріг?

— У храмі, — зітхнувши, відповіла Брайс. — Чесно кажучи, я цілісінькими днями вивчаю цю справу і нічого не можу зрозуміти. Ні підозрюваних, ні чуток на М’ясному Ринку про продаж Рога, ні мотивів для того, хто взагалі на це спромігся. Ріг настільки відомий, що той, хто його вкрав, дуже з цим заморочився, — вона насуплено глянула у ясне небо. — Я не здивуюся, якщо з цим і було пов’язане вимкнення електрики — якщо хтось відключив електросистему міста, щоб украсти Ріг у раптовому хаосі. У місті є близько двадцяти людей, здатних на такий підступний план, і в половини з них є можливості його втілити.

Хвіст Даніки смикнувся.

— Якщо вони здатні утнути щось подібне, то я б радила триматися подалі. Помороч трохи голову Джесібі, змусь її думати, що шукаєш Ріг, а потім залиш цю затію. На той час або Ріг з’явиться, або вона перейде до свого наступного дурного квесту.

— Я просто… Було би добре знайти Ріг. Для моєї власної кар’єри, — зізналася Брайс. Що б це не означало. Рік роботи в галереї не викликав нічого, крім огиди до непристойно великих грошей, що їх багатії тринькали на старезний мотлох.

Очі Даніки блиснули.

— Так, я знаю.

Брайс смикнула сюди-туди крихітну золоту підвіску — кулон у вигляді трьох переплетених кіл — по тонкому ланцюжку, що висів у неї на шиї.

Даніка вирушала на патрулювання озброєна пазурами, мечем і пістолетами, а ось щоденні обладунки Брайс складалися виключно з нього — архезійського амулета завбільшки з ніготь її великого пальця, подарунка Джесіби у її перший робочий день.

«Цілий захисний костюм у намисті», — здивувалася тоді Даніка, коли Брайс продемонструвала його солідні функції захисту від впливу різноманітних магічних речей. Архезійські амулети коштували недешево, але Брайс не тішилася надміру і розуміла, що її хазяйкою керувала виключно своєкорисливість. Якби у Брайс не було амулета, сума страхових виплат була би просто кошмарною.

Даніка кивком вказала на намисто.

— Не знімай його. Особливо якщо влазиш у цю брудну справу з Рогом.

Попри те що потужні сили Рога вже давно вичерпалися, якщо його вкрав хтось могутній, Брайс знадобиться увесь можливий магічний захист.

— Ага, аякже, — промовила Брайс, хоча Даніка мала рацію. Отримавши намисто, вона ніколи його не знімала. Брайс розуміла, що навіть якщо Джесіба колись турне її з роботи, їй доведеться знайти спосіб зробити так, щоб намисто лишилося у неї. Даніка не раз і не два повторювала це їй, не в змозі опиратися інстинкту Альфи вовків захищати за будь-яку ціну. Ось почасти за це Брайс і любила її — й ось чому в такі миті її груди розпирало від любові і вдячності.

У сумочці Брайс задзижчав мобільний, і вона його витягла. Даніка глянула на екран, побачила, хто телефонує, і завиляла хвостом, нашорошивши вуха.

— Ні слова про Бріґґса, — попередила Брайс і взяла слухавку. — Привіт, мамо.

— Привіт, сонечко, — ясний голос Ембер Квінлан наповнив вухо Брайс, викликаючи в неї усмішку навіть попри три сотні кілометрів відстані. — Хотіла ще раз пересвідчитися, що наш приїзд на наступних вихідних у силі.

— Привіт, мамусю! — гаркнула Даніка у телефон.

Ембер засміялася. Вона завжди була для Даніки «мамусею», ще з їхньої першої зустрічі. І сама Ембер, яка не мала дітей, окрім Брайс, була дуже рада знайти другу — таку ж свавільну й норовливу — доньку.

— Даніка з тобою?

Брайс закотила очі й простягла мобільний подрузі. Даніка на ходу блискавично змінила подобу, перекинувшись із величезної вовчиці у струнку дівчину. Вихопивши мобільний, вона притисла його вухом до плеча, розгладжуючи білу шовкову блузку, яку позичила їй Брайс, і заправляючи її у свої заплямовані джинси. Їй вдалося відтерти добрячу кількість слизу нічного сталкера зі штанів і шкіряної куртки, але футболку, вочевидь, було втрачено.