Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 2)
Брайс завжди дивувало, навіщо Джесібі було возитися зі старомодним генератором — доки на минулому тижні по всьому місту не відключили першосвітло. Після вимкнення електрики здійнялася хвиля мародерства, і коли злодюги з М’ясного Ринку кинулися закидати вхідні двері галереї контрзаклинаннями, намагаючись пробити чари, механічні замки залишилися на місці лише завдяки генератору.
Але… Даніка ховає меч в офісі. Вона хоче прийняти душ. І ця її затиснута поза…
— У тебе зустріч з Правителями Міста?
За ці п’ять років, відколи вони познайомилися на першому курсі в університеті Міста Півмісяця, Брайс могла порахувати на пальцях однієї руки скільки разів Даніка, коли її викликали на зустріч із сімома важливими людьми, спромагалася прийняти душ і перевдягнутися. Навіть виступаючи з доповіддю перед своїм дідусем, Ватажком вальбарських вовків, і перед Сабіною, своєю матір’ю, Даніка зазвичай була у своїй шкіряній куртці, джинсах та якійсь футболці з зображенням старомодного музичного гурту, яка не була брудна.
Певна річ, це страшенно бісило Сабіну, але Альфу Зграї Вбивчого Місяця — головного підрозділу перевертнів Допоміжних сил міста — бісило
Не мало значення, що Сабіна впродовж століть була Першою Претенденткою на титул Ватажка вальбарських вовків і наступницею свого батька, який усе старішав, чи те, що Даніка була офіційно другою в черзі. Не тоді, коли роками подейкували, що Даніка може стати Першою Претенденткою, обійшовши рідну матір. Не тоді, коли старий вовк віддав онучці родовий меч після того, як століттями обіцяв Сабіні, що той дістанеться їй і лише аж після його смерті. Клинок покликав Даніку в її вісімнадцятий день народження, наче вовк завив місячної ночі, — так пояснив Ватажок своє неочікуване рішення.
Сабіна не могла забути таке приниження. Особливо коли Даніка носила меч майже всюди — особливо в присутності матері.
Даніка зупинилася в арковому проході, що зяяв на вершині вкритих зеленим килимом сходів, які вели вниз до архіву під галереєю — там зберігалися справжні скарби, що їх і вдень, і вночі охороняла Лехаба. Ось чому Даніка, яка в університеті спеціалізувалася на історії, насправді любила так часто навідуватися сюди — просто щоб пороздивлятися стародавні витвори мистецтва і погортати книги, незважаючи на жарти Брайс щодо її навичок читання.
Даніка розвернулася і заплющила очі кольору карамелі.
— Сьогодні звільняють Філіпа Бріґґса.
— Вони відпускають його через якусь кляту формальну помилку. Хтось налажав із документацією. Повну інформацію отримаємо на засіданні, — вона стиснула тонкі щелепи, а сяйво першосвітла у настінних бра відбилося від її брудного волосся. — Кепські справи.
Усередині Брайс усе стиснулося. Досі повстання людей відбувалися у межах північних областей Панґери — території, що розкинулася за Хальдренським морем — але Філіп Бріґґс зробив усе можливе, щоб занести їх до Вальбари.
— Але ж ви зі зграєю спіймали його на гарячому просто у його маленькій лабораторії, де він робив бомби.
Даніка постукала чоботом по зеленому килиму.
— Бісова бюрократія, хай би її чорти побрали.
— Він збирався підірвати
Оскільки «Білий Ворон» був одним із найпопулярніших нічних клубів у місті, кількість жертв була би катастрофічною. Попередні вибухи, влаштовані Бріґґсом, були скромніші, але не менш смертельні, і всі націлені на те, щоб спровокувати війну між людьми і ванірами, подібну до тієї, що лютувала у холодніших краях Панґери. Бріґґс не приховував своєї мети: розв’язати глобальний конфлікт, який забрав би мільйони життів з обох сторін. Життів, які не становили цінності, якщо це означало можливість для людей скинути тих, хто їх пригноблював — довгожителів-ванірів з їхнім магічним даром і вищих за них астері, які керували планетою Мідґард зі свого Вічного Міста на Панґері.
Але Даніка зі Зграєю Дияволів зупинили змову. Вони заарештували Бріґґса і його головних спільників, які входили до повстанської групи Кереса, і вберегли невинних від меча фанатиків.
Будучи одним із найелітніших підрозділів перевертнів Допоміжних сил Міста Півмісяця, Зграя Дияволів патрулювала Стару Площу, стежачи за тим, щоб підхмелені розгнуздані туристи не перетворилися на підхмелених мертвих туристів, зв’язавшись не з тими людьми. Також вони стежили за тим, щоб бари, кафе, концертні зали та магазини лишалися у безпеці від усілякої шантрапи, яка заповзала у місто упродовж дня. І робили так, щоб такі люди, як Бріґґс, опинялися у в’язниці.
33-й Імперський Легіон стверджував, що займався тим самим, але янголи, які входили до легендарних лав особистої армії Губернатора, лише сердито зиркали очима й обіцяли пекло тому, хто їх спровокує.
— Повір мені, — промовила Даніка, тупаючи сходами вниз. — На цій зустрічі я абсолютно, бляха, чітко дам зрозуміти, що звільнення Бріґґса є неприйнятним.
Вона це зробить. Навіть якщо Даніці доведеться гарчати в обличчя Михею Домітусу, вона донесе свою точку зору. Мало хто наважиться розлютити Архангела Міста Півмісяця, але Даніка зробить це не вагаючись. А враховуючи, що на цій зустрічі будуть присутні усі сім Правителів Міста, шанси на те, що це станеться, — високі. Коли ця сімка опинялася в одній кімнаті, атмосфера зазвичай швидко розпалювалася. Між шістьма нижчими Правителями Міста Півмісяця — мегаполіса, який офіційно звався Місяцеград, — не було особливої любові. Кожен із них контролював певну частину міста: Ватажок вовків — Місячний Ліс, фейський Король Осені — П’ять Троянд, Підземний Король — Кістяний Квартал, Королева Змій — М’ясний Ринок, Провидиця — Стару Площу, а Річкова Королева, яка з’являлася дуже рідко, представляла Дім Великих Вод і свій Блакитний Двір, який лежав глибоко під бірюзовою гладінню річки Істрос, і який вона нечасто спромагалася покидати.
У людей з Асфоделевих Луків правителя не було. Не було свого представника за столом. Завдяки цьому Філіп Бріґґс знайшов чимало прихильників.
Але всіма ними правив Михей, Голова Центрального Ділового Району. Крім того, що мав ці міські титули, він також був Архангелом Вальбари. Правителем усієї цієї триклятої території, відповідальним лише перед шістьма астері у Вічному Місті — столиці й живому серці Панґери. Та й усієї планети Мідґард. Якщо хтось і міг утримати Бріґґса у в’язниці, то це він.
Даніка спустилася сходами, які закінчувалися так далеко, що її не було видно з-за вигину стелі. Брайс затрималася в арці й почула, як Даніка промовила:
— Привіт, Сирінксе.
Нагору долинув захоплений виск тринадцятикілограмової химери.
Джесіба купила Нижчу істоту два місяці тому, на превелику радість Брайс. «Це не домашня тварина, — попередила її Джесіба. — Це дороге, рідкісне створіння, придбане з однією метою: допомагати Лехабі охороняти ці книжки. Не заважай йому виконувати свої обов’язки».
Брайс так і не сповістила Джесібу, що Сирінкса радше цікавила їжа, сон і почухування животика, ніж охорона дорогоцінних книжок. І байдуже, що її начальниця могла будь-якої миті побачити це на власні очі, якби знайшла вільний час, щоб перевірити десятки камер спостереження у бібліотеці.
— Чого сумна, Лехабо? Трусики тиснуть? — з усмішкою в голосі манірно протягнула Даніка.
— Я не ношу трусиків. І взагалі ніяких речей. Важко щось одягти, коли створена з полум’я, Даніко, — буркнула вогняна спрайта.
Даніка фиркнула від сміху. Поки Брайс вирішувала, чи спускатися їй униз, аби стати арбітром у двобої вогняної спрайти і вовчиці, на її столі задзвонив телефон. Вона з певністю здогадувалася, хто це.
Вгрузаючи підборами у плюшевий килим, Брайс дісталася до телефону раніше, ніж встиг увімкнутися автовідповідач, і врятувала себе від п’ятихвилинної лекції.
— Слухаю, Джесібо.
Приємний переливчастий жіночій голос відповів:
— Будь ласка, перекажи Даніці Фендир, що якщо вона і далі використовуватиме комірчину як свою власну шафу, я таки
2
На той час, коли Даніка знову з’явилася у виставковій залі галереї, Брайс уже отримала помірно загрозливу догану від Джесіби через свою некомпетентність, один імейл від вередливої клієнтки, яка вимагала, щоби Брайс прискорила оформлення документів на придбану нею старовинну урну, аби вона змогла продемонструвати її своїм таким же вередливим друзям на коктейльній вечірці у понеділок, і два повідомлення від членів зграї Даніки, які питали, чи не збиралася їхня Альфа вбити когось через звільнення Бріґґса.
Наталі, друга заступниця Даніки, перейшла одразу до справи:
Коннор Голстром, перший заступник Даніки, був трохи обережніший з тим, що відправляв в ефір. Завжди існувала ймовірність витоку інформації. Він спитав лише:
Брайс саме відповідала йому:
— Тобі настільки гидкий мій одяг? — спитала Брайс, підводячись з-за столу. У цій подобі Даніки такими ж лишилися тільки її карамельні очі — і лише ці очі пом’якшували відверту загрозу та граційність, що їх із кожним рухом випромінювала вовчиця, наближаючись до столу.