Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 38)

— Мені начхати, як ти мене зватимеш, Квінлан, поки ти робитимеш те, що тобі кажуть.

Довбаний альфа-козел.

— Можеш занудствувати скільки хочеш. Безсмертя — це купа часу, — вона стала руки в боки, не зважаючи на те, що Сирінкс, який танцював і підстрибував біля її ніг, зводив нанівець її палку промову.

Відірвавши погляд від Брайс, янгол здивовано глянув на її улюбленця. Сирінкс привітно виляв хвостом. Гант пирхнув, ніби мимоволі:

— Ти розумний хлопчик, так? — Янгол зневажливо зиркнув на Брайс. — Схоже, розумніший за свою хазяйку.

Ну просто король альфа-козлів.

Але задоволений Сирінкс гордовито надувся. І в Брайс з’явилося дурне, непереборне бажання сховати Сирінкса від Ганта, від усіх і всього. Він належав їй і нікому більше, і вона була не в захваті від думки про те, що хтось вдирався до їхньої маленької бульбашки…

Гант знову звів на неї погляд.

— У тебе є якась зброя? — Суто чоловічий блиск у його очах казав їй про те, що він навряд чи так вважав.

— Потривожиш мене ще раз — і дізнаєшся, — солодко протягнула вона і захлопнула вікно перед його носом.

Гант роздумував, скільки клопоту він отримає, якщо кине Брайс Квінлан у Істрос.

Після такого ранку, як сьогодні, будь-яке покарання від Михея чи обернення Джесібою Роґою на свиню починало здаватися цілком того вартим.

Спершись на ліхтарний стовп, Гант до болю зціпив щелепи. На його обличчя падали краплі мряки, яка затягнула небо над містом. О цій годині вузькі вулички Старої Площі заповнювалися мешканцями передмістя: хтось прямував на роботу до численних магазинів і галерей, хтось поспішав до шпилів ЦДР за майже кілометр на захід, — але всі вони помічали його крила й вираз обличчя і обминали його десятою дорогою.

Гант не звертав на них уваги. Він перевірив час на телефоні. Чверть на дев’яту. Він досить довго чекав, щоб подзвонити. Набравши номер, він приклав телефон до вуха і почав рахувати гудки: один, два…

— Будь ласка, скажи, що Брайс жива, — почувся у слухавці захеканий голос Ісаї, з якого Гант зрозумів, що той або тренувався у казарменій спортзалі, або насолоджувався компанією свого хлопця.

— Наразі — так.

Почувся електронний писк, ніби Ісая зменшував швидкість бігової доріжки.

— Мені потрібно знати, чому ти так скоро телефонуєш? — Пауза. — Чого ти на Вулиці Самсона?

Хоча Ісая, найімовірніше, відстежив його місцеперебування за маячком на його телефоні, Гант насуплено глянув у бік найближчої видимої камери. Ймовірно, камери були сховані у кипарисах і пальмах, що росли вздовж тротуарів, чи були замасковані під голівки розприскувачів, що стирчали з вогкої трави квітників, або були вбудовані у залізні ліхтарні стовпи, як-от той, на який спирався Гант.

Хтось завжди спостерігав. У цьому довбаному місті, на континенті й усьому світі хтось завжди спостерігав. Камери, надійно захищені закляттями, були буквально бомбостійкими. Навіть якщо смертельна магія сірчистих ракет Астерійської Гвардії перетворить це місто на руїни, камери продовжуватимуть запис.

— Ти знав, — промовив Гант, трохи знизивши голос, поки вулицю перетинала зграйка перепелів — напевно, якесь сімейство крихітних перевертнів, — що химери можуть зламувати замки, відчиняти двері та стрибати з одного місця на інше з такою легкістю, ніби це просто перейти у сусідню кімнату?

— Ні?.. — віддихуючись, відповів Ісая.

Вочевидь, Квінлан теж не знала, якщо заморочилася з вольєром для своєї звірючки. Хоча вольєр, мабуть, був радше для того, щоб забезпечити химері особистий комфортний простір — який люди, наприклад, влаштовують своїм собакам, — оскільки тварина нізащо би не сиділа там без цілої низки накладених чар.

У Нижчих — клас ванірів, до якого належала химера, — було чимало подібних цікавих простеньких магічних здібностей. Почасти тому за них правили таку високу ціну на ринку. І тому, навіть через тисячі років, Сенат і астері відкидали будь-які спроби змінити закони, що таврували Нижчих як власність, якою можна було торгувати. Нижчі надто небезпечні, стверджували вони, — нездатні розуміти закони, з магічними силами, які можуть бути нищівними, якщо їх не контролювати за допомогою різноманітних стримувальних заклинань і насичених магією татуювань.

І вкрай прибуткові, особливо для владних сил, родини яких наживалися на цій торгівлі.

Тож вони так і лишалися Нижчими.

Гант по черзі підібгав сірі крила. Краплі мряки стікали з пір’я, наче кришталеві намистинки.

— Це вже справжній кошмар.

Ісая кашлянув:

— Ти стежив за Квінлан усього одну ніч.

— Десять годин, якщо бути точним. Аж поки на світанку просто біля мене не з’явилася її химера. Їй здалося, що я задрімав, тож вона вкусила мене за дупу — і вмить зникла, повернувшись до квартири. Тоді ж зі спальні вийшла Квінлан, розсунула штори і побачила, як я хапаюся за дупу, наче якийсь придурок. Ти знаєш, які гострі в химери зуби?

— Ні, — Гант міг поклястися, що почув посмішку в голосі Ісаї.

— Коли я підлетів, аби порозумітися, вона врубила музику і нахабно мене ігнорувала, — квартиру Брайс оточувало чимало чарів, які могли захистити від цілого воїнства янголів, тому Гант навіть не намагався проникнути всередину крізь вікно, оскільки за ніч випробував на собі їх усі. Тож йому не лишалося нічого іншого, як свердлити її поглядом крізь скло — і повернутися на дах лише після того, як вона вийшла зі спальні у самому чорному спортивному бюстгальтері і трусиках. Дивлячись йому вслід, вона усміхнулася не інакше як котячою усмішкою. — Більше я її не бачив, поки вона не вийшла на пробіжку. На прощання вона виставила мені середній палець.

— То ти прийшов на Вулицю Самсона похандрити? Що за терміновість?

— А та, бовдуре, що я можу вбити її раніше, ніж ми знайдемо справжнього вбивцю, — для Ганта багато чого було поставлено на карту.

— Ти просто бісишся, що вона не тремтить від страху перед тобою і не підлещується.

— Наче мені потрібні зараз чиїсь довбані лестощі…

— А де Квінлан зараз?

— На манікюрі.

З паузи, яка зависла на тому кінці, здавалося, що Ісая от-от вибухне сміхом.

— Ось чому ти приперся на Вулицю Самсона ще до дев’ятої ранку. — І витріщаюся у вікно манікюрного салону, наче клятий сталкер. Те, що Квінлан не поспішала шукати вбивцю, дратувало Ганта так само, як і поведінка нахабної дівиці. І його підозри були цілком зрозумілі: він не знав, як або чому Брайс могла вбити Даніку, її зграю і Терціана, але вона була пов’язана з ними всіма. У ніч убивств вона відвідувала одне й те ж місце. Вона щось знала — або щось зробила.

— Я кладу слухавку, — от падлюка. Гант знав, що Ісая на тому кінці дроту зараз усміхався. — Ти протистояв ворожим арміям, пережив арену Сандріель і виступав сам-на-сам з Архангелами, — фиркнув від сміху Тиберіан. — Порівняно з цим, тобі точно не так складно буде дати раду зі звичайною тусовщицею.

Зв’язок обірвався.

Гант стиснув зуби. Крізь скляну вітрину салону він прекрасно міг бачити Брайс, яка сиділа за одним із мармурових столиків, простягнувши руки до гарненької дракійки з червонувато-золотистою лускою, яка наносила черговий шар лаку на її нігті. Скільки ще цих шарів їй потрібно?

О цій годині у салоні було лише кілька клієнток, нігті, кігті й пазурі яких підпилювалися, фарбувалися і зазнавали ще Хел знає яких метаморфоз, але всі їхні власниці витріщалися у вікно. На нього.

Він уже заробив сердитий погляд рецепціоністки з лазуровим волоссям — перевертниці, яка перекидалася на сокола, — але вона не наважувалася вийти і попросити його припинити нервувати її клієнток і піти.

А Брайс сиділа, відверто ігноруючи його і весело теревенячи з майстринею, яка займалася її нігтями.

Коли Брайс вийшла з дому, Гант за лічені секунди здійнявся у небо. Він летів позаду неї, прекрасно усвідомлюючи, що подорожні, які вранці поспішали на роботу, знімуть його на відео, якщо він приземлиться біля неї посеред вулиці та схопить її за горлянку.

Брайс пробігла приблизно п’ятнадцять кварталів. Вона зупинилася біля манікюрного салону заледве спітніла — її обтислий тренувальний костюм був вологий від мряки — і застережливо зиркнула на нього, аби він лишався на вулиці.

Це було годину тому. Цілу годину її нігті різали, пиляли й обточували так, що сама Лань здригнулася би. Справжні тортури.

П’ять хвилин. У Квінлан було ще п’ять довбаних хвилин, а потім він витягне її звідти. Напевно, Михей схибнувся — це було єдиним поясненням того, що він звернувся до неї по допомогу, особливо зважаючи на те, що у неї в пріоритеті були нігті, а не розкриття вбивства її друзів.

Гант не розумів, чого це стало для нього несподіванкою. Після всього, що він бачив, після всіх, кого він зустрічав і зносив, подібне безглуздя вже давно повинно було перестати його турбувати.

Такі, як Квінлан звикли, що з їхньою зовнішністю і фігурою перед ними безперешкодно відчинялися усі двері. Так, життя напівкровки мало певні недоліки — і багацько, якщо чесно говорити про ситуацію у світі. Але Квінлан справлялася. Справді прекрасно справлялася, і її квартира була одним із доказів цього.

Дракійка відставила флакончик і клацнула своїми кігтистими пальцями над нігтями Брайс. Спалахнули чари, і кінський хвіст Брайс ворухнувся, наче обвіяний сухим вітром.

Як і у вальбарських фейрі, магія дракі схилялася до полум’я і вітру. Утім, у північних широтах Панґери він зустрічав дракійців і фейців, які вміли прикликати воду, дощ і туман — базова магія природних стихій. Але навіть серед найбільш відлюдних представників цих рас ніхто не володів блискавкою. Гант знав це, бо шукав — замолоду відчайдушно шукав когось, хто міг би навчити його контролювати свою силу. Зрештою йому довелося навчитися цього самому.