Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 36)
— Ідеться не про нашу фізичну силу, а радше про нашу силу як народу, — батьків голос сходив огидою. — Фейрі вже давно згасають — з кожним поколінням наша магія слабшає, наче розбавлене водою вино, — він насуплено глянув на Рунна. — Перший Зоренароджений Принц спалахом свого зоряного світла міг засліпити ворога. А ти ледве здатен прикликати секундну іскорку.
Рунн зціпив зуби.
— Губернатор зачепив тебе за живе. То й що?
— Він образив нашу силу, — батькове волосся палало вогнем, червоні пасма наче розплавилися. — Сказав, що спершу ми відмовилися від Рога, а потім його загубили.
— Ріг украли з Храму Богині Місяця. Ми його не
— Ми дозволили використовувати священний артефакт нашого народу як дешеву приманку для туристів, — відрізав батько. — І я хочу, щоб
Щоб він міг ткнути ним Михею перед очі.
Дріб’язковий скиглій. У цьому й був весь батько.
— Ріг не має магічної сили, — нагадав йому Рунн.
— Це символ — а символи завжди матимуть власну силу, — батькове волосся запалало ще яскравіше.
Рунн приглушив бажання зіщулитися, напружившись усім тілом від спогаду про те, як вогненна рука короля обхопила його руку, просмалюючи наскрізь плоть. Ніякі тіні ніколи не могли сховати його від такого.
— Знайди Ріг, Рунне. Якщо війна підійде до цих берегів, нашому народу він знадобиться не тільки як святиня.
Бурштинові батькові очі зблиснули. Було ще дещо, про що король йому не говорив.
Рунну спадала на думку лише одна причина такого батькового роздратування: Михей знову запропонував батькові, щоб Рунн замінив його на посту Правителя П’яти Троянд. Чутки про це ширилися роками, і Рунн не сумнівався в тому, що Архангел був досить розумний, щоб збагнути, наскільки це розгніває Короля Осені. Враховуючи наближення Саміту, Михей розумів, що розлютити фейського короля згадкою про згасання його сили, було гарним способом упевнитися, чи досі фейські підрозділи Допоміжних сил у належній формі, незалежно від того, буде війна чи ні.
Рунн прогнав ці думки і спитав:
— А чому б тобі
Батько видихнув через довгий тонкий ніс, і полум’я у ньому перетворився на тлійні жаринки. Кивком голови він вказав на долоню Рунна, у якій той нещодавно тримав зоряне світло.
— Я шукав. Два роки, — Рунн закліпав, але батько продовжив: — Початково Ріг належав Пелію, першому Зоренародженому Принцу. Ти дізнаєшся, що подібне притягує подібне — тільки пошук зможе відкрити тобі те, що приховано від інших.
Зараз Рунн не спромагався читати нічого, крім новин і звітів Допоміжних сил. А перспектива пропадати над древніми фоліантами, сподіваючись, що щось із написаного впаде йому у вічі, коли на волі розгулює убивця…
— У нас будуть великі неприємності з Губернатором, якщо ми заберемо Ріг собі.
— То тримай язика за зубами, Принце, — батько знову розгорнув свій блокнот. Розмову було закінчено.
Так, усе це було звичайною спробою потішити своє політичне самолюбство. Михей уколов батька, образивши його силу, — і тепер батько покаже йому, яке місце насправді займають фейрі.
Рунн скрипнув зубами. Йому потрібно випити. Щось збіса міцне.
Він рушив до дверей. У голові каламутилося, біль від прикликання зоряного світла клубочився з кожним словом, кинутим йому.
Рунн захлопнув за собою двері. Лише дійшовши до середини коридору, він розсміявся різким, хрипким сміхом. Принаймні цей покидьок досі не знає, що він збрехав про те, що багато десятиліть тому йому сказала Провидиця.
З кожним кроком далі від батькової вілли Рунн усе чіткіше чув замогильний голос Провидиці, яка шепотіла передбачення, дивлячись на дим, поки Рунн тремтів у її тьмяному мармуровому покої:
15
Сирінкс шкрябав лапою вікно, приплющивши зморщену морду до шибки. Останні десять хвилин він безугавно шипів, і Брайс, яка саме розвалилася на плюшевих подушках кутового дивана і збиралася подивитися своє улюблене вечірнє реаліті-шоу, що виходило по вівторках, нарешті розвернулася подивитися, що ж так розхвилювало тварину.
Трохи більша за тер’єра химера фиркала і шкрябала лапою шибку панорамного вікна. Призахідне сонце обарвлювало його жорстке золотисте хутро. Довгий хвіст із темною китицею на кінці, як у лева, колихався сюди-туди. Висячі вушка були прищулені до круглої пухнастої голови, складки шкіри і довша шерсть на масивній шиї — не зовсім грива — тремтіли від його гарчання, а здоровезні лапи, які закінчувалися подібними на пташині кігтями, зараз…
Сирінкс озирнувся через кругле м’язисте плече — його сплющена морда була більш за все подібна до собачої — і заскалив темні очі. Брайс сердито глянула на нього у відповідь.
Решта дня була довгою, дивною і виснажливою, особливо після отриманого повідомлення від Юніпер. Фавна писала, що Ф’юрі попередила її про невинуватість Бріґґса і нове вбивство, і радила Брайс бути обережною. Навряд чи подруги знали про її участь у пошуку вбивці чи про янгола, якому доручили працювати разом із нею, але це зачепило Брайс за живе — трохи, але тим не менш. Зачепило те, що Ф’юрі не знайшла часу зв’язатися з нею особисто. І те, що навіть Юніпер зробила це через повідомлення, а не сам-на-сам.
Брайс передчувала, що завтрашній день буде таким же виснажливим — якщо не гірше. Тому вступати у боротьбу характерів з тринадцятикілограмовою химерою ніяк не збігалося з її уявленням про таку необхідну розрядку.
— Ти ж щойно погуляв, — нагадала вона Сирінксу. — І
Сирінкс гмикнув і знову шкрябнув шибку.
У їхніх стосунках з маленьким звіром вони обидва вдавали, що вона має над ним яку-не-яку владу.
Застогнавши, Брайс знехотя витягла себе з кубельця з подушок і потьопала по паркету і килиму до вікна. Унизу вулицею поволі тягнулися автівки, стомлені мешканці передмістя, які працювали допізна, поверталися додому, а завсідники ресторанів неквапливо прогулювалися руч об руч дорогою до вишуканих закладів, розташованих уздовж річки у кінці кварталу. Вечірнє сонце над ними барвило небо червоним, золотим і рожевим кольорами, м’який весняний вітерець гойдав пальми й кипариси, а… А на даху навпроти сидів крилатий чоловік. І дивився просто на неї.
Брайс упізнала ці сірі крила, темне волосся до плечей і самі широкі плечі.
Брехня. У неї було стійке відчуття, що, попри її алібі, Губернатор все одно їй не довіряв.
Брайс посміхнулася Ганту Аталару сліпучою посмішкою і запнула важкі штори.
Сирінкс, який опинився у шторах, заскавчав і виплутався зі складок. Товстенька химера шалено виляла хвостом, і Брайс стала руки в боки.
— Сподобалося побачене?
Сирінкс завив, вищирившись на всі свої гострі зуби, потрюхикав до дивана і завалився на теплі подушки, нагріті Брайс. Справжнє втілення відчаю.
За мить розпочалося реаліті-шоу. Й одразу задзвенів телефон на журнальному столику.
Номер був невідомий, але Брайс не здивувалася, коли, плюхнувшись на подушки, узяла слухавку і почула у ній бурчання Ганта:
— Відкрий штори. Я хочу подивитися шоу.
Брайс сперлася босими ногами об стіл.
— Не знала, що янголи не гидують дивитися недолугі передачі.
— Я радше подивився би матч із сонцеболу, який іде зараз, але обійдуся тим, що є.
Думка про те, що Умбра Мортіс дивиться романтичні шоу, була настільки сміховинною, що Брайс поставила ефір на паузу. Зате тепер зможе перемотати рекламу.
— Що ти робиш на даху, Аталаре?
— Те, що мені наказали.
Хай милують її боги.
— Те, що ти мене захищаєш, не дає тобі права втручатися у моє особисте життя, — вона визнавала, що доручити йому охороняти її було мудрим рішенням, але вона не повинна була дозволяти порушувати власні кордони.
— Інші з тобою не погодилися би, — Брайс розтулила рота, але він її обірвав: — У мене є наказ. Я не можу його не послухатися.
У неї стиснуло шлунок. Так, Гант Аталар, безсумнівно, не міг не послухатися свого наказу.
Цього не міг жоден раб, ким би він не був — ваніром чи людиною. Тож вона натомість спитала:
— І звідки у тебе цей номер?