Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 35)

Рунн до кінця не розумів, чи захоплювався він матір’ю, яка жодного разу не поставила під сумнів своє життя у золотій клітці, чи це з ним було щось не те, якщо його таке життя обурювало.

Можливо, він ніколи не зрозуміє матір, однак це не применшувало його величезної гордості за те, що він пішов у неї та успадкував уміння її роду. За те, що магія тіні відрізняла його від покидька перед ним, і була постійним приємним нагадуванням про те, що він не повинен перетворитися на владного придурка. Хоча більшість родичів з Авалену були не набагато кращі. Особливо двоюрідні брати і сестри.

— Можливо, тобі слід самому зателефонувати їй і попередити, — промовив Рунн. — Вона оцінить твою турботу.

— У мене інші справи, — стримано відповів батько. Рунна завжди дивувало те, яким холодним був його батько, попри полум’я, що палало у його жилах. — Ти можеш сам її повідомити. І надалі утримайся від коментарів про те, як мені будувати стосунки з твоєю матір’ю.

— У вас немає стосунків. Ти запліднив її, як кобилу, і відправив на вигін.

По кімнаті заіскрили жаринки.

— Завдяки цьому заплідненню ти опинився при непоганому виграші, Зоренароджений.

Рунн не наважився вимовити слова, які намагалися зірватися з його вуст: «Хоча мій довбаний титул забезпечив тобі ще більший вплив в імперії та серед твоїх друзяк-королів, тебе це досі дратує, еге ж? Дратує, що твій син, а не ти дістав Зоряний Меч із Печери Принців у темному серці Авалена. Що твій син, а не ти стояв серед давно померлих Зоренароджених Принців, що сплять у своїх саркофагах, і був визнаний гідним витягти меч із піхов. Скільки разів замолоду ти намагався оголити меч? Скільки дослідів ти провів у цьому самому кабінеті, намагаючись знайти спосіб заволодіти ним, не будучи обраним?»

Батько поманив його пальцем:

— Мені потрібен твій дар.

— Навіщо? — Його здібності Зоренародженого були всього лиш іскоркою зоряного світла на долоні. Значно цікавішим даром була магія тіні. Коли Рунн пересувався у тінях містом, його не могли виявити навіть температурні датчики високотехнологічних камер.

Батько підняв призму.

— Спрямуй крізь неї промінь свого зоряного світла, — не чекаючи відповіді, він знову припав оком до хитромудрого металевого окуляра на вершині призми.

Зазвичай, щоб прикликати зоряне світло, Рунну потрібно було добряче зосередитися, через що потім у нього кілька годин боліла голова, але… Він був настільки заінтригований, що вирішив спробувати.

Приклавши вказівного пальця до кристала призми, Рунн заплющив очі й зосередився на диханні, дозволяючи металевому цоканню орерія вести його все глибше й глибше, до чорної ями всередині нього, повз клекітний колодязь тіней до невеличкої порожнини під ними. Там, згорнувшись калачиком, наче тваринка у сплячці, лежало одненьке зернятко райдужного світла.

Рунн обережно зачерпнув зернятко уявною долонею і, розбудивши його цим рухом, помалу почав піднімати нагору, ніби несучи у жменях воду. Сила, яка пронизувала його, нетерпляче тремтіла — тепла, прекрасна і ледь не єдина частина його самого, яка йому подобалася.

Рунн розплющив очі й побачив, що зоряне світло танцює на кінчику його пальця, переломлюючись крізь призму.

Батько підкрутив кілька циферблатів на пристрої, вільною рукою записуючи щось у блокнот.

Зоряне світло ослабло і почало розчинятися у повітрі.

— Ще хвилинку, — наказав король.

Рунн зціпив зуби, ніби це могло втримати зоряне світло від зникнення.

Ще одне клацання циферблату і ще один запис древньою твердою рукою. Древня Мова фейрі — батько все записував напівзабутою мовою, якою розмовляв їхній народ, коли вперше опинився на Мідґарді, пройшовши крізь Північний Розлом.

Зоряне світло затремтіло, спалахнуло і зникло. Король Осені роздратовано забурчав, але Рунн не чув цього, бо його голова страшенно тріщала.

Трохи отямившись, Рунн побачив, що батько закінчив із нотатками.

— Що ти взагалі робиш із цією штукою?

— Вивчаю, як світло рухається по світу. Чи можна йому надати певної форми.

— Хіба у нашому університеті немає вчених, які займаються подібною лабудою?

— Їхні інтереси не збігаються з моїми, — батько уважно оглянув Рунна і зненацька промовив: Настав час подумати про підхожу партію для майбутнього шлюбу.

— Твого? — закліпав очима Рунн.

— Не корч із себе дурня, — батько захлопнув блокнот і відкинувся на спинку крісла. — Ти в боргу перед нашим родом і зобов’язаний дати спадкоємця — і розширити наші зв’язки з союзниками. Провидиця проголосила, що ти будеш чесним і справедливим королем. А це — перший крок у цьому напрямку.

Усі фейці та фейки у віці тринадцяти років відвідували міську Провидицю. Це був один із двох Великих Ритуалів вступу в доросле життя: спершу Провидиця, а потім — через кілька років або десятиліть — Випробування.

Від згадки про той перший Ритуал, багато в чому гірший за його жахливе Випробування, у Рунна стиснуло шлунок.

— Я не одружуватимусь.

— Шлюб — це політична угода. Забезпеч спадкоємця, а потім знову трахайся з ким хочеш.

— Я не одружуватимусь, — загарчав Рунн. — Точно не задля вигоди.

— Ти зробиш те, що тобі накажуть.

— Здуріти, але ж ти не одружений.

— Мені не потрібні були союзники.

— А зараз потрібні?

— За морем точиться війна, раптом ти не знав. З кожним днем вона стає запеклішою і цілком може дійти і до нас. Я не планую вступати у війну, не маючи підтримки.

Пульс Рунна зашкалював. Він витріщився на батька. Той говорив абсолютно серйозно.

— Ти плануєш одружити мене заради надійних союзників у війні? — спромігся спитати Рунн. — Але ж ми союзники астері, чи не так?

— Так. Але війна — перехідний період, коли розклад сил може легко змінитися. Ми повинні продемонструвати свою важливість і вплив.

Рунн замислився над цими словами.

— Ти говориш про шлюб із кимось не з раси фейрі, — напевно, у батька справді були причини непокоїтися, якщо він розглядав такий рідкісний варіант.

— Місяць тому померла королева Гекаба. Новою королевою відьом Вальбари було проголошено її доньку Гіпаксію.

Рунн бачив це у новинах. Гіпаксія Енадор була молода — не більше двадцяти шести років. Не існувало жодних її знімків, оскільки мати тримала її за сімома замками у своїй гірський фортеці.

— Наступного місяця на Саміті астері офіційно визнають її вступ на престол, — вів далі батько. — Невдовзі після цього я пов’яжу її з народом фейрі.

— Ти забуваєш про те, що в Гіпаксії є право голосу. Вона цілком може просто тебе висміяти.

— Мої шпигуни доповідають, що Гіпаксія зважить на давню дружбу її матері з нами — до того ж вона буде доволі збентежена своєю новою роллю правительки і прийме руку дружби, яку ми їй подамо.

У Рунна з’явилося стійке відчуття, що він потрапив у павутину, і Король Осені затягує його у самісінькій її центр.

— Я не одружуватимуся з нею.

— Ти Кронпринц вальбарських фейрі. У тебе немає вибору, — холодне обличчя батька стало настільки схоже на обличчя Брайс, що Рунн відвернувся, не маючи сили це витримати. Дивовижно, що ніхто досі не розгадав їхню таємницю. — Місячний Ріг досі не знайдено.

Рунн розвернувся до батька.

— І що? Як одне пов’язано з іншим?

— Я хочу, щоб ти його знайшов.

Рунн глянув на батькові блокноти, на призму.

— Він зник два роки тому.

— А тепер я зацікавлений у тому, щоб його знайти. Від початку Ріг належав фейрі. Суспільний інтерес до його повернення згаснув; зараз саме час знайти його.

Батько постукав пальцем по столу. Щось його сердило. Рунн пригадав, що саме бачив у батьковому розкладі вранці, коли нашвидку проглядав його на правах очільника фейського підрозділу Допоміжних сил: зустрічі з чванливою фейською знаттю, тренування з особистою гвардією і…

— Я так розумію, вранішня зустріч з Михеєм минула вдало.

Батькове мовчання підтвердило його підозри. Король Осені втупився у Рунна своїми бурштиновими очима, оцінюючи його поставу, вираз обличчя — усе. Рунн знав, що батька йому не переграти, але той лише сказав:

— Михей хотів обговорити питання зміцнення оборони нашого міста, якщо заморський конфлікт перекинеться до нас. Він чітко дав зрозуміти, що фейрі… вже не такі, як колись.

Рунн напружився.

— Фейські підрозділи Допоміжних сил у такій же хорошій формі, як і вовки.