Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 160)

— Михей не зробив нічого поганого, — різко промовила Сандріель до Принца фейрі. — Хіба що продемонстрував свій поганий смак у виборі жінок.

Не стримавшись, Гант загарчав.

Він знав, що Сандріель хльоснула би його холодним вітром, якби його не заглушило одночасне гарчання Деклана і Рунна.

Трістан Флінн у цей час уже говорив з кимсь по телефону:

— Негайно вирушайте до галереї «Грифон». Так, на Старій Площі. Ні — просто йдіть, — роздратовано кинув він. — Це наказ, чорт забирай.

Рунн віддав ще один наказ фейському лорду, але Михей на екрані знову заговорив.

— Бачу, ти по вуха в роботі, — обвів він рукою стіл. — Шукаєш лазівку?

Брайс ковтнула, викладаючи на таріль наїдки для Михея.

— Гант — мій друг.

Ці книжки на столі… це були збірки законів. Усередині Ганта усе обірвалося.

— А, так, — промовив Михей, відкидаючись на спинку стільця. — Це мене в тобі й захоплює.

— Якого хріна там відбувається? — пробурмотіла Ф’юрі.

— Вірність до смерті — і після неї,— вів далі Михей. — Навіть попри всі докази у світі, ти досі не віриш, що Даніка була мало чим краща за якусь блудливу наркоманку.

Сабіна і кілька вовків загарчали. Гант почув, як Амелі Рейвенскрофт сказала їй:

— Треба відправити одну з наших зграй.

— Усі найкращі зграї тут, — пробурмотіла Сабіна, не зводячи очей з екрана. — Навіть голови служби безпеки. Я залишила всього кілька бійців.

Але раптом обличчя Брайс змінилося, спалахнувши, мов сірник. Страх перейшов у яскравий, виразний гнів. Зазвичай Гант був у захваті від цього вогненного погляду. Але не зараз.

«Думай головою, — подумки змолився він. — Будь розсудливою».

Брайс проковтнула образливі слова Михея, роздивляючись таріль із сиром і виноградом,

— Хто взагалі знає, що таке правда? — вкрадливо спитала вона.

— Філософи з цієї бібліотеки, безсумнівно, мали власну думку з цього приводу.

— З приводу Даніки?

— Не вдавай з себе дурну, — посмішка Михея стала ширшою. Він обвів рукою бібліотеку. — Ти знаєш, що переховуючи ці книжки, ти заробила собі квиток в один кінець — до страти?

— Стільки шуму через кілька книжок?

— Люди вмирали за ці книжки, — промуркотів Михей, вказавши на полиці, що височіли навколо. — Заборонені видання, якщо я не помиляюся, багато з яких повинні зберігатися лише в Астерійських Архівах. Еволюція, математика, теорії, які спростовують вищість ванірів і астері. Праці деяких філософів, які, як стверджують люди, існували до прибуття астері, — він тихо засміявся огидним сміхом. — Брехуни і єретики, які визнали свою неправоту, коли астері катували їх, вимагаючи правди. Їх спалили живцем разом з їхніми єретичними книжками, які використали для розпалу. І тим не менш, вони вціліли. Усі знання давнього світу. Світу до астері. І теорії світу, де ваніри не мають над вами влади.

— Цікаво, — промовила Брайс, все ще не розвертаючись до нього обличчям.

— Що саме міститься у цій бібліотеці? — спитав Рунн Джесібу.

Джесіба промовчала. Не сказала ні слова. Утім, погляд її сірих очей обіцяв холодну смерть.

Михей продовжив, мимоволі відповідаючи на запитання принца:

— Ти хоч знаєш, які книги тебе оточують, Брайс Квінлан? Це Велика Бібліотека Партосу.

Його слова дзвоном розійшлися конференц-залою. Джесіба навіть рота не розкрила.

Брайс, треба віддати їй належне, спокійно сказала:

— Як на мене, це все конспірологічна маячня. Партос — це людська казочка на ніч.

— Сказала та, у кого на шиї архезійський амулет, — хихикнув Михей. — Амулет жриць, які колись служили на Партосі й охороняли його. Гадаю, насправді ти все знаєш — знаєш, що проводиш свої дні серед залишків бібліотеки, які вціліли після того, як більша її частина згоріла від рук ванірів п’ятнадцять тисяч років тому.

Гант відчув відразу. Він міг поклястися, що від Джесіби повіяв холодний вітерець.

Михей безтурботно вів далі:

— Чи знаєш ти, що під час Перших Воєн, коли астері віддали наказ, саме на Партосі приречена людська армія вийшла на останній бій проти ванірів? Щоб зберегти докази того, що вони жили тут до того, як відкрилися Розломи, — щоб зберегти книги. Сотні тисяч людей рушили того дня у бій, знаючи, що загинуть і програють війну, — посмішка Михея ставала ширшою. — Усе для того, щоб виграти час для жриць — щоб ті встигли забрати найважливіші томи. Вони завантажили їх на кораблі і зникли. Хотілося би дізнатися, як ці книжки опинилися у Джесіби Роґи.

Чаклунка, спостерігаючи за тим, як на екранах розкрилася її правда, продовжувала мовчати. Але цим вона ніби підтверджувала сказане. Чи було це якось пов’язано з тим, чому вона покинула клан відьом? Або з тим, чому приєдналася до Підземного Короля?

Михей відкинувся на стільці, зашелестівши крилами.

— Я давно підозрював, що тут зберігаються залишки Партосу — знання людства, зібрані за дві тисячі років до прибуття астері. Глянувши на назви деяких книжок на полицях, я зрозумів, що це таки правда.

Відкрилася істина, і всі присутні завмерли. Але Джесіба вказала на екрани і тремтливим голосом сказала Трістану Флінну і Сабіні:

— Накажіть Допоміжним силам ворушитися. Врятуйте ці книжки. Благаю.

Гант зціпив зуби. Ну звісно, ті книжки були для неї важливіші, ніж Брайс.

— Допоміжні сили цього не робитимуть, — холодно промовила Сандріель. Джесіба заціпеніла, й Архангелиця посміхнулася до неї. — І що б там не задумав Михей зробити з твоєю маленькою помічницею, це ще квіточки порівняно з тим, що астері зроблять з тобою за те, що ти приховувала цю брехливу макулатуру…

Але Брайс узяла тацю з сиром і келихом вина.

— Послухайте, Губернаторе, я тут лише працюю.

Нарешті вона розвернулася до Михея. Вона була у спортивному одязі: легінсах і білій футболці з довгими рукавами. Її неоново-рожеві кросівки сяяли у напівмороку бібліотеки, наче першосвітло.

— Біжи, — промовив до екрана Флінн, ніби Брайс могла його почути. — Біжи, Брайс.

Сандріель сердито зиркнула на нього:

— Ти смієш звинувачувати Губернатора у нечесній грі?

Але в її очах світився сумнів.

Фейський лорд проігнорував її і знову втупився в екран.

Гант не міг поворухнутися. А тоді завмер, коли Брайс, поставивши на стіл сирну тарілку і вино, сказала Михею:

— Ви сказали, що шукаєте мене — то ось я, — вона злегка посміхнулася. — Напевно, на тому Саміті страшенно нудно, — Брайс невимушеним жестом схрестила руки за спиною і підморгнула: — Ви знову запросите мене на вечерю?

Михею не було видно того, що бачили інші, коли Деклан вивів на екран друге зображення — як вона почала клацати пальцями за спиною і вказувати на сходи. Німий розпачливий наказ Лехабі і Сирінксу тікати. Але ні спрайта, ні химера не рушили з місця.

— Як ти колись сказала мені, — рівним тоном відповів Михей, — мене це не цікавить.

— Шкода.

Тиша, яка запала у конференц-залі, стала буквально відчутною.

Брайс знову почала подавати знаки за спиною, але цього разу її пальці тремтіли. «Будь ласка, — ніби промовляли її руки. — Будь ласка, тікайте. Біжіть, поки я його відволікаю».

— Сідай, — сказав Михей, вказуючи на стіл навпроти. — Ми можемо все вирішити цивілізовано.

Брайс слухняно сіла і, кліпаючи віями, спитала:

— Що вирішити?

— Що ти віддаси мені Місячний Ріг.

77

Брайс розуміла, що шансів на те, що все скінчиться щасливо, було мало.