Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 159)
Але некк усе одно вишкірився до неї. Ніби знав щось, чого не знала вона.
За мить вона дізналася чому.
— Тут є ще одна справа, — промовила Лехаба. — Людську жінку звільнили після…
Сирінкс загарчав. Не до резервуара. А до сходів, встелених зеленим килимом.
Почулись чиїсь неквапливі кроки. Брайс схопилася зі стільця і потягнулася до телефона.
А тоді з’явилися чоботи, темні джинси і…
Білосніжні крила. Нереально прекрасне обличчя.
Михей.
У її голові сталося коротке замикання, коли вона побачила, як він спускається до бібліотеки, оглядаючи полиці та сходи, що вели до латунних антресолей і ніш, резервуар з некком, який продовжував вишкірюватися, і люстру у вигляді сонця, що вибухає, високо під стелею.
Не можна, щоб він був тут. Щоб бачив ці книжки…
— Ваша Милосте, — пробелькотіла Брайс.
— Вхідні двері були відчинені, — промовив Михей. Неймовірна сила у його погляді здалася ударом цегли по обличчю.
Звісно ж, замки і захисні закляття не стримали його. Ніщо б його не стримало.
Брайс як могла заспокоїла своє пришвидшене серцебиття і сказала:
— Я з радістю прийму вас нагорі, Ваша Милосте, якщо ви хочете, щоб я зателефонувала Джесібі.
— Мене цілком влаштовує і тут.
Він повільно підійшов до однієї з високих полиць.
Сирінкс тремтів на дивані, Лехаба сховалася за стосом книжок. Навіть тварини у різноманітних акваріумах і тераріумах зіщулилися від страху. Лише некк продовжував вишкірюватися.
— Може, присядете, Ваша Милосте? — промовила Брайс, згрібаючи контейнери з-під їжі зі столу, не переймаючись, що може замастити білу футболку олією з чилі. Аби тільки Михей відійшов від полиці й цінних книжок на них.
Він проігнорував її запитання, роздивляючись назви на корінцях на рівні очей.
Рятуй її Урд. Брайс вивалила контейнери у переповнений кошик для сміття.
— У нас нагорі є дивовижні витвори мистецтва. Можливо, ви підкажете мені, що ви шукаєте?
Вона глянула на Лехабу, яка зробилася ядучого синьо-зеленого кольору, і похитала головою у німому застереженні.
Михей склав крила і розвернувся до неї.
— Що я шукаю?
— Так, — видихнула вона. — Я…
Погляд його крижаних очей прикував її до місця.
— Я шукаю тебе.
Сьогоднішнє засідання було, безумовно, найгіршим. І найзатягнутішим.
Сандріель із задоволенням водила їх по колу, вивергаючи потоки брехні й напівправди, ніби смакуючи наближувану перемогу: мить, коли вони поступляться своїми переконаннями і скоряться її бажанням і волі астері.
Спершись на стіну, Гант стояв між янголами Астерійської Гвардії у повному спорядженні, і дивився, як стрілки годинника наближаються до четвертої. Рунн, схоже, заснув іще пів години тому. Більшість учасників нижчого рівня розпустили, і зала була майже порожня. Навіть Наомі відправили назад до Місяцеграда, аби впевнитися, що 33-й Легіон тримає себе у формі. Лишився тільки кістяк делегацій і їхні лідери. Ніби всі вже розуміли, що все скінчено. Що ця
— Відкриття нового порту вздовж східного узбережжя Вальбари, — всоте сказала Сандірель, — дозволить нам побудувати надійну базу для нашого водного легіону…
Задзижчав чийсь телефон.
Гант здивувався, коли Джесіба Роґа полізла до внутрішньої кишені сірого піджака, вдягнутого поверх такої ж сірої сукні. Вона розвернулася у своєму кріслі, відводячи екран телефона подалі від допитливого чоловіка, який сидів ліворуч від неї.
Кілька лідерів інших делегацій звернули на це увагу. Сандріель, нічого не помічаючи, продовжувала говорити, але Рунн прокинувся від звука і поглянув на чаклунку. Як і Ф’юрі, яка сиділа двома рядами вище.
Джесіба щось написала і, піджавши губи, нафарбовані червоною помадою, підняла руку. Навіть Сандріель замовкла.
— Вибачте, що перериваю, Губернаторко, — сказала Роґа, — але є дещо, що вам — та й усім нам — треба побачити.
Гант не розумів, чому всередині нього почала підійматися хвиля страху. Що б там не надіслали Джесібі — це могло стосуватися безлічі питань. Утім, у нього пересохло в роті.
— Що там? — вимогливо спитала Сабіна з іншого кінця зали. Джесіба проігнорувала її запитання і глянула на Деклана Еммета. — Чи можна під’єднати мій телефон до цих екранів? — вона обвела рукою залу.
Деклан, який дрімав за столом у колі позаду Рунна, хутко випростався.
— Так, без проблем.
Йому вистачило розуму спершу глянути на Сандріель. Архангелиця закотила очі, але кивнула. За мить Деклан уже працював на своему ноутбуці. Від побаченого на екрані він насупився, але потім натиснув кнопку.
І вивів на екрани відео з десятка різних камер — усіх з галереї «Грифон». У правому нижньому кутку, у знайомій бібліотеці… Ганту перехопило подих.
Він узагалі забув, як дихати, коли телефон Джесіби знову задзижчав і на його екрані вигулькнуло повідомлення — вочевидь, продовження попередньої розмови. Коли він побачив ім’я абонента —
А тоді взагалі зупинилося, коли він прочитав повідомлення:
— Якого хріна? — прошипів Рунн.
Брайс стояла перед камерою, наливаючи у келих щось схоже на вино. А позаду неї, за головним столом бібліотеки, сидів Михей.
— Він сказав, що у нього зустріч… — пробурмотіла Сандріель.
Камера, з якої велася трансляція, була захована в одній з книжок, прямо над головою Брайс.
Деклан натиснув ще кілька клавіш і вивів зображення на весь екран. Ще кілька маніпуляцій — і конференц-зала наповнилася звуком.
Невимушено посміхаючись, Брайс озирнулася до Михея:
— Чи бажаєте щось до вина? Сиру?
Михей розсівся за столом, роздивляючись розкидані книжки.
— Не відмовлюся.
Брайс угукнула і, заметушившись над візком із закусками, нишком набрала повідомлення.
Воно надійшло на телефон Джесіби і водночас вигулькнуло на екранах конференц-зали.
Одне слово, від якого у Ганта похолола в жилах.
Це було не якесь фамільярне, грайливе прохання. Це стало зрозуміло, коли Брайс підвела очі на камеру.
У них був страх. Нестямний, очевидний страх. Усі інстинкти Ганта забили на сполох.
— Губернаторко, — звернувся Король Осені до Сандріель, — я хотів би отримати пояснення.
Та перш ніж Сандріель встигла відповісти, Рунн тихо віддав наказ, не відриваючи очей від екранів:
— Флінне, відправ загін Допоміжних сил до галереї «Грифон». Негайно.
Флінн миттю дістав телефон, і його пальці забігали по кнопках.