Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 150)

Брайс скинула туфлі, кілька разів покрутила стопами, що добряче нили, і потягнулася до застібки на сукні. О боги, як це неймовірно прекрасно: не відчувати болю у нозі — взагалі. Не чекаючи, доки Ф’юрі відповість, вона потьопала до спальні, знаючи, що все одно її почує.

— Є новини, — невимушено сказала Ф’юрі.

Брайс скинула сукню, полегшено зітхнула, знявши ліфчик, і вдягла спортивки і стару футболку, а тоді зібрала волосся у високий хвіст.

— Дай-но здогадаюся, — сказала вона зі спальні, взуваючи домашні капці, — ти нарешті зрозуміла, що постійно ходити в чорному — це нудно, і хочеш, щоб я допомогла тобі підібрати людський одяг?

Почувся тихий сміх.

— І все ти знаєш.

Брайс вийшла зі своєї кімнати, і Ф’юрі обвела її швидким поглядом асасина. Геть не схожим на погляд Ганта.

Навіть коли вони тусувалися на вечірках, з очей Ф’юрі насправді ніколи не зникав цей холодний блиск. Ця розважливість і стриманість. Але погляд Ганта…

Брайс відігнала від себе цю думку. Це порівняння. Цей кипучий вогонь, який спалахнув у її жилах.

— Послухай, — сказала Ф’юрі, підводячись із дивана, — я вирушаю на Саміт на кілька днів раніше, тож подумала, що тобі слід дещо дізнатися перед моїм від’їздом.

— Що ти мене любиш і будеш часто писати?

— О боги, ти найгірша, — сказала Ф’юрі, проводячи рукою по своєму лискучому бобу. Брайс сумувала за довгим кінським хвостиком, який її подруга носила в університеті. Чомусь із новою зачіскою Ф’юрі виглядала ще небезпечнішою. — Відколи я познайомилася з тобою у тій ідіотській групі, ти була найгірша.

— Так, але тобі це подобається, — мовила Брайс і рушила до холодильника.

Ф’юрі пирхнула.

— Слухай, я тобі дещо скажу, але хочу, щоб ти спершу пообіцяла, що не наробиш ніяких дурощів.

Брайс завмерла, тримаючись за ручку холодильника.

— Як часто ти мені казала, Дурощі — моє друге ім’я.

— Цього разу я серйозно. Я не думаю, що взагалі можна щось зробити, але мені потрібно, щоб ти пообіцяла.

— Обіцяю.

Ф’юрі уважно вдивилася в її обличчя, а потім притулилася спиною до кухонної стійки.

— Михей віддав Ганта.

Вогонь у жилах Брайс перетворився на попіл.

— Кому?

— А ти як думаєш? Клятій Сандріель, ось кому.

Брайс не відчувала ні рук, ні ніг.

— Коли?

— Ти сказала, що не робитимеш дурниць.

— Хіба питати про подробиці — дурість?

Ф’юрі похитала головою.

— Сьогодні вдень. Цей покидьок знав, що віддати Ганта Сандріель буде гіршою карою, ніж публічно його розіп’яти чи запхати його душу в ящик і скинути у море.

Так і було. З багатьох причин.

— Завтра вони з іншими янголами вирушають на Саміт, — вела далі Ф’юрі. — І з надійних джерел мені відомо, що після закінчення зустрічі наступного тижня вона повернеться на Панґеру, щоби продовжити розбиратися з повстанцями Офіона. З Гантом на прив’язі.

І він уже ніколи не буде вільним. Те, що зробить з ним Сандріель… Він це заслужив. Чорт забирай, він усе це заслужив.

— Якщо ти так переймаєшся, що я утну якусь дурницю, то навіщо взагалі мені розказуєш? — спитала Брайс.

Темні очі Ф’юрі знову вдивилися в її обличчя.

— Тому що… просто я подумала, що тобі варто знати.

Брайс розвернулася до холодильника і різко його відчинила.

— Гант сам вирив собі могилу.

— То ви з ним не…

— Ні.

— Але на тобі його запах.

— Ми місяць жили разом у цій квартирі. Ще б пак на мені його запах.

Вона заплатила чималі гроші за те, щоби прибрати його кров з дивана. Разом з усіма слідами того, що вони на ньому робили.

Тендітна, але сильна рука з силою захлопнула двері холодильника. Ф’юрі сердито зиркнула на неї.

— Не мороч мені голову, Квінлан.

— Не морочу, — Брайс дозволила подрузі побачити її справжнє обличчя. Те, про яке говорив їй її батько. Обличчя, яке не сміялося і плювало на всіх і на все. — Гант — брехун. Він брехав мені.

— Даніка творила багато чого хрінового, Брайс. Ти це знаєш. Завжди це знала і віджартовувалася, закривала на це очі. Я не впевнена, що Гант брехав про неї.

Брайс вищирилася.

— Я з цим покінчила.

— З чим?

— З усім, — вона знову рвонула дверцята холодильника, відштовхнувши Ф’юрі вбік. На її подив, подруга піддалася. — Чому б тобі не повернутися на Панґеру й не ігнорувати мене ще два роки?

— Я тебе не ігнорувала.

— Ще й як ігнорувала, — огризнулася Брайс. — Ти постійно на телефоні з Юніпер, але уникаєш моїх дзвінків і майже не відповідаєш на мої повідомлення?

— Юніпер інакша.

— Ага, знаю. Особлива.

Ф’юрі розгублено кліпнула.

— Тієї ночі ти мало не померла, Брайс. А Даніка померла, — найманка важко ковтнула. — Я дала тобі наркотики…

— Той корінь радості купляла я.

— А я купляла світлошукач. Яка в біса різниця. Я надто зблизилися з усіма вами, Брайс, а коли таке відбувається, то стаються погані речі.

— І втім, ти досі продовжуєш спілкуватися з Юніпер, — до горла Брайс підступив клубок. — Я не вартувала такого ризику?

— Те, що між нами з Юніпер, тебе не стосується, — просичала Ф’юрі.

Брайс ледь не роззявила рота. Вона й не припускала, а Юніпер ніколи не натякала…

— Я швидше вирву собі серце, ніж перестану з нею спілкуватися, ясно?

— Ясно, ясно, — промовила Брайс і важко видихнула. — Кохання — понад усе.

Прикро, що Гант цього не зрозумів. Або зрозумів, але все одно обрав Архангелицю, якій досі належало його серце — і їхнє спільне діло. Прикро, що Брайс була такою ідіоткою, що вірила у нісенітниці про любов — і дозволила їм себе засліпити.