Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 149)
— Або опиниться на смітнику разом з іншими напівкровками.
Його пальці стиснулися у кулаки. У словах Сандріель не було погрози. Лише жахлива проза життя щодо того, як у їхньому світі ставляться до таких, як Брайс.
— Головне, — продовжила Сандріель, — що вона житиме далі. І ми з тобою, Ганте, житимемо далі.
Він нарешті відірвав погляд від Брайс, від фотографій їхнього життя, їхнього дому. Від Життя, якого він досі відчайдушно і безглуздо прагнув. Його крила знову засвербіли.
— Що?
Сандріель хижо усміхнулася.
— Хіба вони тобі не сказали?
Гант відчув, як у серце закрадається страх, коли глянув на свій телефон в її руках. Коли зрозумів, чому його залишили в живих і чому Сандріель дозволили забрати його речі.
Тепер це були
На початку дванадцятої Брайс зайшла до напівпорожнього бару. Відсутність за спиною мовчазного янгольського охоронця здавалася фантомним болем, але вона прогнала це відчуття і змусила себе про це забути, помітивши за барною стійкою Рунна, який потягував віскі.
З ним був тільки Флінн, але феєць був надто зайнятий звабленням жінки, яка грала з ним у більярд, тож лише привітав її скупим співчутливим кивком. Брайс проігнорувала його й опустилася на барний стілець, скрипнувши сукнею по шкіряному сидінні.
— Привіт.
Рунн скоса глянув на неї.
— Привіт.
До неї підійшов бармен і звів брови у німому запитанні. Брайс похитала головою. Вона не планувала затримуватися, щоб пропустити склянку алкоголю, води чи чогось іншого. Вона хотіла якнайшвидше з цим покінчити, щоб повернутися додому, зняти ліфчик і залізти у спортивки.
Вона сказала:
— Я зайшла подякувати.
Рунн лише витріщився на неї. Брайс підвела погляд на телевізор над баром, на якому транслювали матч із сонцеболу.
— За той день. Тобто, ніч. За те, що подбав про мене.
Рунн примружено вдивився у кахляну стелю.
— Що? — спитала вона.
— Просто перевіряю, чи не падають небеса, якщо ти мені за щось дякуєш.
Вона штовхнула його плечем.
— Придурок.
— Ти могла подзвонити чи написати, — він ковтнув віскі.
— Я подумала, що по-дорослому буде подякувати особисто.
Брат уважно обвів її очима.
— Як тримаєшся?
— Бувало й краще. Я почуваюся довбаною ідіоткою, — зізналася вона.
— Це не так.
— Та невже? Мене попереджали пів дюжини людей, зокрема і ти, щоб я була насторожі з Гантом, а я сміялася всім вам в обличчя, — вона шумно видихнула. — Я мала це передбачити.
— На твій захист скажу, що я не думав, що Аталар лишиться таким же безжальним, — його сині очі спалахнули. — Я думав, що останнім часом його пріоритети змінилися.
Брайс закотила очі.
— Ага, ти — і наш дорогий татусь.
— Він до тебе заходив?
— Ага. Сказав, що я такий же великий шмат гівна, як і він сам. Яблуко від яблуні. Одного поля ягоди чи як там.
— Ти геть на нього не схожа.
— Не заговорюй мені зуби, Рунне, — саме така, — вона постукала по барній стійці. — Хай там як, це все, що я хотіла сказати, — вона помітила Зоряний Меч, що висів у нього на поясі. Чорне руків’я не відбивало першосвітла ламп у барі.
— Ти сьогодні на чергуванні?
— Не до півночі.
З його фейським метаболізмом віскі виведеться з його організму задовго до того.
— Що ж… удачі.
Вона зіскочила зі стільця, але Рунн зупинив її, узявши за лікоть.
— За кілька тижнів ми збираємося у мене, подивитися компанією важливий матч із сонцеболу. Може, приєднаєшся?
— Я пас.
— Приходь хоча б на перший тайм. Якщо не сподобається — не проблема. Підеш коли захочеш.
Вона уважно подивилася на брата, зважуючи його пропозицію. Його простягнуту руку допомоги.
— Чому? — тихо спитала вона. — Чому ти возишся зі мною?
— А чому ти постійно мене відштовхуєш, Брайс? — напружено спитав він. — Справа не лише у тій нашій сварці.
Вона сковтнула, до горла підступив клубок.
— Ти був моїм найкращим другом, — сказала вона. — До Даніки ти був моїм найкращим другом. І я… Зараз це не має значення, — ще тоді вона зрозуміла, що правда не має значення — вона
Рунн усміхнувся.
— То ти прийдеш дивитися матч?
— Цього дня до мене мала зайти Юніпер, але я в неї уточню.
Сині очі Рунна замерехтіли, мов зірки, але Брайс одразу застерегла:
— Але нічого не обіцяю.
Він продовжував усміхатися, коли вона підвелася зі стільця.
— Я залишу для тебе місце.
70
Коли Брайс повернулася з бару, Ф’юрі чекала на дивані. На тому самому місці, де раніше зазвичай сидів Гант.
Брайс кинула ключі на столик біля вхідних дверей, спустила Сирінкса з повідця і промовила:
— Привіт.
— І тобі привіт.
Ф’юрі кинула на Сирінкса погляд, від якого він різко зупинився на півдорозі. Химера всілася пухнастим задком на килим і, виляючи лев’ячим хвостиком, слухняно чекала, коли гостя зволить привітатися і з
— Як справи?