Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 148)

Її страждання ввижалися йому у сні, і він, прокинувшись, кидався до унітаза, де його вивертало.

А потім почався свербіж. Глибоко у спині, поширюючись до каркаса, який почав поволі відновлюватися. Свербіж був постійним і ставав усе сильнішим. Молоді крильця були ще доволі вразливі, і, чухаючи їх, Гант відчував засліпливий біль. Години тягнулися повільно, і Гант із кожним новим відрослим елементом зціплював зуби від болю.

«Пуста справа», — подумки казав він своєму тілу. Безглузде марнування часу — відрощувати крила, коли до страти лишалися лічені години чи дні.

Після Ісаї, який приходив шість днів тому, у нього більше не було відвідувачів. Гант відслідковував час, стежачи за зміною сонячного світла в атріумі Коміціуму на екрані.

Жодних звісток від Брайс. Не те щоб він смів сподіватися, що вона якось знайде спосіб побачитися з ним — хоча би для того, щоб дозволити йому на колінах благати про прощення. Сказати їй те, що він мав сказати.

Можливо, Михей хотів, щоб він згнив тут, унизу. Щоб він збожеволів, як Вікі, похований під землею, позбавлений можливості літати й відчувати подув свіжого повітря в обличчя.

Двері у кінці коридору зашипіли, і Гант кліпнув, виринаючи з мовчазних роздумів. Навіть його бідолашні сверблячі крила на мить припинили свої тортури.

Але жіночій запах, який він відчув через секунду, належав не Брайс.

Цей запах був також добре йому знайомий — і він не забуде його до кінця своїх днів. Запах, який переслідував його у нічних кошмарах і розпалював його гнів так, що той затьмарював його розум.

Підійшовши до ґрат його камери, Архангелиця північно-західної Панґери всміхнулася. Він так і не звик до цього: до її невимовної схожості з Шахарою.

— Знайома ситуація, — сказала Сандріель. У неї був лагідний голос, який лився, наче чудова музика. Обличчя також було прекрасне.

І все ж її очі — кольору свіжозораної землі — видавали її. Їхній погляд був різкий, відточений тисячоліттями жорстокості й майже безмежної влади. Очі, які насолоджувалися болем, кровопролиттями і відчаєм. У цьому завжди й полягала відмінність між нею і Шахарою — у їхніх очах. Теплота в одних і смерть в інших.

— Чула, ти хочеш мене вбити, Ганте, — промовила Архангелиця, схрестивши на грудях тендітні руки. Вона клацнула язиком. — Невже ми справді повертаємося до старої гри?

Він нічого не сказав. Лише сидів на своїй койці й дивився на неї.

— Знаєш, коли конфіскували твої речі, то знайшли дещо цікаве, чим Михей люб’язно зі мною поділився, — вона дістала з кишені якийсь предмет. Його телефон. — Зокрема оцим.

Вона махнула рукою, і на екрані за її спиною з’явилося зображення екрана його телефона. Бездротовий магічний зв’язок показував, як її пальці бігають по різних програмах.

— Твоя електронна скринька, звісно ж, виявилася страшенно нудною. Ти взагалі нічого не видаляєш? — Не чекаючи відповіді, вона продовжила. — Але твої повідомлення… — Вона скривила губи і відкрила останній діалог.

Виявилося, що Брайс востаннє перейменувала свій контакт.

Брайс Вважає Ганта Найкращим написала:

«Я знаю, що ти цього не побачиш. Навіть не розумію, навіщо я тобі пишу».

Через хвилину вона надіслала ще одне повідомлення: «Я просто...» Потім знову пауза. І наступне: «Не зважай. Хто б не читав це — не зважайте. Просто не звертайте уваги».

І більше нічого. У голові Ганта запанувала цілковита тиша.

— А знаєш, що мені видалося найцікавішим? — сказала Сандріель, переходячи від повідомлень до галереї. — Оце, — вона хихотнула. — Ти лише поглянь. Хто знав, що ти можеш поводитися так… типово?

Вона запустила слайд-шоу. Гант лише сидів і дивився на екран, на якому почали з’являтися фотографії.

Він ніколи їх не передивлявся. Ті фотографії, що їх вони з Брайс зробили за ці тижні.

Ось він дивиться на дивані матч із сонцеболу, потягуючи пиво і гладячи Сирінкса.

Ось він готує сніданок, тому що йому було приємно усвідомлювати, що так він може подбати про неї. Поки він стояв за плитою, Брайс зробила ще одну світлину — його задниці. Зі своєю рукою на передньому плані, на якій був схвально піднятий великий палець.

Він міг би засміятися, міг би посміхнутися, якби не вискочило наступне фото. Фото, яке зробив він, піймавши її на півслові.

Потім їхній спільний знімок на вулиці: він очевидно роздратований тим, що його фотографують, а вона зухвало усміхається.

Фото брудної і промоклої Брайс з розсердженим виразом обличчя біля каналізаційної решітки.

Фото Сирінкса, який спить на спині, розчепіривши лапи. Фото Лехаби у бібліотеці, яка позує на своєму маленькому диванчику, підперши підборіддя ручкою і виставивши зігнуті ноги.

Потім фотографія річки на заході сонця, яку він зробив, пролітаючи над нею. Фотографія татуйованої спини Брайс у дзеркалі ванної, зроблена тієї миті, коли вона зухвало підморгує, озирнувшись через плече. Фотографія видри у жовтому жилеті, а потім задоволене обличчя Брайс, яке він встиг сфотографувати через секунду.

Він не чув, що говорила Сандріель.

Фотографії розпочиналися як черговий жарт, але стали справжнім приємним заняттям. На екрані з’являлися їхні спільні світлини. І фото, які робив сам Гант. Їжа, яку вони їли, цікаві графіті у провулках, хмари та різні речі, яких він зазвичай не помічав, але раптом захотів зафіксувати. Були й ті, на яких він дивився у камеру й усміхався.

На яких обличчя Брайс, здавалося, сяяло яскравіше, а усмішка була лагіднішою.

Дати на фотографіях змінювалися, рухаючись від найдавніших до останніх. Ось вони на її дивані. Брайс, поклавши голову йому на плече, широко усміхається, а він закочує очі. Але обіймає її рукою, невимушено торкаючись пальцями її волосся. Ось фотографія Брайс у його кепці. А ось комічне асорті світлин Джемової Джини, Персикової Мрії і Кремової Принцеси, що їх зробила Брайс, поклавши іграшки у його ліжко. На його комод. І в його душову.

А потім знову фотографії на річці. У голові Ганта виринули примарні спогади про те, як Брайс попросила випадкового туриста сфотографувати їх. На екрані одна за одною почали з’являтися різні світлини у режимі серійної зйомки.

На першому фото Брайс іще щось говорила, а він кривився.

На другому вона усміхалася, а Гант дивився на неї.

На третьому вона продовжувала усміхатися — а Гант продовжував дивитися на неї так, наче вона була єдиною жінкою на планеті. У всій галактиці.

Його серце шалено калатало у грудях. На наступних знімках обличчя Брайс було розвернуте до нього. Їхні погляди зустрілися. Її усмішка зсунулася.

Ніби від усвідомлення того, як він дивиться на неї.

На наступному фото він не відривав від неї погляду, а вона усміхалася, опустивши очі додолу. Таємничою, ніжною усмішкою. Наче вона все зрозуміла і не заперечувала.

А на останньому фото вона прихилила голову до його грудей і обхопила його руками за талію. Він обійняв її рукою і крилом. І вони обоє усміхнулися.

Щирі широкі усмішки. Які належали тим людям, якими вони могли бути без татуювань на його чолі, печалі на її серці і цього довбаного ідіотського світу навколо.

Життя. Це були світлини того, у кого було життя, до того ж хороше. Нагадування про те, як це: мати дім і ту, якій не байдуже, живий ти чи помер. Ту, яка змушувала його усміхатися, просто зайшовши до кімнати.

У нього ніколи раніше такого не було. Ні з ким.

Екран потемнів, а потім слайд-шоу почалося знову.

І цього разу він це бачив: те, якими були її очі. Спершу вони були холодні. Навіть попри комічні фото і пози, усмішка Брайс не сягала її очей. Але з кожною наступною світлиною її очі ставали яскравішими. Наповнювалися світлом. І його очі теж. До останніх знімків. На яких Брайс буквально сяяла від радості.

Він ніколи не бачив нічого прекраснішого.

Сандріель посміхалася самовдоволеною котячою посмішкою.

— То ось чого ти насправді хотів, Ганте? — Вона вказала на екран. На усміхнене обличчя Брайс. — Одного дня стати вільним, одружитися з цією дівчиною, жити звичайним, буденним життям? — Вона засміялася. — Що б сказала Шахара?

Почуте ім’я не зрезонувало у ньому. А почуття провини, яке мало би обпалити його, тільки слабко зашкварчало.

Повні губи Сандріель вигнулися вгору — пародія на усмішку її сестри-близнючки.

— Такі прості, милі бажання, Ганте. Але це так не працює. Не для таких, як ти.

У Ганта скрутило нутрощі. Він зрозумів, що фотографії були тортурами. Призначеними нагадати йому про життя, яке він міг мати. Про те, до чого він наблизився тоді на дивані з Брайс. Про те, що він занапастив.

— Знаєш, — промовила Сандріель, — якби ти й далі вдавав слухняного пса, Михей зрештою подав би клопотання про твоє звільнення, — її слова падали на нього важким камінням. — Але ти не міг бути терплячим. Не міг бути розважливим. Не міг поставити це — вона вказала на фотографії на екрані — вище за власну дрібну помсту, — знову зміїна посмішка. — Тож маємо те, що маємо. Тобто ти маєш, — вона роздивлялася фотографію, зроблену Гантом: Брайс разом із Сирінксом, маленькі гострі зубки химери вищирені у гротескній подобі усмішки. — Ця дівчина, ймовірно, якийсь час виплакуватиме свої прекрасні очі. Але потім вона тебе забуде і знайде іншого. Можливо, якогось фейця, якого не бентежить шлюб із другосортною напівкровкою.

Ці слова розбурхали його чуття, і він напружився.

Сандріель знизала плечима.