Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 147)

Він ніколи її не провідував. За всі ці роки він ні разу не прийшов. А навіщо?

— Тут усюди камери, — сказала вона, лишаючись сидіти за своїм столом і ненавидячи кожен відтінок його запаху попелу і мускатного горіха, який повертав її на дванадцять років назад до заплаканої тринадцятирічної дівчинки, якою вона була, коли вони розмовляли востаннє. — На випадок, якщо ти замислив щось украсти.

Він проігнорував насмішку і, сунувши руки до кишень чорних джинсів, продовжив мовчазний огляд галереї. Він був розкішний, її батько. Високий, мускулястий, із неймовірно прекрасним обличчям, обрамленим довгим червоним волоссям, такого ж відтінку і шовковистості, як і її власне. Він виглядав усього на кілька років старшим за неї — і був одягнений по-молодіжному — у чорні джинси і чорний лонґслів. Але його очі були древні і жорстокі, коли він нарешті сказав:

— Мій син розповів мені про те, що сталося на річці у ніч середи.

Те, як йому вдалося перетворити легкий наголос на словах «мій син» на образу, було за межами її розуміння.

— Рунн — хороший пес.

— Принц Рунн визнав за необхідність повідомити мене, оскільки тобі може… загрожувати небезпека.

— І тим не менш, ти чекав три дні? Сподівався, що мене теж розіпнуть?

Батькові очі спалахнули.

— Я прийшов сказати, що тобі було гарантовано безпеку і що Губернатор знає про твою невинуватість у цій справі й не посміє тобі нашкодити. Навіть для того, щоб покарати Ганта Аталара.

Вони пирхнула. Її батько завмер.

— Нечувана дурість вважати, що цього вистачить, аби нарешті зламати Аталара.

Певно, Рунн розповів йому і про це. Про катастрофу, на яку обернулися їхні стосунки з Гантом. Якими б вони не були. Яким би словом не називалося те, що він її використав.

— Я не хочу про це говорити.

Ні з батьком, ні з кимсь іншим. Ф’юрі знову зникла, а на повідомлення Юніпер Брайс відповідала коротко і стримано. А потім почалися дзвінки від матері й Рендалла. І почалася велика брехня.

Брайс не розуміла, навіщо брехала про непричетність Ганта. Можливо, тому, що пояснювати дурість свого вчинку, коли вона впустила Ганта до себе, — що вона була геть сліпа до того факту, що він морочив їй голову, тоді як усі її застерігали; що він відкрито казав їй, що любитиме Шахару до кінця своїх днів, — було їй не під силу. Її спустошувало усвідомлення того, що він поставив Архангела і повстання вище за неї, вище за них… Вона не могла говорити про це з мамою. Тому що ризикувала повністю втратити те, що лишилося від її здатності якось функціонувати.

Тож Брайс повернулася до роботи, бо що ще їй лишалося? Відповідей щодо вакансій, на які вона розіслала резюме, не було.

— Я про це не говоритиму, — повторила вона.

— Говоритимеш. Зі своїм королем.

Від тріску жаринки його сили замиготіли лампи першосвітла.

— Ти не мій король.

— Формально — твій, — промовив батько. — Ти значишся громадянкою напівфейського походження. А отже, підпадаєш під мою юрисдикцію як мешканка цього міста і як представниця Дому Неба і Подиху.

Брайс звела руки перед собою і, перебираючи пальцями, постукала нігтями.

— То про що ви хочете поговорити, Ваша Величносте?

— Ти припинила пошуки Рога?

Брайс здивовано кліпнула.

— Хіба це зараз важливо?

— Місячний Ріг — смертельно небезпечний артефакт. Те, що ти дізналася правду про Даніку й Аталара, не означає, що ті, хто хотіли здобути Ріг, зупинили пошуки.

— Хіба Рунн тобі не сказав? Даніка викрала Ріг заради забавки. І закинула його кудись, обдовбавшись синтом. Це глухий кут, — побачивши насуплене обличчя батька, вона пояснила: — Усіх кристалосів випадково прикликали Даніка й інші любителі синту завдяки чорній солі у його складі. Ми помилилися, що взагалі розпочали пошуки Рога. На нього ніхто не полював.

Вона не знала, кого ненавиділа більше: Ганта, Даніку чи саму себе за те, що не бачила їхньої брехні. Не хотіла бачити. Ця ненависть переслідувала її з кожним кроком, з кожним подихом. Палала глибоко всередині неї.

— Навіть якщо Ріг не шукають вороги, варто подбати про те, щоб він не потрапив у чужі руки.

— Тільки у фейські, так? — Вона холодно посміхнулася. — Я думала, пошуком Рога займається твій Обраний син.

— Він зайнятий іншими справами.

Напевно, Рунн послав його у Хел разом з його пошуками.

— Ну, якщо у тебе є ідеї, куди Даніка могла закинути Ріг під час одного зі своїх приходів, то я тебе уважно слухаю.

— Це серйозна справа. Навіть попри те що Ріг давно втратив свою силу, він досі посідає особливе місце в історії фейрі. І його повернення багато значитиме для мого народу. Гадаю, з твоїм професійним досвідом його пошук мав би тебе зацікавити. І твою начальницю також.

Вона знову глянула на екран комп’ютера.

— Як скажеш.

Він зупинився. А потім його сила загуділа, спотворюючи аудіозапис камер галереї, і він сказав:

— Знаєш, я дуже сильно любив твою матір.

— Ага, так сильно, що залишив шрам на її обличчі.

Вона могла поклястися, що він здригнувся.

— Не думай, що відтоді я кожну хвилину свого життя не шкодую про свій вчинок. Не живу в соромі.

— Ти, певно, жартуєш.

Гуркіт його магічної сили наповнив виставкову залу.

— Ти так на неї схожа. Більше, ніж ти думаєш. Вона ніколи нікому нічого не прощала.

— Сприйму це за комплімент.

Вогонь ненависті палав, лютував у її голові, пробираючи до кісток.

— Я зробив би її своєю королевою, — тихо промовив батько. — Усі документи були готові.

Брайс кліпнула.

— Яке дивне рішення з твого елітарного боку, — її мати ніколи не припускала, ніколи не натякала на це. — Вона би не захотіла стати королевою. Вона би відмовилася.

— Вона так сильно мене любила, що погодилася б, — його слова були пронизані абсолютною впевненістю.

— Гадаєш, це якось стирає те, що ти зробив?

— Ні. Ніщо не зітре того, що я зробив.

— Тоді обійдемося без цих побивань. Ти прийшов сюди після стількох років, щоб розповісти мені цю маячню?

Батько довго дивився на неї. Потім рушив до виходу й мовчки відчинив двері. Полуденне сонце заграло на його червоному волоссі. Та перш ніж вийти на вулицю, він сказав:

— Я прийшов сюди після стількох років, щоб сказати тобі: нехай ти і схожа на свою матір, але на мене ти схожа більше, ніж ти думаєш, — його бурштинові очі — такі ж, як і в неї, — зблиснули. — І в цьому немає нічого хорошого.

Двері захлопнулися, у галереї потемніло. Брайс втупилася в екран комп’ютера, а тоді вбила у пошук кілька слів.

Про Ганта досі нічого не було відомо. Жодних згадок у новинах. Жодного слова про те, чи сидів Умбра Мортіс у в’язниці, чи піддавався тортурами, чи був він живий, чи вже мертвий.

Ніби його взагалі ніколи не існувало. Ніби вона сама його вигадала.

69

Гант їв лише тому, що цього вимагав його організм, спав, тому що більше не було чого робити, і дивився на екран у коридорі за ґратами його камери, тому що це він накликав цей жах на себе, Вікторію та Юстиніана, і цього вже було не виправити.

Михей залишив тіло Юстиніана на хресті. Янгол провисить там цілих сім днів, а потім його знімуть з розп’яття і кинуть в Істрос. Зрадників чекало не Відплиття, а черева річкових тварюк.

Ящик з Вікторією вже скинули до Западини Меліної.

Думка про неї, застряглу в пастці на морському дні, у найглибшому місці Мідґарда, де немає нічого, крім темряви, тиші й тісного, обмеженого простору…