Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 146)
Чомусь Гант очікував, що опиниться у кам’яній в’язниці.
Він сам не знав чому. Він безліч разів бував у цих камерах під Коміціумом, у яких Михей тримав тих небагатьох ворогів, які були потрібні йому живими, але чомусь уявляв свій полон точнісінько таким же, яким він був на Панґері: темні брудні підземелля астері, подібні до тих, що були в палаці Сандріель.
Але не цю білу камеру з хромованими ґратами, які гуділи чарами, що блокували його власні магічні сили. На екрані на стіні коридору транслювалося зображення атріуму Коміціуму: фігура, розіп’ята на залізному хресті, і скляний ящик біля його підніжжя, вкритий кров’ю, що крапала згори.
Юстиніан усе ще час від часу стогнав, його пальці рук і ніг смикалися, поки він повільно задихався, а його тіло марно намагалося зцілити змучені легені. Його крила вже були обрізані й лежали на мармуровій підлозі біля хреста.
Вікторія, тобто її невидима сутність у скляному ящику, була змушена на це дивитися. Терпіти стукіт крапель крові Юстиніана по кришці її вмістища.
Сидячи на невеличкій койці, Гант бачив кожну секунду тортур, яких зазнавали його побратими. Як кричала Вікторія, коли Михей виривав її з тіла, у якому вона так довго була замкнена. Як опирався Юстиніан, навіть коли вони притискали його скалічене тіло до хреста, навіть коли прибивали його залізними цвяхами. Навіть коли хрест підняли і він закричав від болю.
У кінці коридору з брязкотом відчинилися двері. Гант не встав, щоб подивитися, хто зайшов. Рана на його скроні зажила, але він не став змивати кров, засохлу на щоці й підборідді.
Кроки у коридорі були рівними, неквапливими. Ісая.
Гант лишився сидіти, коли його старий побратим зупинився перед ґратами.
— Навіщо.
На красивому обличчі янгола не було колишнього шарму і теплоти. Лише гнів, виснаження і страх.
Гант знав про камери навколо, але йому було байдуже.
— Тому що колись це має припинитися, — сказав він.
— Це припиниться, коли ти
Коли він, вклавшись у ліжко, отримав від Юстиніана повідомлення про те, що угода відбудеться, він зрозумів, що це того
— Нічого не змінилося після подій на горі Гермон, Ісає. Нічого не змінилося на краще.
— І давно ви троє планували цю паскудну затію?
— Відколи я вбив тих трьох наркобаронів. Відколи вони розповіли мені про синт і його можливості. Відколи вони розказали про силу, яку він давав Даніці Фендир, коли вона приймала його у правильних дозах. Ми вирішили, що час настав. Більше ніяких угод з Михеєм. Ніяких смертей за його наказом. Лише ті, які
Їхня трійця знала одне місце, одну особу, в якої міг бути синт. Кілька днів тому він приватно завітав до Королеви Змій. Знайшов її у її лігві й сказав, що йому потрібно. Золото було у Вікі — завдяки зарплатним чекам, що їх вона назбирала упродовж століть.
Йому навіть не спадало на думку, що змія була у кишені Архангела. Чи шукала спосіб, як би туди потрапити.
Ісая похитав головою.
— І ти думав, що
— Такий був план.
Вони збиралися зробити це на Саміті. А потім — вирушити на Панґеру. До Вічного Міста. І закінчити давно розпочату справу.
— А якби синт обернувся проти тебе — якби ти прийняв завелику дозу і натомість розірвав себе на шматки?
— Я працював над тим, щоб здобути протиотруту, — Гант знизав плечима. — Але я вже в усьому зізнався, тож збав мене від допиту.
Ісая вдарив долонею по ґратах. У коридорі навколо нього завив вітер.
— Хіба ти не міг відпустити минуле, не міг просто служити і зарекомендувати себе…
— Чорт забирай, я намагався це зупинити. Я був на тій баржі тому, що зрозумів… — Він похитав головою. — Зараз це вже неважливо. Але я справді намагався. Я побачив на тому відео, що синт насправді робить з тим, хто його приймає, і навіть за наявності антидоту він занадто небезпечний. Але Юстиніан і Вікі відмовилися виходити з гри. На той час, коли Вікі віддала Королеві Змій золото, я вже просто хотів, щоб ми пішли кожен своїм шляхом.
Ісая огидливо похитав головою.
— Можливо, для тебе прийнятно ходити в шорах, — роздратовано кинув йому Гант, — але для мене ні — і
— Неприйнятно, — процідив Ісая. — Але у мене є причина працювати заради своєї свободи, Ганте, — його очі зблиснули. — Я думав, що і в тебе є.
У Ганта скрутило нутрощі.
— Брайс не мала до цього ніякого стосунку.
— Ну звісно, не мала. Ти розбив їй серце у всіх на очах. Було очевидно, що вона ні про що не здогадувалася.
Гант здригнувся, у грудях занило.
— Михей не переслідуватиме її, щоб…
— Ні. Ти, звісно, ще той щасливчик, але ні. Він не розпинатиме її, щоб тебе покарати. Хоча не треба наївно думати, що це не спадало йому на думку.
Ганта пересмикнуло від полегшення.
— Михей знає, що ти намагався зупинити угоду. Він читав ваше з Юстиніаном листування щодо цього. Ось чому вони зараз там, а ти тут.
— Що він збирається зі мною зробити?
— Поки що не оголошував, — обличчя Ісаї трохи пом’якшилося. — Я прийшов попрощатися. На випадок, якщо потім не вдасться.
Гант кивнув. Він змирився зі своєю долею. Він спробував, зазнав невдачі й заплатить ціну. Знову.
Це було краще, ніж повільна смерть, якою вмирала його душа, коли він відбирав одне за одним життя за наказом Михея.
— Передай їй, що мені шкода, — сказав Гант. — Будь ласка.
Під кінець дня попри те, що спіткало Вікі та Юстиніана, попри жорстокий кінець, який чекав на нього, саме обличчя Брайс стояло у нього перед очима. Її сльози, які викликав він.
Він пообіцяв їй майбутнє, а потім завдав болю, відчаю і страждань. Він ніколи не ненавидів себе сильніше.
Ісая підняв руку до ґрат, ніби збираючись простягнути її Ганту, але потім опустив.
— Передам.
— Минуло три дні, — сказала Лехаба. — А Губернатор досі не оголосив, що він зробить з Аті.
Брайс підвела погляд від книги, яку читала у бібліотеці.
— Вимкни ти цей канал.
Нічого подібного Лехаба робити не збиралася. Її вогненне личко було зосереджене на екрані планшета. У новинах показували вестибюль Коміціуму і труп розіп’ятого тріарія, який уже почав розкладатися. Під хрестом стояв скляний ящик, вкритий засохлою кров’ю. Попри безкінечні несусвітні теорії ведучих і аналітиків, у ЗМІ не просочилося жодної інформації про те, чому двох високопоставлених воїнів Михея так жорстоко стратили.
— Він живий, — прошепотіла Лехаба. — Я знаю. Я це відчуваю.
Брайс провела пальцем по рядку в книзі. Вона вдесяте намагалася його прочитати за останні двадцять хвилин після того, як пішов посланець, передавши їй флакон з антидотом від медвідьми, яка вилучила отруту кристалоса з її ноги. Вочевидь, відьма знайшла спосіб створити протиотруту, яка працювала без її прямої участі. Але Брайс не відчула захоплення. Не тоді, коли флакон був лише мовчазним нагадуванням про те, що сталося між Гантом і нею того дня.
Вона розмірковувала, чи не викинути його, але потім вирішила замкнути протиотруту в сейфі в кабінеті Джесіби, поруч із п'ятнадцятисантиметровою золотою кулею для Знищувачки Богів. Життя і смерть, спасіння і знищення тепер покоїлися разом.
— Вайолет Каппель у ранковому випуску сказала, що потенційних повстанців може бути більше…
— Лехабо, вимкни зараз же, поки я не зажбурнула планшет до некка.
Її різкі слова прорізали бібліотеку. Шурхотливі істоти в акваріумах притихли. Навіть Сирінкс прокинувся.
Лехаба потьмяніла і зробилася блідо-рожевою.
— Ти впевнена, що ми нічого не можемо?..
Брайс захлопнула книжку і, взявши її з собою, рушила до сходів.
Подальших слів Лехаби вона не почула через дзвінок у двері галереї. Роботи виявилося більше, ніж зазвичай. Загалом сьогодні вже шестеро покупців марнували її час, розпитуючи про експонати, які вони не збиралися купляти. Якщо їй доведеться мати справу ще з одним ідіотом…
Вона глянула на монітори. І завмерла.
Король Осені уважно роздивлявся галерею: виставкову залу, заставлену безцінними артефактами, двері, що вели нагору до кабінету Джесіби, і панорамне вікно у ньому, що виходило на залу. Він так довго дивився на те вікно, що Брайс подумала, що він, імовірно якось міг бачити крізь однобічне скло — аж до Знищувачки Богів, що висіла на стіні за столом Джесіби. Що він ніби відчуває смертельну присутність гвинтівки і золотої кулі у вбудованому поруч сейфі. Але потім він перевів погляд на зачинені залізні двері бібліотеки праворуч і зрештою — нарешті — на саму Брайс.