Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 133)
Відвідувачі у барі повихоплювали телефони, викликаючи когось із 33-го Легіону та Допоміжних сил.
Амелі дряпала зап’ястки Ганта, її чоботи били його по гомілках. Він лише зміцнив хватку. Блискавка обвила її горло.
— Ти зрозуміла?
Його голос був крижаний. Абсолютно спокійний. Голос Умбри Мортіса.
Краєм ока він побачив, як до них наближається чоловік. Ітан Голстром.
Але Ітан дивився не на нього, а на вовчицю, і видихнув:
— Амелі, що ти зробила?
— Не прикидайся дурнем, Голстроме, — тільки й прогарчав Гант в обличчя Амелі.
І тоді Ітан помітив коробку на барній стійці. Амелі почала борсатися, але Гант міцно її тримав, коли її Перший Заступник відкрив кришку і зазирнув усередину.
— Що це таке? — тихо промовив Ітан.
— Спитай свою Альфу, — процідив Гант.
Ітан завмер. Але те, про що він задумався, Ганта не хвилювало, бо він, повернувши голову, знову побачив палаючий погляд Амелі.
— Ти залишиш її у спокої. Назавжди. Ясно? — сказав він.
Здавалося, що Амелі зараз плюне йому в обличчя, але він послав ще один розряд блискавки, від якого виверталися нутрощі. Вона скривилася і засичала, намагаючись відкашлятися. Але кивнула.
Гант прибрав руку з її горла, але його блискавки продовжували притискати її до стіни. Він поглянув на Амелі, на її зграю. Тоді на Ітана, жах на обличчі якого змінився чимсь подібним до горя, оскільки він напевно зрозумів, який сьогодні день, і склав усе докупи — чи принаймні згадав про ту, яка полюбляла їсти шоколадні круасани саме сьогодні.
— Які ж ви усі жалюгідні, — сказав Гант.
І вийшов з бару.
Через якийсь час він повернувся додому. Брайс чекала його на даху. З телефоном біля вуха.
— Ні, — сказала вона комусь на тому кінці. — Ні, він повернувся.
— Чудово, — почувся голос Ісаї, і здавалося, що він хотів ще щось додати, але Брайс поклала слухавку.
А потім обхопила себе руками за плечі.
— Який же ти придурок.
Гант цього не заперечував.
— Амелі мертва? — На її обличчі був страх, справжній страх.
— Ні, — прогуркотіла його відповідь, і вслід їй засичали блискавки.
— Ти… — Брайс потерла обличчя. — Я не…
— Тільки не треба називати мене владним й агресивним альфа-козлом — чи які там терміни ти використовуєш.
Брайс опустила руки, і на її обличчі був явно нажаханий вираз.
— Через це у тебе буде купа неприємностей, Ганте. Ти ніяк не зможеш…
Це був страх
Гант підійшов до Брайс і взяв її долоні у свої.
— Ти моє дзеркало. Сама так сказала.
Він тремтів. Чомусь він тремтів, чекаючи на її відповідь.
Брайс глянула на свої руки в його руках і промовила:
— Так.
Уранці Брайс написала брату повідомлення:
Рунн негайно й без жодних запитань надіслав номер телефону.
Через хвилину Брайс уже набирала тремтливими руками номер клініки. Ясноголоса медвідьма відповіла, що може її записати — на зараз. Тож Брайс, не лишаючи собі часу передумати, написала Джесібі, поки вдягалася у спортивні шорти й футболку:
Брайс застала Ганта за приготуванням сніданку. Вона пильно подивилася на нього, і він запитально звів брови.
— Я знаю, де ми можемо дістати отруту кристалоса для медвідьми.
61
Бездоганно чиста біла клініка медвідьми була невеличка, на відміну від більших медичних установ, у яких Брайс бувала у минулому.
І замість стандартної блакитної неонової вивіски, якими сяяли майже всі квартали міста, над дверима тут висіла дерев’яна позолочена табличка зі старанно зображеною емблемою у вигляді мітли і дзвіночка — єдине, що створювало ефект давнини у сучасній клініці.
Двері у коридорі за стійкою відчинилися, і з них вийшла медвідьма. Її довгі темні кучері були зібрані у пучок, підкреслюючи її витончене смагляве обличчя.
— Ви, напевно, Брайс, — промовила жінка й привітно усміхнулася, і Брайс умить заспокоїлася. Медвідьма подивилася на Ганта і коротко кивнула на знак привітання. Але вона не стала згадувати про їхню зустріч у нічному саду і лише сказала Брайс: — Якщо хочете, ваш партнер може вас супроводжувати. У процедурній вистачить місця для його крил.
Гант глянув на Брайс. На його обличчі був запитальний вираз: «Ти
Брайс усміхнулася медвідьмі.
— Мій партнер залюбки мене супроводжуватиме.
Попри невеликий розмір клініки, біла процедурна кімната була обладнана за останнім словом техніки. Уздовж однієї стіни стояв ряд комп’ютерів, а біля другої був встановлений довгий механічний важіль операційного світильника. Біля третьої стояла полиця з різними тоніками, еліксирами і порошками в елегантних скляних флаконах, а у хромованій шафці на четвертій стіні, ймовірно, зберігалися справжні хірургічні інструменти.
Небо і земля у порівнянні з відьомськими лавками, обшитими дерев’яними панелями, що їх Гант бачив на Панґері, де медвідьми досі варили зілля у залізних казанах, передаючи рецепти від покоління до покоління.
Відьма невимушено поплескала по білому шкіряному оглядовому столу, що стояв у центрі процедурної. По його пластикових краях сяяли приховані висувні панелі для огляду ванірів усіх форм і розмірів.
Гант сів на самотній дерев’яний стілець біля шафки, а трохи зблідла Брайс застрибнула на стіл.
— По телефону ви сказали, що отримали цю рану від демона кристалоса і що вона так і не загоїлася — у вашому організмі досі лишається його отрута.
— Так, — тихо промовила Брайс. Ганту був ненависний біль, який пронизував це слово.
— І ви дозволяєте мені використати вилучену отруту в моїх дослідах із пошуку антидоту до синту?
Брайс глянула на Ганта, і він підбадьорливо кивнув.
— Схоже, протиотрута від синту надзвичайно важлива, — сказала вона, — тому так, дозволяю.
— Добре. Дякую, — відьма переглянула медкарту, яку Брайс, вочевидь, заповнила на сайті клініки, та історію хвороби, яка була прикріплена до її файлу повноправної громадянки міста. — Я бачу, що травма ноги сталася майже два роки тому?
Брайс крутила в руках поділ футболки.
— Так. Рана… е-е-е, рана затягнулася, але досі болить. Коли я бігаю чи забагато ходжу, вона пече, просто вздовж кістки.
Гант стримався, щоб не буркнути з досади.
Відьма наморщила чоло і, підвівши погляд із файлу Брайс, глянула на її ногу.
— Коли з’явився біль?
— З самого початку, — не дивлячись на Ганта, відповіла Брайс.