Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 134)

Але медвідьма перевела погляд на нього.

— Ви також були присутні під час нападу?

Брайс відкрила рот, щоб відповісти, але Гант промовив:

— Так.

Вона повернулася в його бік, але він дивився на медвідьму.

— Я прибув через три хвилини після нападу. Кристалос зубами розпанахав їй стегно, — слова вилітали, зриваючись сповіддю з його губ. — Я скористався медичним степлером і як міг заштопав рану, — продовжував він, не розуміючи, чого так шалено калатає серце. — Потім я зробив запис про травму до її медкарти. Після цього вона не отримувала ніякого лікування. Ось чому шрам… — Він сковтнув провину, яка підступала до горла. — Ось чому в нього такий вигляд, — він вибачливо подивився на Брайс. — Це моя вина.

Брайс пильно дивилася на нього. У її виразі не було осуду — лише розуміння.

Відьма перевела погляд між ними, ніби роздумуючи, чи не залишити їх на хвилинку наодинці, але потім спитала Брайс:

— То після нападу ви не зверталися до медвідьом?

Не зводячи очей з Ганта, Брайс відповіла:

— Ні.

— Чому?

— Тому що я хотіла страждати, — продовжуючи дивитися на нього, хрипко промовила вона. — Хотіла, щоб біль кожного дня не давав мені забути.

Це були сльози. Сльози заблистіли на її очах, і він не розумів чому.

Відьма люб’язно це проігнорувала.

— Добре. Причини насправді не настільки важливі, як те, що лишилося у рані, — вона насупилася. — Я можу полікувати вас сьогодні, і якщо ви затримаєтеся, то зможете поспостерігати за випробуваннями, які я проводитиму з вилученою отрутою. Щоби створити ефективний антидот, отруту потрібно стабілізувати — щоб вона могла взаємодіяти з синтом і нейтралізувати його вплив. Я можу зробити це своєю цілющою магією, але щоб підтримувати цю стабільність потрібна моя постійна присутність. Тому я намагаюся знайти спосіб, щоб магія самостійно підтримувала стабільний стан протиотрути — тоді її можна буде розповсюдити і широко використовувати.

— Здається, доволі хитромудрий процес, — промовила Брайс, нарешті відвівши очі від Ганта.

Йому здалося, що разом з її поглядом зникло тепло, яке він щойно відчував.

Відьма підняла руки, і на кінчиках її пальців спалахнуло біле світло, а тоді згасло — ніби вона перевіряла готовність своїх чарів.

— Мої вчителі зналися на древніших формах магії. Від них я отримала особливі знання.

Брайс шумно видихнула носом.

— Гаразд. Тоді не будемо тягнути.

Але обличчя медвідьми зробилося серйозним.

— Брайс, я маю розітнути рану. Я можу знеболити вас, і ви не відчуєте розрізу, але отрута, якщо вона настільки глибоко, як я думаю… Я не зможу вилучити її за допомогою протиотруйних п’явок, — вона вказала на Ганта. — У його рані отрута тоді ще не встигла пустити коріння. А у вашому випадку, з такою глибокою і старою травмою… Отрута — це свого роду організм. Вона живиться вами. І не захоче так просто покидати ваше тіло, особливо після такого довгого паразитування. Мені доведеться задіяти власну магію, щоб витягнути її з вас. І отрута цілком може спробувати переконати вас зупинити мене. Через біль.

— То буде боляче? — спитав Гант.

Відьма скривилася.

— І доволі сильно, не допоможе навіть місцева анестезія. Якщо хочете, я можу забронювати хірургічний центр і зробити операцію під загальним наркозом, але це може зайняти день-два…

— Ми зробимо все сьогодні. Зараз, — сказала Брайс, знову глянувши на Ганта. Йому не лишалося нічого іншого, як рішуче кивнути у відповідь.

— Гаразд, — промовила медвідьма, граційно рушивши до раковини мити руки. — Тоді почнімо.

Побоювання Брайс справдилися: пошкодження виявилися серйозними. Навіть серйознішими, ніж вона уявляла.

Відьма просвітила її ногу — спершу в сканері, а потім своєї силою. Об’єднавши отримані результати, вона вивела їх на екран на дальній стіні.

— Бачите темну смугу вздовж стегнової кістки? — Відьма вказала не нерівну лінію, схожу на роздвоєну блискавку, що пронизувала стегно Брайс. — Це отрута. Щоразу, коли ви бігаєте або задовго ходите, вона поширюється на навколишню область і робить вам боляче, — вона вказала на білу ділянку над смугою. — Це все рубцева тканина. Спершу мені доведеться розсікти її, але це буде швидко. А на вилучення отрути знадобиться певний час.

Брайс кивнула, намагаючись приховати тремтіння. Вона вже підписала пів дюжини документів про відсутність претензій.

Гант сидів і чекав.

— Гаразд, — сказала відьма, знову вимивши руки. — Перевдягайтеся і можемо починати, — вона полізла до металевої шафки, що висіла біля Ганта, і Брайс зняла шорти. Потім футболку.

Гант відвернувся, і медвідьма допомогла Брайс одягти легкий одноразовий медичний халат і зав’язала ззаду пояс.

— Яке симпатичне тату, — промовила медвідьма. — Утім, абетка мені не знайома — що тут написано?

Брайс досі відчувала кожен укол голки, що створила звивисті рядки на її спині.

— «За любові усе можливо». По суті, це знак вічної дружби.

Медвідьма схвально угукнула і перевела погляд з Брайс на Ганта.

— У вас двох дуже міцний зв’язок.

Брайс не стала казати, що медвідьма помилилася, припустивши, що татуювання стосувалося Ганта. Татуювання, на якому сп’яну наполягла Даніка, заявивши, що обітниця вічної дружби, зроблена іншою мовою, виглядатиме не так банально.

Гант розвернувся до них, і відьма спитала його:

— Чи болить ваш вінець?

— Болів, лише коли його наносили.

— Яка відьма це робила?

— Якась імперська карга, — процідив Гант. — Одна з Древніх. Обличчя медвідьми витягнулося.

— Це темна частина нашої роботи — зв’язувати сили за допомогою вінця. Це треба повністю припинити.

Гант слабко посміхнувся, але його очі лишилися серйозними.

— Хочете прибрати його з мого чола?

Відьма завмерла, а Брайс перехопило подих.

— А що ви зробите, якщо приберу? — тихо спитала вона, і в її темних очах зблиснула цікавість — і древня сила. — Покараєте тих, хто вас поневолив?

Брайс відкрила рот, щоб застерегти про подібні небезпечні розмови, але, на щастя, Гант сказав:

— Ми прийшли не для цього.

Утім, у його очах виднілася відповідь. Ствердна відповідь. Так, він уб’є тих, хто його поневолив. Відьма схилила голову набік, ніби прочитавши цю відповідь.

Потім вона розвернулася до Брайс і поплескала по оглядовому столу.

— Добре. Лягайте на спину, міс Квінлан.

Брайс слухняно вляглася. Її без упину трусило — поки відьма прив’язувала до стола її верхню частину тіла, поки зафіксовувала ноги, поки налаштовувала операційний світильник. Відьма підтягнула візок, на якому забряжчала таця з різними блискучими срібними інструментами, ватними дисками і порожнім скляним флаконом.

— Спершу я вас знеболю, — сказала відьма, одягаючи рукавички, і в її руках з’явився шприц.

Брайс задрижала ще сильніше.

— Дихайте глибше, — промовила відьма, постукуючи пальцем по шприцу й виганяючи бульбашки повітря.

Скрипнув стілець, а тоді тепла мозоляста рука обхопила долоню Брайс.

Гант пильно дивився на неї.

— Дихай глибше, Брайс.

Вона хапнула ротом повітря, і в її стегно увігналася голка. У Брайс виступили сльози. Вона так сильно стиснула руку Ганта, що відчула хруст кісток. Але він навіть бровою не повів.