Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 13)

Їй вдалося надіслати Даніці кілька повідомлень — й одне відео, тому що вона у будь-якому разі не могла розібрати те, що прийшло у відповідь.

Їй добряче влетить, якщо завтра на роботі вона не зможе читати.

Час вповільнився й обірвався. Тут, у танці серед колон, на побитих часом камінних плитах відродженого храму, часу взагалі не існувало.

Можливо, вона б тут жила.

Кинула би роботу в галереї й оселилася в клубі. Вона могла би працювати тут — танцювала би в одній зі сталевих кліток, що звисали з високої скляної стелі над руїнами храму, перетвореними на танцмайданчик. Тут би їй точно не верзли дурниць про непідхожу статуру. Ні, їй би платили за те, що вона займалася б улюбленою справою, яка повертала її до життя як ніщо інше.

«Доволі нічогенький план», — міркувала собі Брайс пізніше, повертаючись на нетвердих ногах своєю вулицею, не пам’ятаючи, як пішла з «Ворона», як прощалася з подругами і навіть як, Хел забирай, дісталася сюди. На таксі? Вона спустила всі марки на наркоту. Хіба що хтось заплатив…

Байдуже. Вона подумає про це завтра. Якщо взагалі зможе заснути. Їй хотілося не спати, а танцювати — цілу довбану вічність. От тільки… ох, ноги боліли страшенно. До того ж вони були майже чорні та липкі…

Брайс зупинилася біля дверей свого будинку і, застогнавши, зняла туфлі й узяла їх у руку. Код. Щоб увійти, потрібно було набрати код.

Брайс витріщилася на кнопкову панель, ніби чекаючи, що з’явиться пара очей і голос назве їй код. Деякі будинки таке вміли.

Бляха. Бля-я-яха. Вона дістала мобільний. Яскраве світло екрана обпекло їй очі. Примружившись, вона змогла розібрати десятки сповіщень про повідомлення. Вони розпливалися, і Брайс марно намагалася зосередити погляд, щоб прочитати хоча б одне зв’язне речення. Навіть якби їй якимсь дивом вдалося зателефонувати Даніці, подруга відірвала би їй голову.

Пронизливий вереск слухавки домофона розлютить Даніку ще сильніше. Брайс скривилася, перескакуючи з ноги на ногу.

Який же код? Код, код, ко-о-о-о-д…

А, осьде він. Запханий у потайну кишеню її пам’яті.

Вона радісно набрала цифри. За мить замок дзизнув і, тихенько брязнувши, відчинився.

Відчувши сморід у під’їзді, Брайс насупилася. Клятий прибиральник. Вона надере йому зад. Проштрикне цими нікчемними, дешевими туфлями, від яких так пекли ноги…

Брайс стала босою ногою на сходинку і скривилася. Буде боляче. Як по склу ходити.

Туфлі глухо клацнули об кахляну підлогу. Брайс, палко шепочучи обіцянку завтра їх знайти, обома руками схопилася за металеві поручні, пофарбовані у чорний колір. Можливо, варто осідлати поручні й піднятися нагору, підтягуючись на руках?

О боги, як смердить. Що їдять люди у цій будівлі? Чи, як на те пішло, кого? Сподіваймося, не дурних обдовбаних напівфейок, які не здатні піднятися сходами.

Якщо Ф’юрі забодяжила світлошукач ще з якоюсь гидотою, вона її вб’є.

Сама думка про спробу вбити сумнозвісну Ф’юрі Акстар здалася Брайс смішною, і вона, пирхаючи собі під ніс, почала поволі підійматися сходами.

На сходовому майданчику другого поверху вона замислилася, чи не здрімнути їй просто тут, але сморід був нестерпний.

Можливо, їй пощастить, і Коннор досі у них. Тоді їй пощастить по-справжньому.

О боги, як їй хотілося хорошого сексу. Несамовитого, щоб кричати на всю горлянку. Щоб ліжко зламати. Вона знала, що Коннор буде саме таким. І навіть більше. З ним усе вийде далеко за межі фізичного контакту. Їй би поплавило рештки мізків, які лишилися після сьогоднішньої ночі.

Ось чому вона була боягузкою, ось чому старалася не думати про це відтоді, як п’ять років тому він зайшов привітатися з Данікою і познайомитися з її сусідкою по кімнаті. Він сперся на одвірок, і вони… втупилися одне в одного очима.

Тоді, на першому курсі, Коннор жив за четверо дверей від них, і це була страшенна спокуса. Але Даніка наказала йому триматися подалі, доки Брайс сама не підступиться до нього, і хоча тоді Зграї Дияволів ще не було, Коннор підкорився. Схоже, сьогодні ввечері Даніка свій наказ скасувала.

«Мила бешкетниця Даніка», — усміхнулася Брайс. Насилу доповзши до сходового майданчика третього поверху, вона віднайшла рівновагу, витягла ключі зі своєї сумочки — яку вона якимсь дивом досі тримала у руках — і зробила кілька хистких кроків коридором, у якому були двері їхньої і сусідньої квартир.

О, Даніка страшенно розлютиться. Страшенно. Не лише тому, що Брайс розважалася без неї, а й тому, що вона настільки обдовбалася, що забула, як читати і не пам’ятала код на дверях будинку.

Миготливе першосвітло било у вічі, тож вона знову міцно примружилася і, хитаючись, рушила коридором. Треба буде прийняти душ, якщо вона ще не забула, як користуватися ручкою крану. Відмити брудні й занімілі ноги.

Особливо після того, як вона вступила у холодну калюжу, що утворилася під трубою, яка пролягала під стелею. Брайс здригнулася, впершись рукою в стіну, але попленталася далі.

Трясця. Переборщила з наркотиками. Навіть її фейська кров не могла досить швидко від них очиститися.

Але ось і її двері. Ключі. Так — вона вже тримала їх у руці.

Ключів було шість. Який же потрібен? Один був від дверей галереї, другий відмикав різноманітні акваріуми і клітки в архіві, третій — вольєр Сирінкса, четвертий був від ланцюга на її скутері, п’ятий — від самого скутера… і шостий — від дверей квартири. Цих дверей.

Латунні ключі дзвякали і гойдалися на зв’язці, сяючи у першосвітлі, а потім злилися з пофарбованими металевими стінами коридору. Вони вислизнули з її млявих пальців і з дзенькотом впали на підлогу.

— Бляяяя, — шумно видихнула Брайс.

Спершись рукою на одвірок, щоб не впасти просто на задницю, вона нахилилася, аби підняти ключі.

Її пальців торкнулося щось холодне і мокре.

Брайс заплющила очі, відчайдушно прагнучи, щоб світ припинив обертатися. Розплющивши їх, вона зосереджено вдивилася у плитку під дверима.

Червона. І якийсь запах — не той сморід, що був раніше.

Це була кров.

А двері у квартиру вже були відімкнені.

Замок був розтрощений, ручка — вирвана з коренем.

Із заліза — двері були залізні, до того ж на них були накладені найкращі заклинання, які тільки можна купити за гроші. Вони захищали від непроханих гостей, нападників і ворожої магії. Ці заклинання були єдиним, що Брайс дозволила Даніці купити за власні гроші. Вона не хотіла знати, скільки вони коштували, — не тоді, коли сума, ймовірно вдвічі перевищувала річну зарплату її батьків.

Але тепер двері скидалися на зім’ятий аркуш паперу.

Брайс несамовито закліпала очима і випросталася. Кляті наркотики у її крові — клята Ф’юрі. Вона ж обіцяла, що галюцинацій не буде.

Брайс більше ніколи не пиячитиме і не труїтиме своє тіло наркотою. Завтра вона так і скаже Даніці. Більше ніколи. Більше. Ніколи.

Вона потерла очі, і туш для вій залишила слід на її пальцях. Її замазаних кров’ю пальцях…

Кров лишилася. Понівечені двері також.

— Даніко? — прохрипіла Брайс. Якщо нападник досі був усередині… — Даніко?

Скривавлена рука — її рука — штовхнула покривлені двері.

Її зустріла темрява.

У ніс ударив металевий запах крові й той-таки гнійний сморід.

Брайс зіщулилася всім тілом, кожен її м’яз напружився, кожен інстинкт кричав: «Тікай, тікай, тікай…»

Але її фейські очі звикли до темряви, і вона побачила квартиру.

Те, що від неї лишилося.

Те, що лишилося від них.

Допомога — треба покликати на допомогу, але…

Нетвердою ходою Брайс зайшла до розгромленої квартири.

— Даніко? — з надривом гукнула вона.

Вовки билися. Усі меблі були пошматовані й потрощені, не лишилося жодного цілого предмета.

І жодного цілого тіла також. Лише груди і згустки.

— ДанікоДанікоДаніко…

Треба комусь подзвонити, покликати допомогу, привести Ф’юрі, брата, батька чи Сабіну…

Двері до кімнати Брайс були вщент розтрощені, поріг заплямований кров’ю. Балетні афіши звисали клаптями. А на ліжку…

Брайс нутром чула, що це була не галюцинація — те, що лежало на ліжку. У глибині душі вона відчула, що серце в її грудях обкипає кров’ю.

На ліжку лежала Даніка. Пошматована.