Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 12)

Її нутрощі стиснулися у клубок.

Коннор швидко додав: «Жартую, Брайс. Я не поводитимуся з тобою як альфа-козел. Обіцяю».

Не встигла Брайс відповісти, як її мобільний знову задзижчав.

Цього разу це була Даніка: «ЯК ТИ СМІЄШ ЙТИ У “ВОРОН” БЕЗ МЕНЕ? ЗРАДНИЦЯ».

Брайс пирхнула.

«Веселого Вечора Зграї, невдахо».

«БЕЗ МЕНЕ НЕ ВЕСЕЛИТИСЯ. Я ЗАБОРОНЯЮ».

Брайс знала, що хоч як сильно Даніка не нудилася вдома, вона не кине своєї зграї. Не того єдиного вечора, коли вони були всі разом, і який використовували для того, щоб зміцнювати зв’язок одне з одним. Не після такого гівняного дня. Й особливо не тоді, коли на волі розгулював Бріґґс, у якого був привід помститися усій Зграї Дияволів.

Ось за цю вірність вовки і любили Даніку. Вони відчайдушно боролися за неї і підтримували її щоразу, коли Сабіна привселюдно задавалася питанням, чи гідна її донька відповідальності й статусу її наступниці. Ієрархія влади серед вовків Міста Півмісяця була продиктована виключно домінуванням — але династія з трьох поколінь, яка складалася з Ватажка вовків, Першої Претендентки і Даніки (Претендентки на статус Першої Претендентки?) була рідкістю. Звичним поясненням цьому був могутній древній родовід.

Даніка провела безліч часу за вивченням історії владних зграй перевертнів у інших містах — чому в Гілені правили леви, за Корінфом наглядали тигри, а в Ойї панували соколи та чи передавалося у спадок домінування, яке визначало владний статус, чи ні. Нехижі перевертні могли очолювати Допоміжні сили міста, але це траплялося рідко. Чесно кажучи, від усього цього Брайс було нудно до сліз. І якщо Даніка таки дізналася, чого родина Фендир отримала такий великий кусень пирога влади, то ніколи їй про це не розповідала.

Вона відповіла Коннору: «Щасти тобі з угамуванням Даніки».

Він лише відповів: «Те саме вона каже мені про тебе».

Брайс уже збиралася сховати мобільний, коли екран знову спалахнув.

«Ти про це не пошкодуєш, — додав Коннор. — У мене було багато часу подумати про те, чим я тебе балуватиму. Про всі розваги, які на нас чекають».

«Сталкер», — відповіла вона, але всміхнулася.

«Іди розважайся. Побачимося через пару днів. Напиши, коли безпечно дістанешся додому».

Вона двічі перечитала їхню розмову, тому що була справжньою довбаною невдахою, і вже розмірковувала, чи не попросити Коннора не чекати і зустрітися з нею просто зараз, коли до її горла притислося щось холодне і металеве.

— І ти труп, — проспівав дівочій голос.

Брайс скрикнула, намагаючись заспокоїти серце, яке враз закалатало вже не від дурної ейфорії, а з дурного переляку.

— Трясця, не роби так, — прошипіла вона до Ф’юрі, коли дівчина прибрала ножа від горла Брайс і вклала його у піхви за спиною.

— А ти не будь ходячою мішенню, — холодно промовила Ф’юрі. Її довге волосся кольору оніксу було зібране у високій хвіст, що підкреслювало гострі лінії її світло-коричневого обличчя. Вона уважно обвела поглядом чергу до «Ворона». Її глибоко посаджені карі очі помічали все й обіцяли смерть кожному, хто стане їй поперек дороги. Але поза тим… чорні шкіряні легінси, обтислий топ і вбивчі чоботи, на щастя, не тхнули кров’ю. Ф’юрі швидко зміряла оком Брайс із голови до п’ят. — Ти майже без макіяжу. Тому бідоласі мало би вистачити одного погляду на тебе, щоб зрозуміти, що ти його кидаєш.

— Він був надто зайнятий своїм телефоном.

Ф’юрі багатозначно подивилася на мобільний Брайс, який та досі тримала в руці мертвою хваткою.

— Даніка приб’є твої яйця до стіни, коли я скажу їй, що застукала тебе такою роззявкуватою.

— Вона сама у цьому винна, — відрізала Брайс.

У відповідь Ф’юрі лише вишкірилася. Брайс знала, що її подруга належала до ванірів, але не знала, до якого саме виду. І до якого Дому — також. Питати було неввічливо, а Ф’юрі, окрім своєї надприродної швидкості, витонченості та блискучою реакції, ніколи не демонструвала вміння набувати іншої подоби. Та й натяків на магічні здібності, окрім елементарних, теж.

Але вона була повноправною громадянкою, а це означало, що вона була кимось, кого вважали гідним. Враховуючи набір її вмінь, найімовірнішим Домом Ф’юрі був Дім Полум’я і Тіні — хоча вона точно не належала до демонаків, вампірів чи навіть привидів. І точно не була відьмою або чаклункою, як-от Джесіба. І некроманткою теж, оскільки її талантом, здавалося, було забирати життя, а не повертати їх незаконним чином.

— А де довгонога? — спитала Ф’юрі. Забравши у Брайс пляшку, вона, потягуючи винце, роздивлялася переповнені клуби і бари вздовж Вулиці Лучників.

— А Хел його зна, — відповіла Брайс. Вона підморгнула Ф’юрі й дістала поліетиленовий пакетик, щільно набитий дванадцятьма чорними сигаретами з коренем радості. — Дістала нам ніштяків.

Ф’юрі широко всміхнулася, розтягнувши червоні губи й оголивши рівні білі зуби. Вона сунула руку до задньої кишені легінсів і дістала маленький пакетик з білим порошком, який яскраво переливався у світлі вуличного ліхтаря.

— Я теж.

Брайс підозріло глянула на порошок.

— Це не те, що мені щойно намагалася втюхати дилерка?

Ф’юрі завмерла.

— І як вона його назвала?

— Якийсь новий клубний наркотик — обіцяла божественний кайф, чи щось таке. Супердорогий.

Ф’юрі насупилася.

— Синт? Тримайся від нього подалі. Ще те лайно.

— Гаразд, — Брайс достатньо довіряла Ф’юрі, щоби дослухатися до її застереження. Вона глянула на порошок, який подруга досі тримала у руці. — Мені не можна нічого, від чого мене торкатиме кілька днів. Мені завтра на роботу, — на якій їй доведеться хоча би прикидатися, що в неї є думки, як знайти той триклятий Ріг.

Ф’юрі сунула пакетик у свій чорний ліфчик. Потім хильнула вина і повернула пляшку Брайс.

— Джесіба його не внюхає, не переймайся.

Брайс взяла тендітну найманку під руку.

— Тоді вперед — змусимо наших предків перевертатися в могилах.

5

Майбутнє побачення з Коннором не означало, що вона мала бути слухняною дівчинкою.

Тож у внутрішньому святилищі «Білого Ворона» Брайс насолоджувалася всіма втіхами, яке воно могло запропонувати…

Ф’юрі знала власника, Різо, чи то по роботі, чи то зі свого Хел знає якого особистого життя, і тому їм ніколи не доводилося чекати у черзі. Перевертень, який перекидався на яскравого метелика, завжди залишав за ними вільний столик з диванами.

Ніхто з усміхнених офіціантів у барвистих уніформах, які підносили їм випивку, і бровою не повів, дивлячись на доріжки білого іскристого порошку, що їх Ф’юрі одним рухом розклала на столику, та клуби диму, що вилітали з розтулених губ Брайс, яка сиділа, закинувши голову до дзеркального купола стелі й регочучи.

В Юніпер зрання була репетиція, тож вона утрималася від порошку, курива і випивки. Але це не завадило їй вислизнути на добрячих двадцять хвилин із широкогрудим фейцем, який запав на її темно-коричневу шкіру, тонкі риси обличчя, чорне кучеряве волосся й довгі ноги, що закінчувалися елегантними копитцями, і практично на колінах благав фавну торкнутися його.

Брайс перетворилася на ритм музики, що пульсував навколо, на відчуття ейфорії, яке розтікалося її венами швидше, ніж янгол ширяв у небі, на піт, що стікав по тілу, поки вона вихилялася на древньому танцмайданчику. Завтра вона ледве зможе ходити, мізки не працюватимуть, але, хай йому біс, — ще, ще, ще.

Сміючись, вона перекинулася через низенький столик у їхньому куточку між двома напіврозваленими колонами; сміючись, відкинулася назад, вигнувши спину, і, прибравши червоний наманікюрений палець від ніздрі, плюхнулася на темний шкіряний диван; сміючись, сьорбнула води, хильнула бузинового вина і хитаючись посунула у бік натовпу, що танцював.

Життя було прекрасне. Життя було збіса прекрасне, і вона не могла дочекатися, коли вони з Данікою здійснять Занурення і продовжать відтягуватися, доки світ не розпадеться на порох.

Вона помітила Юніпер, що танцювала у колі сильфід, які святкували успішне Занурення своєї подруги. Їхні сріблясті голови прикрашали сяйливі неонові обручі, ущерть наповнені першосвітлом винуватиці урочистостей, яке вона могла генерувати після успішного завершення Занурення. Юніпер вдалося й собі відхопити сяйливий обруч, і її волосся відливало блакитним світлом. Вона простягла руки до Брайс, їхні пальці переплелися, і подруги затанцювали разом.

Кров Брайс пульсувала в такт музиці, наче вона була створена саме для цього: для миті, коли вона стала мелодією, ритмом і басами, стала піснею во плоті. Блискучі очі Юніпер казали Брайс, що вона розуміє, завжди розуміла відчуття свободи, радості й розкутості, які викликав танець. Ніби їхні тіла були настільки сповнені звуками, що ті ледве могли їх вмістити, ледве могли вгамувати, і лише танець міг проявити їх, випустити і вшанувати.

Відвідувачі й відвідувачки клубу зібралися навколо них. Брайс відчувала на собі їхні пожадливі погляди, що стікали її шкірою, наче піт. Кожен рух Юніпер умить доповнював її власний, наче вони були запитанням і відповіддю, сонцем і місяцем.

Тихенька й гарненька Юніпер Андромеда — вроджена ексгібіціоністка. Навіть танцюючи у священному й древньому серці «Ворона», вона лишалася милою і лагідною, але аж сяяла зсередини.

Чи, можливо, це все світлошукач, яким Брайс напудрила ніздрі.

Її волосся прилипало до спітнілої шиї, ноги геть затерпли через високі підбори, горло саднило від крику, яким Брайс підспівувала музиці, що громом гриміла у клубі.