Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 11)
— Я пішла.
— Гаразд, — відповів Рід, не відриваючи очей від екрана телефона. Він явно подумав, що вона йде до вбиральні. Брайс відчула, як погляд ошатно вдягненого янгола за сусіднім столиком поповз угору по її голій нозі, а тоді почула, як протяжно заскрипів стілець, коли той відкинувся на спину, аби помилуватися видом на її сідниці.
Ось чому вона піклувалася про міцність своїх нігтів.
Але вона сказала Ріду:
— Ні — я йду геть. Дякую за вечерю.
Це змусило його підвести очі.
— Що? Брайс, сядь. Їж.
Ніби те, що він спізнився і не відривався від свого телефону, тут було ні до чого. Ніби вона просто була чимсь, що він мав нагодувати, перед тим як трахнути. Вона чітко промовила:
— Нічого не вийде.
Він міцно стиснув губи.
— Перепрошую?
Навряд чи його колись відшивали. Мило посміхнувшись, Брайс сказала:
— Бувай, Ріде. Успіхів тобі у роботі.
— Брайс?
Але у неї вистачало бісової самоповаги не вислуховувати його пояснень, не приймати посередній секс, по суті, в обмін на їжу в ресторанах, яких вона ніколи не могла собі дозволити, і не терпіти чоловіка, який справді, не встигнувши скотитися з неї, одразу брався за телефон. Тож вона згребла пляшку вина і вийшла з-за столу, але рушила не до виходу.
Вона підійшла до єхидної фейки та її людської іграшки і холодним тоном, який збив би пиху навіть Даніці, сказала:
— Що, цікава вистава?
Фейка окинула її широким поглядом, від туфель до червоного волосся і пляшки вина у руці, і знизала плечима, від чого чорні самоцвіти на її довгій сукні зблиснули.
— Плачу золоту марку, щоб подивитися на вас обох, — Брайс кивнула до молодика, який сидів навпроти фейки.
Він посміхнувся Брайс, і його відсутній погляд натякав, що він був під кайфом.
Брайс самовдоволено усміхнулася до фейки.
— Не знала, що фейські дамочки стали такими скнарами. Подейкують, що ви відсипаєте нам пригорщі золота, аби ми вдавали, що ви в ліжку не такі дерев’яні, як женці.
Засмагле обличчя фейки зблідло. Блискучі, гострі мов бритва нігті уп’ялися в скатертину. Молодик навпроти неї навіть не здригнувся.
Брайс поклала руку йому на плече — щоб заспокоїти або щоб розізлити фейку — вона сама не знала. Потім легенько стиснула плече, знову кивнула до фейки і рушила геть.
Дорогою до бронзових дверей Брайс хильнула вина з пляшки і показала середній палець самозакоханій гостес. А потім вихопила з миски на тумбочці жменю фірмових сірникових коробок.
Вловивши відгомін задиханих вибачень Ріда перед знатною дамою, Брайс вийшла на розпечену, задушливу вулицю.
Бляха-муха. Була дев’ята вечора, вона була пристойно вдягнена, і якщо повернеться додому, то тинятиметься по квартирі сюди-туди, доки Даніка не відгризе їй голову. А вовки пхатимуть свої носи у її справи, які вона
Лишався тільки один варіант. На щастя, її улюблений.
Ф’юрі відповіла після першого ж гудка.
— Слухаю.
— Ти зараз на цьому боці Хальдренського моря чи на тому?
— Я у П’яти Трояндах, — у рівному, холодному голосі Ф’юрі проскакували веселі нотки — практично відвертий сміх. — Але я не дивитимуся телевізор зі щенятами.
— Кому б, хай йому Хел, цього хотілося?
На тому кінці зависла пауза. Брайс сперлася на блідий кам’яний фасад «Перлини і Троянди».
— Я думала, у тебе побачення з як-там-його.
— Ви з Данікою просто нестерпні, ти ж знаєш?
Вона буквально почула, як Ф’юрі на тому кінці саркастично посміхнулася.
— Зустрінемося у «Вороні» за пів години. Мені треба закінчити одну справу.
— Полегше з тим негідником.
— Мені платять не за це.
Зв’язок обірвався. Брайс вилаялася. Хоч би від Ф’юрі не тхнуло кров’ю, коли вона прийде до їхнього улюбленого клубу. Брайс набрала інший номер.
Задихана Юніпер відповіла після п’ятого гудка, встигнувши взяти слухавку, перш ніж увімкнувся автовідповідач. Напевно, вона була у студії, тренувалася після основних занять. Як завжди. Брайс сама обожнювала так робити, коли їй випадала вільна хвилинка. Танцювати, танцювати і танцювати, поки світ навколо не перетвориться на вир музики, дихання і поту.
— О, ти з ним порвала, так?
— Бісова Даніка що,
— Ні, — відповіла мила, чарівна фавна, — але ти пробула на побаченні всього годину. А оскільки зазвичай після них ти дзвониш зранку…
— Ми збираємося у «Ворон», — обірвала її Брайс. — Підходь за пів години. — Вона сама поклала слухавку, щоб, почувши іскристий сміх Юніпер, не вибухнути лайкою.
О, вона знайде спосіб покарати Даніку за те, що та все їм розбовкала. Хоча вона розуміла, що це було радше попередження, підготовка подруг до того, що може знадобитися їхня моральна підтримка. Сьогодні ввечері Брайс так само завуальовано питала Коннора про стан Даніки.
«Білий Ворон» був усього в п’яти хвилинах ходьби, у самісінькому центрі Старої Площі. У Брайс лишалося ще достатньо часу на те, щоб або знайти на свою голову справжні проблеми, або зіткнутися з тим, чого вона уникала вже цілу годину.
Вона обрала проблеми.
Купу проблем, вирішення яких вартувало сімох важко зароблених золотих марок, що їх Брайс дістала з сумочки і віддала вишкіреній дракійці, яка всунула в руку Брайс бажане замовлення. Дракійка намагалася продати їй якийсь новий клубний наркотик:
У неї лишалося ще п’ять хвилин. Ставши навпроти «Білого Ворона» — попри невдалий план Бріґґса рознести його на друзки, клуб і далі кишів гуляками, — Брайс дістала мобільний і відкрила листування з Коннором. Вона могла закластися на всі гроші, які щойно спустила на корінь радості, що він перевіряв свій телефон кожні дві секунди.
Повз клуб повільно повзли автівки. Над бруківкою і кипарисами лунало гупання їхніх акустичних систем, з опущених вікон визирали пасажири, яким не терпілося розпочати свій вечір четверга: вони потягували питво, курили, підспівували музиці, писали своїм друзям, дилерам — усім, хто міг провести їх в один із десятка клубів, що вишикувалися уздовж Вулиці Лучників. До їхніх дверей уже тягнулися черги — і до «Ворона» теж. Брайс в очікуванні роздивлялася білий мармуровий фасад будівлі та модно вдягнених паломників, які чекали біля воріт храму.
«Ворон», власне, і був храмом. Тобто, раніше був. На його руїнах звели нову будівлю, але танцмайданчик лишився тогочасний: з древнього каміння храму на честь якогось давно забутого бога і з різьбленими кам’яними колонами. Танцювати тут означало поклонятися цьому безіменному богу, на якого натякали стерті різьблені зображення сатирів і фавнів, які пили, танцювали і злягалися серед виноградних лоз. Храм насолоди — таким він був колись. І таким став знову.
Повз Брайс прокралася зграя перевертнів — молодих гірських левів — і кілька з них, озирнувшись, запрошувально загарчали. Брайс не звернула на них уваги й відійшла до ніші ліворуч від службового входу в клуб. Притулившись до гладкого каменя, вона сунула пляшку вина під пахву і, впершись ногою у стіну й киваючи головою в такт музиці, що лилася з автівки неподалік, зрештою написала:
Коннор миттю почав набирати відповідь. Потім хмаринка з майбутнім повідомленням зникла. І з’явилася знову.
Нарешті надійшло повідомлення:
Брайс закотила очі й написала:
Він набирає відповідь, видаляє, знову набирає. Тоді на екрані вигулькує: «Ти
Усередині неї піднялася хвиля жару і вона закусила губу. Чарівливий, зарозумілий негідник.