Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 113)

— Ні. Це вибачлива вечеря. Іди дивись гру.

— Тобі не треба вибачатися.

— Я поводилася по-свинськи. Дозволь мені приготувати тобі щось, щоб загладити провину.

— Враховуючи, скільки ти щойно бухнула в сковорідку меленого чилі, я не впевнений, що захочу приймати це вибачення.

— Прокляття, я забула додати кмин!

Брайс різко розвернулася до сковорідки, зменшила вогонь і, додавши спеції, розмішала масу, яка пахла індичкою.

— Я нездара, — зітхнула вона.

Гант зачекав, даючи їй зібратися з думками.

Брайс почала чистити цибулю легкими й плавними рухами.

— Чесно кажучи, нездарою я була і до смерті Даніки, і… — Вона порізала цибулю акуратними кільцями. — Краще не стало.

— Чому ти так кажеш?

Брайс відправила цибулю на сковорідку.

— Я напівкровна фейка з майже нікому не потрібним дипломом. Усі мої друзі кудись рухалися, щось робили зі своїми життями, — вона скривила губи. — А я — хвалена секретарка. Без жодних довгострокових планів, — вона помішала цибулю. — Вечірки і розваги — це був єдиний час, коли ми вчотирьох були на рівних. Коли не мало значення, що Ф’юрі — найманка, чи що Юніпер надзвичайно талановита, чи що Даніка колись стане всемогутньою вовчицею.

— Вони колись тобі цим докоряли?

— Ні, — її бурштинові очі пильно подивилися на нього. — Ні, вони б ніколи так не вчинили. Але я так і не змогла цього забути.

— Твій кузен сказав, що раніше ти займалася балетом. Що після смерті Даніки припинила танцювати. Ти ніколи не хотіла розвиватися у цьому напрямку?

Брайс вказала на вигин своїх стегон.

— Мені сказали, що моє напівлюдське тіло надто незграбне. Також — що мої груди завеликі, а дупу можна використовувати як посадковий майданчик аеродрому.

— У тебе ідеальна дупа.

Слова самі зірвалися з язика Ганта. Він утримався від коментарів про те, як йому подобаються й інші її частини тіла. Про те, що він був готовий їм поклонятися. Починаючи з цієї самої дупи.

Брайс зашарілася.

— Що ж, дякую, — сказала вона і перемішала вміст сковорідки.

— Але ти більше не танцюєш навіть для себе?

— Ні, — від цього питання її очі зробилися холодними. — Не танцюю.

— І ніколи не думала зайнятися чимсь іншим?

— Звісно, що думала. На моєму робочому комп’ютері приховані десятки анкет, але я не можу зосередитися, щоб їх закінчити. Я так давно не бачила вакансій, що вони, ймовірно, вже все одно неактуальні. І це не кажучи про те, що також мені доведеться знайти спосіб переконати Джесібу, що я продовжу виплачувати їй борг за викуп Сирінкса, — помішуючи м’ясо, вела далі вона. — Людське життя здається довгим, а що казати про безсмертне? — Вона заправила пасмо волосся за вуха. — Я гадки не маю, чим його заповнити.

— Мені двісті тридцять три роки, і я досі намагаюся це зрозуміти.

— Так, але ти — ти робив щось. Ти бився за щось. Ти особистість.

Гант постукав пальцем по рабському татуюванню на зап’ястку.

— І поглянь, де я опинився.

Вона розвернулася від плити.

— Ганте, мені справді соромно за те, що я сказала про Шахару.

— Не переймайся.

Брайс кивнула у бік відчинених дверей вітальні на їхньою з Данікою фотографію в рамці, що ледве виднілася на комоді.

— Моя мама зробила її того дня, коли нас виписали з лікарні у Роску.

Гант розумів, що вона до чогось веде, і вирішив їй підіграти.

— Чому ви опинилися у лікарні?

— Дипломна робота Даніки була присвячена історії незаконної торгівлі тваринами. Вона викрила справжню банду контрабандистів, але ніхто ні з Допоміжних сил, ні з 33-го не захотів їй допомагати, тож ми вирішили самі з цим розібратися, — Брайс пирхнула. — Операцією керували п’ятеро перевертней-гадюк, які спіймали нас на спробі звільнити бідолашних тварин. Ми обізвали їх гаспидами, і після цього все пішло шкереберть.

Хто б сумнівався.

— Що сталося?

— Погоня на мотоциклі, аварія, моя рука була зламана у трьох місцях, а Даніка отримала перелом таза і дві кулі у ногу.

— О боги.

— Бачив би ти тих гаспидів.

— Ти їх убила?

Її очі потемніли, і в них з’явився фейський хижий блиск.

— Деяких. Тих, хто стріляв у Даніку… Я про них подбала. Решту забрав патруль.

Вогняний Соласе. Гант відчував, що це була не вся історія.

— Я знаю людей, які вважають Даніку безрозсудною тусовщицею, яка тільки й капостила своїй матері, знаю, що Сабіна так думає, але… Даніка вирушила звільняти тих тварин, тому що буквально не могла спати вночі, знаючи, що вони сидять у клітках, налякані й самотні.

«Принцеса вечірок». Так називав Гант із іншими тріаріями Даніку, глузуючи за її спиною.

Брайс вела далі:

— Даніка завжди це робила — допомагала тим, хто, на думку Сабіни, був нижче за них. Так, можливо, почасти вона й справді цим займалася, щоб позлити матір, але здебільшого робила це тому, що хотіла допомогти. Ось чому вона так тактовно повелася з Філіпом Бріґґсом і його групою, ось чому давала йому стільки шансів, — вона шумно видихнула. — У Даніки був важкий характер, але добра душа.

— А в тебе? — обережно спитав Гант.

Вона провела рукою по волоссю.

— Майже постійно я відчуваю холод — як отой, який приніс Аїдас. Майже постійно я хочу лише одного — повернутися назад. Щоб усе було як раніше. Я не можу рухатися далі.

Якусь мить Гант пильно дивився на неї.

— Знаєш, серед Упалих були ті, хто змирився з рабським вінцем і тавром. Через кілька десятиліть вони з цим змирилися. Перестали опиратися.

— Чому ти не перестав?

— Тому що правда була за нами тоді і вона за нами й досі. Шахара була лише вістрям списа. Я безоглядно рушив за нею в бій, у якому ми ніколи б не перемогли, але я вірив у те, за що вона боролася.

— Якби ти міг знову це зробити — піти під прапором Шахари, — то пішов би?

Гант замислився. Зазвичай він не дозволяв собі багато думати про ті події і те, що сталося після них.

— Якби я не повстав разом з Шахарою, на мою блискавку, мабуть, звернув би увагу якийсь інший Архангел. Імовірно, зараз би я служив командиром в одному з панґерських міст, сподіваючись одного дня заробити достатньо, щоб відкупитися від служби. Але вони ніколи не відпустять такого, як я, з моїм даром блискавки. І в мене не було іншого вибору, як приєднатися до легіону. Це був шлях, на який мене штовхнули, а блискавки і вбивства… Я ніколи не просив про ці вміння. І якби міг, то не замислюючись відмовився б від них.

Очі Брайс спалахнули розумінням.

— Знаю.

Гант здивовано звів брову, і вона пояснила:

— Бути майстром у тому, що тобі не подобається. Мати талант, від якого відмовився б із великим задоволенням.