Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 112)

— Правильно подумав.

Гант підсунув пляшку з тоніком.

— Випий спершу це, а потім допиватимеш своє.

— Навіть не прокоментуєш, що я порушила обіцянку тверезості?

Він сперся на барну стійку, підібгавши крила.

— Це твоя обіцянка — можеш порушувати коли захочеш.

Чудово. Брайс потягнулася до тоніка, відкоркувала пляшку і хильнула просто з неї.

— На смак як виноградна газованка, — скривилася вона.

— Я попросив його підсолодити.

— Тому що я така солоденька, Аталаре? — закліпала віями Брайс.

— Тому що знав, що ти не питимеш тонік, якщо він на смак буде як медичний спирт.

Вона підняла свою склянку.

— Дозволю собі не погодитися.

Гант покликав бармена, замовив воду і сказав Брайс:

— Отже, сьогоднішній вечір минув непогано.

Вона хихотнула і знову потягнула віскі. О боги, яке ж воно гидотне. Як вона взагалі могла дудлити це питво?

— Просто прекрасно.

Гант ковтнув води. Потім довго дивився на неї, а тоді сказав:

— Послухай, я сидітиму тут, доки ти не уп’єшся, якщо саме цього ти хочеш, але спершу скажу ось що: існують кращі способи впоратися з труднощами.

— Дякую, мамо.

— Я серйозно.

Бармен поставив перед нею ще одну склянку віскі, але Брайс не стала пити.

— Ти не єдина, хто втратив близьку тобі людину, — обережно промовив Гант.

Брайс підперла голову рукою.

— Розкажи мені про неї, Ганте. Хочу нарешті почути повну, нескорочену версію цієї сльозливої історії.

Він пильно подивився на неї.

— Не будь ідіоткою. Я намагаюся з тобою поговорити.

— А я намагаюся випити, — сказала вона і, піднявши склянку, приклалася до неї.

Задзижчав телефон Брайс, і вони обоє глянули на екран. Нарешті відповіла Юніпер:

«Не можу, вибач. Репетиція». Потім ще одне повідомлення: «Стривай… чому це ти у “Леті”? Ти знову п’єш? Що сталося?»

— Мабуть, твоя подруга теж намагається тобі дещо сказати, — тихо промовив Гант.

Брайс стиснула кулаки, але відклала телефон екраном донизу на сяйливе матове скло стійки.

— Хіба ти не збирався розповісти мені трагічну історію про свою дивовижну подружку? Що б вона сказала на те, як того вечора ти мене лапав і буквально вгризався у мою шию?

Випаливши це, Брайс одразу пошкодувала. З багатьох причин, найменшою з яких було те, що вона ніяк не могла припинити згадувати ті миті божевілля на даху, коли його губи торкалися її шиї і коли вона почала повністю розкриватися у його обіймах.

Було приємно відчувати це — відчувати його.

Гант довго і пильно дивився на неї. Обличчя Брайс палало.

Але він лише сказав:

— Побачимося вдома, — слова відлунювали між ними, коли він поставив на стійку ще одну пляшку фіолетового тоніка. — Цю вип’єш через пів години.

А тоді рушив через порожній бар до дверей і вийшов на вулицю.

Щойно Гант вмостився на дивані, щоб подивитися матч із сонцеболу, коли до квартири увійшла Брайс з двома торбами продуктів у руках. Саме вчасно, хай йому Хел.

Сирінкс зіскочив з дивана і, підбігши до неї, став на задні лапи, вимагаючи поцілунків. Брайс слухняно поцілувала химеру і погладила його золотисте хутро, а тоді підвела погляд і глянула на Ганта, який сидів на дивані. Він ковтнув пива і стримано до неї кивнув.

Брайс кивнула у відповідь, уникаючи його погляду, і рушила на кухню. Кульгавість зменшилася, але повністю не зникла.

Гант відправив Наомі стежити за вулицею, на якій був розташований той вишуканий віскі-бар, а сам рушив до спортзали, щоб випустити пару.

Лапав. Це слово не покидало його думки. Як і той факт, що він ні на секунду не згадував про Шахару, поки вони були на даху. І в наступні дні теж. І коли того вечора він вдовольнявся у душі — і наступними вечорами також, — він думав не про Архангелицю. Зовсім ні.

Квінлан мала це знати. Вона мала знати, яку рану зачепила.

Тож із варіантів у нього лишалося або накричати на неї, або піти тренуватися. Він обрав останній.

Це було дві години тому. Він прибрав усю обсидіанову сіль, вигуляв і погодував Сирінкса, а тоді сів на диван і став чекати.

Брайс поставила торби на кухонну стійку. Сирінкс крутився біля її ніг, перевіряючи кожну покупку. У перерві Гант крадькома глянув на розкладені продукти. Овочі, фрукти, м’ясо, вівсяне й коров’яче молоко, рис, буханець чорного хліба…

— Ми когось чекаємо? — спитав він.

Брайс дістала сковорідку з довгою ручкою і з дзенькотом поставила її на плиту.

— Я вирішила приготувати пізню вечерю.

Її спина була напружена, плечі розправлені. Можна було подумати, що вона розлючена, але той факт, що вона готувала їм вечерю, свідчив про зворотне.

— Чи розумно готувати, коли ти надудлилася віскі?

Вона сердито зиркнула на нього через плече.

— Я намагаюся зробити щось приємне, а ти все ускладнюєш.

Гант підняв руки вгору.

— Гаразд. Вибач.

Брайс розвернулася до плити, відрегулювала вогонь і відкрила упаковку з якимсь рубленим м’ясом.

— Я не «дудлила» віскі, — сказала вона. — Я пішла з «Лети» невдовзі після тебе.

— Куди?

— На склад біля Місячного Лісу, — вона почала діставати різні спеції. — Я сховала там чимало речей Даніки. Сабіна хотіла їх викинути, але я забрала їх першою. — Вона вивалила частину м’яса у сковорідку і жестом вказала на третій пакет, який залишила біля дверей. — Я просто хотіла впевнитися, що там немає якихось слідів Рога, чогось, що я тоді могла не помітити. І прихопила дещо з Даніччиних речей — тих, що були у ніч вбивства у моїй кімнаті і яких не забрав відділ речових доказів. Я знаю, що вони забирали деякий одяг, але подумала… Можливо, і на цьому теж щось є.

Гант відкрив рота, щоб щось сказати — він не знав, що саме — але Брайс продовжила:

— Після цього я пішла на ринок. Оскільки самими спеціями, вочевидь, ситий не будеш.

Гант забрав з вітальні пиво і прийшов на кухню.

— Допомога потрібна?