Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 108)

Це, без сумнівів, була знаменна подія її сьогоднішнього дня. Тижня. Року.

Чесно кажучи, усього її життя.

За столом у виставковій залі Брайс забрала листівку Таріона, яка лежала зверху на стосі надісланих паперів, і Гант почав їх продивлятися.

Побачивши фотографію в руці Ганта, вона зблідла.

— Це труп?

— Радше те, що від нього лишилося, після того як Таріон добув його з лігва себека, — пробурмотів Гант.

По спині Брайс пробігли дрижаки. Заввишки більш ніж сім із половиною метрів і вагою майже півтори тонни, мускулясті, вкриті лускою себеки вважалися одними з найнебезпечніших хижаків, що водилися у річці. Дорослий самець себека міг перекусити жертву навпіл, і більшість ванірів трималися подалі від цих лихих і сильних створінь.

— Він божевільний.

— О, це точно, — усміхнувся Гант.

Брайс похмуро глянула на жахливу фотографію, а тоді прочитала примітки Таріона.

— Він каже, що сліди укусів на тулубі не відповідають зубам себека. Жертва вже була мертва, коли її скинули в Істрос. Напевно, себек побачив легку здобич і затягнув її до свого лігва, щоб з’їсти пізніше.

У роті Брайс пересохло. Вона ковтнула і знову глянула на труп на знімку. Дріада. Її грудна порожнина була розпорота, серце і внутрішні органи були відсутні, а все тіло було всіяне слідами укусів…

— Ці рани схожі на ті, яких тобі завдав кристалос. У русалковій лабораторії з’ясували, що, судячи зі ступеню розкладання, смерть настала п’ять днів тому.

— Того ж вечора, коли напали на нас.

Брайс вчиталася у висновки експертизи.

— У ранах була прозора отрута. Таріон каже, що відчував її усередині трупа ще до того, як у лабораторії провели дослідження, — більшість представників Дому Великих Вод могли відчувати процеси, що відбувалися у тілах інших, — хвороби, слабкості і, вочевидь, отруту. — А коли провели… — Брайс шумно видихнула. — Отрута блокувала магію.

Це напевно був кристалос. Морщачись, Брайс читала далі:

— Таріон переглянув записи про всі невпізнані тіла, які русалки знайшли у річці за останні кілька років. Два трупи з ідентичними ранами і такою ж прозорою отрутою були знайдені якраз у той час, коли… — Вона ковтнула. — Коли загинула Даніка і Зграя Дияволів. Дріада і перевертень-лис. Обоє вважалися зниклими безвісти. Цього місяця було знайдено п’ять жертв з такими ж ранами й отрутою. Усіх їх також оголосили зниклими безвісти, але заднім числом — за кілька тижнів.

Отже, у цих жертв, можливо, було небагато друзів чи рідних, — припустив Гант.

— Мабуть.

Брайс знову взялася вивчати знімок. Через силу змусила себе дивитися на страшні рани. Запала тиша, яку переривали лише віддалені звуки серіалу Лехаби з бібліотеки.

— Це не та істота, яка вбила Даніку, — тихо сказала вона.

Гант провів рукою по волоссю.

— Можливо, існує кілька кристалосів…

— Ні, — впевнено промовила Брайс, відкладаючи папери. — Даніку вбив не кристалос.

Гант наморщив чоло.

— Але ж ти була на місці подій. Ти бачила демона.

— Я бачила його у коридорі, не у квартирі. Тіла Даніки, членів зграї та останніх трьох жертв були пошматовані і складені у купи, — вона ледве могла говорити про це, ледве могла знову про це згадувати.

Ці останні п’ять днів були… непростими. Після катастрофічного візиту Сабіни, після сенсаційної новини про те, що Ріг украла Даніка, Брайс тільки й рятувалася тим, що намагалася ворушитися і ходити на роботу. І якщо вони весь цей час шукали не там…

Брайс підняла угору знімок.

— Ці рани геть не такі. Кристалос хотів вирвати твоє серце, твої внутрішні органи, а не перетворити тебе на… на купу плоті. Ні в Даніки, ні у членів Зграї Дияволів, ні в Терціана, ні у послушниці з охоронцем храму — ні в кого з них не було таких ран. І ні в кого не було прозорої отрути в організмі.

Гант лише розгублено кліпав очима.

— А раптом у наш світ пролізло щось іще? — тремтливим голосом промовила Брайс. — Раптом кристалоса справді прикликали для пошуку Рога, а там, у квартирі, діяв жахливіший демон? Якщо маєш силу прикликати кристалоса, то чому б не прикликати й інших?

Гант замислився.

— Але я не можу пригадати демона, який ось так знищує своїх жертв. Хіба що це якесь чергове древнє страховище просто з Безодні, — він потер шию. — Якщо кристалос убив цю дріаду — вбив усіх цих нещасних, чиї тіла змило до річки по каналізації, — тоді навіщо прикликати два різних види демонів? Кристалос і так смертельно небезпечний, мов Хел.

І це буквально.

Брайс розвела руками.

— Гадки не маю. Але якщо всі наші припущення щодо смерті Даніки помилкові, то ми повинні з’ясувати, як вона померла. Потрібен хтось, хто зможе нас проконсультувати.

Гант почухав підборіддя.

— Є ідеї?

Вона повільно кивнула, відчуваючи, як нутрощі проймає страх. — Пообіцяй, що ти не лютуватимеш.

51

— Прикликати демона — паскудна ідея, — видихнув Гант, коли за заштореними завісами квартири настав вечір. — Особливо враховуючи те, що саме з цього і почалася уся ця чортівня.

Вони стояли у її вітальні. Світло було приглушене, а навколо мерехтіли свічки. Сирінкса загорнули у ковдри і замкнули у його вольєрі у спальні Брайс, оточивши захисним колом з білої солі.

Те, що лежало на блідому паркеті навколо і перед ними й смерділо цвіллю і гнилою землею, мало геть протилежну функцію.

Брайс якось встигла перемолоти брилу обсидіанової солі — мабуть, за допомогою свого довбаного кухонного комбайна. До того, на що вона викинула десять тисяч золотих марок, вона ставилася без особливої пошани. Вона закинула сіль до кухонної шафки, наче то була звичайна пачка чипсів.

Гант не здогадувався, що вона просто чекала потрібної миті, коли сіль їй знадобиться.

Зараз вона розсипала обсидіанову сіль по підлозі, утворивши два кола. Перше, біля вікна, було, мабуть, метра півтора у діаметрі. Друге було більше, щоби вмістити і її, і Ганта.

— Я не збираюся марнувати час на блукання містом у пошуках відповідей на те, який саме демон убив Даніку, — сказала Брайс. — Я звернуся безпосередньо до джерела і позбавлю себе зайвого головного болю.

— Джерело розмаже тебе по стінці. А як ні — то тебе заарештують за виклик демона у житловій зоні.

Прокляття. Це він повинен її арештувати, чи не так?

— Законників ніхто не любить, Ганте.

— Я і є законник.

Вона вигнула темно-червону брову дугою.

— Не мороч мені голову, Тінь Смерті.

Брайс стала до нього в окреслене коло. Її довгий кінський хвіст був схований під коміром шкіряної куртки, і червоні пасма виблискували у світлі свічок.

Його пальці смикнулися, прагнучи дотягнутися до її шовкового волосся. Зануритися у нього. Ганту хотілося намотати цей червоний хвостик на кулак, відвести її голову назад і, відкривши шию, торкнутися її губами. Язиком. Зубами.

— Ти знаєш, що це моя робота — не пускати цих демонів у наш світ, — гаркнув він.

— Ми не випускатимемо демона, — просичала у відповідь Брайс. — Це так само безпечно, як телефонний дзвінок.

— То ти збираєшся викликати демона за його нечестивим номером?

За багатьма демонами були зареєстровані номери — така собі древня електронна пошта.

— Ні, мені це не потрібно. Я знаю, як знайти цього демона, — Гант почав щось казати, але вона обірвала його: — Обсидіанова сіль його стримає.

Гант глянув на кола, які вона утворила на підлозі, і зітхнув. Гаразд. Хоча спір із нею був таким же привабливим, як і любовна прелюдія, він також не хотів марнувати час.

Але потім температура у кімнаті почала падати. Стрімко.

І коли дихання Ганта почало перетворюватися на густу пару, з’явилася людиноподібна чоловіча фігура. Від темної сили, яка линула з неї, у нього скрутило шлунок…