Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 107)
— Неправда, — проскиглила Лехаба. Тепер усміхався і Рунн. — У нас був шанс повернути свій титул, але мою прабабусю видворили з Вічного Міста за…
— Видворили?
— Так,
Брайс ковтнула води.
— На цьому місці, хлопці, вона випрошуватиме у вас гроші, щоб купити собі свободу.
Лехаба зробилася багряного кольору.
— Це
Ганту зрезонували її слова. Усі присутні перевели погляди на нього.
— Мені шкода, — не знайшовши інших слів, промовив він.
— О, Аті, — зітхнула Лехаба, підлетівши до нього і зробившись яскраво-рожевою. — Я не хотіла… — Вона схопилася за щоки долонями. — Я не звинувачую
— Але це я вів усіх у бій. Не знаю, кого ще можна звинувачувати у тому, що через це сталося з твоїм народом, — глухо пролунали його слова, які тепер здавалися йому порожніми.
— Але тебе вела
Почувши ім’я, яке злетіло з вуст принца, Гант наїжачився. Але усвідомив, що натомість дивиться на Брайс, мучачи себе очікуванням побачити на її обличчі згоду зі своїм кузеном.
Але на її обличчі була лише печаль. І щось на кшталт розуміння. Ніби вона бачила його справжнього — як тоді він побачив її у тирі. Бачила уламки його душі і не зважала на їхні гострі кути. Під столом носок її туфлі легенько торкнувся його чобота. Таке собі підтвердження, що так — вона бачить його провину й біль і не соромилася їх. Ганту защеміло у грудях.
Лехаба прочистила горло і спитала Рунна:
— А чи бували ви у Фейських Архівах на Авалені? Я чула, що тамтешні екземпляри монументальніші, ніж ті, що зібрані тут, — вона накрутила вогняний локон на пальчик.
— Ні, — відповів Рунн. — Але фейрі на тому туманному острові ще менш гостинні, ніж місцеві.
— Накопичують свої багатства, а іншим до них зась, еге ж? — спитала Лехаба, виразно глянувши на Брайс. — Так само, як і ти, Бібі. Тринькаєш гроші на себе, а мені приємних подаруночків не робиш.
Брайс прибрала ногу від ноги Ганта.
— Хіба я раз на два тижні не купую тобі полуничний кальян?
Лехаба схрестила руки на грудях.
— Це важко назвати подарунком.
— Сказала спрайта, яка вже прокурила свій скляний купол, цмулячи у ньому ночами кальян і просячи мене не турбувати її, поки вона не закінчить.
Брайс відкинулася на стільці, наче самовдоволена кішка, і Гант, помітивши іскру в її очах, знову ледь не усміхнувся.
Не встиг він й оком змигнути, як Брайс схопила зі стола його телефон і швидко його сфотографувала. Потім зробила фото Лехаби, а тоді клацнула Сирінкса.
Якщо Рунн і помітив, що його фотографувати вона не збиралася, то лише промовчав. Хоча Гант міг поклястися, що тіні у кімнаті згустилися.
— Усе, чого я хочу, Бібі, — сказала Лехаба, — це трохи визнання.
— Хай милують мене боги, — пробурмотіла Брайс, і навіть Рунн тепер усміхнувся.
Задзвонив телефон принца, і він відповів, перш ніж Гант устиг побачити, хто телефонує.
— Флінне?
Гант почув тихий голос Флінна:
— Ти потрібен у казармах. Тут виникла сутичка, через те що чиясь дівчина спить з кимось іншим, і чесно кажучи, мені ці довбані розборки до одного місця, але вони гамселять одне одного так, що юшка тече.
Рунн зітхнув.
— Буду через п’ятнадцять хвилин, — сказав він і поклав слухавку.
— Тобі справді доводиться вгамовувати таку дрібну гризотню?
Рунн провів рукою по руків’ю Зоряного Меча.
— А чому ні?
— Ти ж принц.
— Не розумію, чому з твоїх вуст це звучить як образа, — огризнувся Рунн.
— Чому б не займатися… важливішими справами? — спитав Гант.
— Тому що його татусь його боїться, — відповіла за Рунна Брайс.
Рунн застережливо зиркнув на неї.
— Він переважає мене і силою, і титулом.
— І все ж він подбав, щоб ти якомога раніше опинився у нього під п’ятою — наче ти якийсь звір, якого треба приручити, — сказала Брайс, і хоча її тон був спокійний, Рунн напружився.
— Усе було добре, — натягнуто промовив він, — доки не з’явилася ти.
Гант приготувався до бурі, яка, вочевидь, назрівала.
— Знаєш, Король Осені застав ті часи, коли востаннє з’явився Зоренароджений Принц. Ти взагалі колись питав, що з ним сталося? Чому він помер, не встигнувши здійснити Занурення?
Рунн зблід.
— Не кажи дурниць. Це був нещасний випадок під час його Випробування.
Гант зберігав незворушний вираз обличчя, але Брайс байдуже відкинулася на спинку стільця.
— Як скажеш.
— Ти досі віриш у ту маячню, яку в дитинстві намагалася мені втюхати?
Вона схрестила руки на грудях.
— Я хотіла, щоб ти відкрив очі на те, ким твій батько є насправді, поки і для тебе не стало надто пізно.
Рунн закліпав, але потім вирівнявся і, похитавши головою, підвівся з-за столу.
— Повір мені, Брайс, я вже давно знаю, хто він. Хай там як, а я з ним жив, — він кивком вказав на захаращений книжками стіл. — Якщо дізнаюся щось нове щодо Рога чи цієї синтетичної цілющої магії, дам знати, — зустрівшись поглядом із Гантом, він додав: — Будь обережний.
Гант злегка усміхнувся у відповідь, даючи принцу зрозуміти, що він прекрасно усвідомлює, чого саме стосується це попередження. І що йому було начхати.
Через дві хвилини після того, як Рунн пішов, у двері галереї знову подзвонили.
— Якого дідька йому ще треба? — пробурмотіла Брайс і, схопивши планшет, на якому Лехаба зазвичай дивилася свої ідіотські телешоу, вивела на екран трансляцію з зовнішньої камери.
І пронизливо верескнула. Видра у світловідбивальному жовтому жилеті стояла на задніх лапах, натискаючи передньою лапою кнопку, розташовану нижче за основну. Брайс вмовила Джесібу встановити цю кнопку для клієнтів меншого зросту, навіть не сподіваючись, що колись на її порозі стоятиме пухнастий вусатий посланець.
Брайс миттю схопилася зі стільця і, вгрузаючи підборами у килим, побігла нагору.
Повідомлення, яке видра принесла від Таріона, було коротким, але милим.
— Цілую? — перепитав Гант.
— Вочевидь, це він тобі, — сказала Брайс, досі усміхаючись видрі. Вона вручила посланцю срібну марку і той у відповідь смикнув вусиками і вишкірився, блиснувши зубками.