Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 105)

Гант ретельно зважив свої варіанти.

Його пістолет був націлений Сабіні у голову. Її пістолет був націлений у серце Брайс.

Хто з них був швидшим? Це питання гуділо у його голові.

Брайс підкорилася наказу Сабіни і підняла руки. Ганту лишалося зробити так саме, і він став позаду Брайс, обхопивши іншою рукою її за талію і притиснувши до своїх грудей. Чи зможе він достатньо швидко злетіти у повітря, щоб уникнути кулі?

Брайс не переживе постріл у серце з такої близької відстані. Вона помре за лічені секунди.

— Де твій дружок-демон? — спромоглася спитати Брайс, перегукуючи барабанний дріб дощу.

Сабіна ногою захлопнула металеві двері. Гант зрозумів, що всі камери були несправні. Мали бути несправні, інакше тут уже був би легіон, викликаний Марріном. Напевно, на камерах програвалися якісь безвинні кадри — так само, як і в Храмі Богині Місяця, коли Сабіна їх підмінила. А це означало, що ніхто, не знав, що тут відбувається, — жодна жива душа.

Гант повільно повів здоровою рукою вгору по тремтливому змоклому тілу Брайс.

— Навіть не думай проще, Аталаре, — процідила Сабіна.

Його рука зупинилася, не встигнувши накрити груди Брайс — те місце, де билося серце. Його броньований костюм міг затримати кулю. Краще Гант прийме постріл на себе. Краще він втратить руку, яку зможе відростити, ніж Брайс…

Він навіть подумки не міг сказати останнє слово.

— Я наказала тобі не пхати носа не у свої справи, — просичала Сабіна. — Але ж ти не могла просто послухатися — тобі треба було заявитися до Лігва із запитаннями, ставити які ти не маєш права.

— Ми їх ставили, бо ти вбила Даніку, довбана психопатка, — прогарчала Брайс.

Сабіна завмерла. Застигла майже так само, як уміють фейці.

— Що зробила?

Гант знав, що в Сабіни всі емоції були на поверхні й вона навіть не намагалася їх приховувати. І зараз її шок був справжнім. Краплі дощу стікали з її вузьких вилиць, коли вона розлючено прошипіла:

— Думаєш, я вбила рідну доньку?

Брайс так сильно тремтіла, що Ганту довелося зміцнити хватку.

— Ти вбила її, тому що вона збиралася зайняти твоє місце як майбутній Ватажок, — відрізала Брайс, — ти вкрала Ріг, щоб підірвати її авторитет, і ти прикликала демона, щоб убити кожного, хто міг тебе бачити, і принизити Михея перед Самітом…

Сабіна розсміялася глухим, низьким сміхом.

— Що за маячня.

— Ти стерла запис крадіжки Рога з камер храму, — прогарчав Гант. — У нас є підтвердження. Ти збрехала нам, сказавши, що тієї ночі Даніки не було у храмі. А в ніч, коли вона загинула, ти розводилася про те, що твоя донька не вміла тримати язика за зубами. Щоб довести, що ти вбила Даніку, нам лишилося лише встановити зв’язок між тобою і кристалосом.

Сабіна опустила пістолет, поставивши його на запобіжник. Її трусило від ледве стримуваної люті.

— Я нічого не крала, недоумки. І я не вбивала рідної доньки.

Гант не наважувався опустити зброю. Не наважувався відпустити Брайс.

А тоді Сабіна холодно і безрадісно сказала:

— Я її захищала. Даніка викрала Ріг.

49

— Даніка нічого не крала, — прошепотіла Брайс, і її пройняв холод. Вона лишилася стояти прямо лише завдяки руці Ганта, яка тримала її за талію, відчуваючи спиною теплу стіну його тіла.

Погляд світло-карих очей Сабіни — такого ж відтінку, як у Даніки, але позбавлених тепла — був безжальним.

— Для чого, по-вашому, я підмінила відеозаписи? Даніка вважала, що знеструмлення її приховає, але їй не вистачило розуму подумати, що камера продовжуватиме записувати звук і вловить її кроки, які поволі затихли, коли вона залишила свій пост, щоби вкрасти Ріг, а тоді за хвилину з’явилися знову, коли вона спокійно повернулася на місце, наче й не плювала нашій богині в обличчя. Чи це вона спричинила вимкнення електрики, щоб здійснити крадіжку, чи просто скористалася можливістю — я не знаю.

— Навіщо вона його забрала? — ледве змогла вимовити Брайс.

— Тому що Даніка була капосним дівчам і хотіла подивитися, чи зійде їй це з рук. Отримавши сповіщення про те, що Ріг було вкрадено, я одразу переглянула відеозаписи і підмінила їх у всій базі даних, — Сабіна блиснула хижою посмішкою. — Я підчистила за нею — як і робила все життя. А ви двоє своїми запитаннячками поставили під загрозу той жалюгідний обривок надбань, який вона після себе залишила.

Гант поворухнув крилами.

— Сьогодні ти нагнала на нас того демона…

Сабіна насупила бліді брови.

— Якого демона? Я цілий вечір чекала на вас тут. Я розмірковувала над вашим ідіотським візитом до мого Лігва і вирішила, що вам потрібно по-справжньому нагадати, щоб ви не лізли у цю справу, — вона вищирилася. — На іншому боці вулиці стоїть Амелі Рейвенскрофт, і вона одразу дасть відмашку, якщо ти, Аталаре, перетнеш межу. Вона каже, що ви щойно влаштували тут незлецьку виставу, — з обізнаним виглядом злісно посміхнулася Сабіна.

Брайс почервоніла. Гант, глянувши на неї, напружився, і вона зрозуміла, що таки зашарілася.

Сабіна вела далі:

— А щодо моїх слів у ніч її загибелі: Даніка справді не могла тримати язика за зубами — взагалі не вміла. Я знала, що вона вкрала Ріг, і знала, що, ймовірно, за це її і вбили — бо вона не змогла про це промовчати, — знову цей холодний смішок. — Я робила усе, щоб захистити мою доньку. Мою безрозсудну, самовпевнену доньку. А ти робила усе, щоб підбурити її найгірші риси.

— Обережніше, Сабіно, — гаркнув Гант, прорізаючи нічне повітря.

Але Альфа лише пирхнула.

— Ви пошкодуєте, що перейшли мені дорогу.

Її магічна сила забриніла слабким світлом, коли вона підійшла до краю даху, ніби збираючись зробити стрибок, який Брайс здуру обдумувала півтора року тому. От тільки Сабіна, на відміну від неї, зможе граційно приземлитися на тротуар. Сабіна озирнулася через худе плече. Її подовжені зуби зблиснули, і вона сказала:

— Я не вбивала свою доньку. Але якщо ви поставите під загрозу її спадщину, я вб’ю вас.

А потім вона стрибнула і, спалахнувши м’яким світлом, змінила подобу просто у повітрі. Гант кинувся до краю даху, але Брайс знала, що він побачить: вовчицю, яка легко приземляється на тротуар і зникає у темряві.

50

Лише вранці Гант зрозумів, наскільки сенсаційна заява Сабіни приголомшила Брайс. Вона не вийшла на пробіжку. Не встала вчасно, щоб зібратися на роботу.

Випила чашку кави, але відмовилася від приготованої ним яєчні. Не сказала йому й трьох слів.

Гант знав, що вона не сердиться на нього. Знав, що вона просто… у роздумах.

Він не наважився спитати, чи були пов’язані ці роздуми також із тим, що вони вчора робили на даху. Це було не на часі. Хоча після того йому довелося прийняти холодний, буквально крижаний душ. І взяти справу у свої руки. Згадуючи обличчя Брайс, її запах і той хрипкий стогін, який вона видала, вигнувшись у його руках, він так бурхливо кінчив, що йому аж іскри з очей посипалися.

Але це хвилювало його найменше — те, що сталося між ними. Хай чим це було.

На щастя, нічого про напад у парку не просочилося до преси.

Після роботи Брайс майже не розмовляла. Він приготував їй вечерю, і вона, поколупавшись у ній, лягла спати ще до дев’ятої. Звісно ж, більше не було ніяких обіймів з подальшим тицянням носом.

На другий день усе повторилося. І на третій теж.

Гант із розумінням відійшов убік. Боги знали, що іноді він теж потребував простору. Щоразу, коли він убивав за наказом Михея, йому потрібно було побути на самоті.

Він розумів, що Сабіна не бреше. Так, звинуватити мертвого було найпростіше, але хоча Сабіна й була чудовиськом, слави брехухи вона не мала.

Розслідування зайшло у глухий кут, а Даніка померла — за що? За древній зламаний артефакт. Артефакт, який не працював уже п’ятнадцять тисяч років і ніколи не працюватиме.

Можливо, Даніка сама хотіла відновити Ріг і застосувати його? Але навіщо? Гант навіть не уявляв.

Він знав, що такі ж думки обсідали голову Брайс. Уже п’ять довбаних днів вона майже не їла. Лише ходила на роботу, спала і знову йшла працювати.

Щоранку він готував їй сніданок. Щоранку вона ігнорувала поставлену тарілку.

Михей зателефонував тільки раз, щоб спитати, чи дістали вони доказ причетності Сабіни. «Це глухий кут», — лише відповів Гант, і Губернатор поклав слухавку. Його лють через нерозкриту справу була відчутною.

Це було два дні тому. Гант досі чекав подальшого розвитку подій.

— Я думала, що полювання за древньою смертоносною зброєю буде захопливим, — буркнула Лехаба, яка сиділа на своєму диванчику й одним оком дивилася якусь ідіотську денну телепрограму.

— Я теж, — пробурмотіла Брайс.