Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 104)
Роздратування в очах Михея змінилося гнівом і його погляд став геть крижаним.
Коли Гант скінчив, Губернатор по черзі глянув на них із Брайс.
— Вам потрібно більше доказів.
— Ми їх дістанемо, — пообіцяв Гант.
Михей обвів їх очима. Його обличчя було темне, мов сама Безодня.
— Приходьте, коли матимете конкретні докази. Або якщо знайдете Ріг. Якщо хтось заварив через нього таку кашу то цілком імовірно, що цей хтось знайшов спосіб полагодити Ріг. Я не дозволю, щоб це властолюбне стерво наражало на небезпеку ціле місто.
Гант подивився на Архангела, і Брайс могла поклястися, що його витатуйований терновий вінець потемнів.
— Не підстав мене, Аталаре.
Не кажучи більше ні слова, Михей змахнув крилами і злетів у нічне небо.
Гант шумно видихнув, дивлячись на купу попелу.
— Придурок пихатий.
Брайс потирала плечі. Помітивши це, Гант перевів погляд на неї. Мороз, який проймав її, ніяк не стосувався прохолоди весняної ночі. Чи грози, яка ось-ось мала здійнятися.
— Ходімо, — м’яко промовив він і покрутив пораненою рукою, перевіряючи її силу. — Гадаю, я зможу долетіти до твоєї квартири.
Брайс глянула на метушливу слідчу групу: перевертні-шукачі вже блукали серед дерев, шукаючи відбитки, поки їх не змив дощ.
— Хіба нам не треба відповісти на запитання?
Гант простягнув руку.
— Вони знають, де нас знайти.
Рунн прибув до нічного саду за кілька хвилин після того, як, за словами Наомі Бореас — капітана піхоти 33-го Легіону, — його сестра з Аталаром звідти пішли. Сувора янголиця лише сказала, що з ними обома все гаразд, і відвернулася, щоб вислухати рапорт свого підлеглого.
Усе, що лишилося від кристалоса, — це випалена пляма і кілька краплин прозорої крові, які, наче дощові краплі, лежали на камінні й моху.
Рунн підійшов до різьбленого валуна біля стежки. Сівши навпочіпки, він дістав з чобота ніж і спрямував лезо до краплі незвичної крові, що лишилася на древньому моху.
— Я би цього не робила.
Рунн упізнав цей голос — його рівну, спокійну інтонацію. Він озирнувся і побачив медвідьму з клініки, яка стояла у нього за спиною. Темні кучері облямовували її обличчя, але погляд був спрямований на кров.
— Отрута демона міститься у його слині, — сказала вона, — але ми не знаємо, які ще жахіття може приховувати його кров.
— На мох вона не вплинула, — промовив Рунн.
— Так, але цього демона вивели для конкретних цілей. Можливо, для нерозумних форм життя його кров нешкідлива, але для всіх інших може бути небезпечна.
Рунн здригнувся.
— Ви впізнали демона?
Відьма розгублено кліпнула, ніби він її підловив.
— Як я вже казала, у мене були досвідчені вчителі. Вони вимагали, щоб я вивчала древні тексти.
Рунн підвівся.
— Кілька років тому ви би стали нам у пригоді.
— На той час я ще не закінчила навчання.
Така собі відповідь. Рунн наморщив чоло. Відьма відступила на крок.
— Я розмірковувала, Принце, — сказала вона, продовжуючи задкувати. — Над тим, про що ви мене питали. Я вивчала це питання і знайшла певне… дослідження. Мені треба поїхати з міста на кілька днів в особистих справах, але коли я повернуся і повністю все перегляну, то надішлю інформацію вам.
— Рунне! — пронизав крик Флінна гамір слідчої групи, яка метушилася навколо.
Рунн озирнувся, щоб попросити друга зачекати дві довбані секунди, але його увагу привернув рух з боку відьми.
Спершу він не побачив мітли, яку вона сховала за деревом, але він точно бачив її зараз, коли медвідьма злетіла у нічне небо. Її кучері стелилися за нею темною завісою.
— Хто це був? — спитав Флінн, кивком вказавши на відьму, що зникала в небесах.
— Не знаю, — тихо відповів Рунн, дивлячись їй услід.
47
Гроза застала їх за два квартали від будинку Брайс, і за лічені секунди вони змокли як хлющі. Біль пронизав плече і руку Ганта, коли він приземлився на дах, але він і бровою не повів. Брайс досі тремтіла, а вираз на її обличчі був такий відсторонений, що Гант, поставивши її на мокру черепицю, вирішив одразу не відпускати.
Брайс підвела на нього погляд. Він не прибрав рук з її талії.
А тоді не втримався і провів великим пальцем по її ребрах. І ще раз.
Брайс ковтнула, і він стежив за кожним рухом її горла. За дощовою краплею, яка стікала по її шиї, за венкою, яка легенько пульсувала під нею.
Та перш ніж він встиг відреагувати, Брайс подалася вперед і обійняла його, міцно обхопивши руками.
— Паскудний вечір, — сказала вона, сховавши обличчя на його мокрих грудях.
Гант також обійняв її, намагаючись зігріти своїм теплом її тремтливе тіло.
— Це точно.
— Я рада, що ти не помер.
Гант хихотнув й уткнувся обличчям у її шию.
— Я теж.
Він відчув, як Брайс стиснула пальці на його спині, відчув їхній вивчальний, ніжний дотик. Усі його почуття пробудилися і зосередилися на цьому дотику.
— Треба сховатися від дощу, — пробурмотіла вона.
— Треба, — відповів він. І не зрушив з місця.
— Ганте…
Він не знав, що означало зараз його ім’я — застереження, прохання чи щось іще. Йому було байдуже, бо його ніс уже уткнувся у її довгу вологу шию. Хел забирай, вона чудово пахла.
Не в змозі стриматися і насититися її ароматом, Гант знову провів носом по її шиї. Брайс злегка підвела підборіддя, даючи йому більше простору.
«О
Це бажання брало гору над кожним його інстинктом, кожним болісним спогадом, кожною клятвою, яку він давав.
Пальці Брайс міцніше стиснулися на його спині — а тоді почали його гладити. Гант ледь не замуркотів.
Відганяючи думки, він торкнувся її шиї губами. Брайс злегка вигнулася у його руках, назустріч твердій плоті, яка нила під армованою шкірою його бойового костюма.
Гант видав задушений стогін і, міцніше обійнявши її тепле м’яке тіло, провів руками униз, до того ідеального, солоденького задка, який мучив його з самого першого дня, і…
Металеві двері на даху відчинилися. Гант уже вихопив пістолет і націлив його на дверний отвір, коли з нього вийшла Сабіна і прогарчала:
— Відійшли, на хрін, назад.
48