Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 102)

Вона похитала головою.

— Зараз у мене є лише одна подруга, Аталаре. І вона надто зайнята.

— Тож ти вирішила вийти сама. Для чого?

— Щоб прогулятися по саду.

— Сама.

— Я знала, що ти пришлеш няньку.

Гант розвернувся і несвідомо схопив її за лікоть.

Брайс вдивилася в його обличчя.

— Це та мить, коли ти почнеш волати?

Небеса розколола блискавка і відлупила у його жилах. Гант нахилився ближче і вкрадливо спитав:

— Хочеш, щоб я кричав, Брайс Квінлан?

Брайс ковтнула, її очі сяяли золотим вогнем.

— Можливо?

Гант тихо засміявся. Він не намагався остудити жар, який охопив його.

— Це можна влаштувати.

Він пильно вдивлявся в її обличчя, помічаючи, як вона дивиться з-під вій на його губи. Рум’янець, який розцвів на її веснянкуватих щоках, спокушав його спробувати на смак кожен сантиметр її рожевої шкіри.

Існувала лише ця мить — лише Брайс.

Гант не чув, як зашелестіли темні кущі за його спиною. Не чув, як затріщали гілки.

Доки на нього не налетів кристалос і не вп’явся зубами йому в плече.

46

Кристалос врізався у Ганта з силою позашляховика.

Брайс розуміла, що часу в янгола лишалося тільки на те, щоб або вихопити зброю, або відштовхнути її убік. І Гант обрав її.

Вона вдарилася об асфальт, зчесавши шкіру, і завмерла. За кілька кроків від неї янгол і демон завалилися додолу, і кристалос із ревом, від якого здригнувся нічний сад, притиснув Ганта до землі.

Усе було гірше, значно гірше, ніж тієї ночі.

Бризнула кров, а тоді зблиснуло лезо ножа, що його Гант вихопив з піхов, і встромив у сірувату, напівпрозору шкуру демона.

Блискавки обвили руки Ганта — і згасли у темряві.

Натовп заверещав і кинувся геть стежкою. Крики «Тікайте!» наповнили сяйливий парк. Але Брайс, підводячись і стаючи навколішки, ледве їх чула.

Гант перекотився і скинув із себе демона на доріжку, висмикнувши при цьому ножа. З леза закрапала прозора кров, коли Гант виставив ножа перед собою і витягнув поранену руку, захищаючи Брайс. На кінчиках його пальців знову спалахнули і затріскотіли блискавки.

— Викликай підкріплення, — важко видихнув він, не зводячи очей з демона, який відступив і, зблиснувши прозорими кігтями, затиснув пазуристою лапою рану на боці.

Брайс ніколи не бачила нічого подібного. Це була якась надприродна, первісна лють. Її спогади про ту ніч були затьмарені гнівом, горем і наркотиками, отже те, що відбувалося зараз, відбувалося реально, по-справжньому…

Вона потягнулася по телефон, але істота знову кинулася на Ганта. Клинок янгола увійшов у тіло демона. Але це нічого не змінило. Вони знову завалилися на доріжку і Гант заревів, коли щелепи тварюки зімкнулися навколо його руки і з хрускотом стиснулися.

Його блискавки остаточно згасли.

Рухатися. Рухатися, їй потрібно рухатися…

Гант із силою заїхав кулаком вільної руки у морду істоти. Кістка хруснула, але кришталеві зуби не розімкнулися.

Ця тварюка так легко завалила Ганта на спину. Чи так само він вчинив із Данікою? А тоді вгризався у неї і рвав її тіло?

Гант закректав, зморщивши лоба від болю і зусиль. Його блискавки щезли. Навіть проблиску не було.

Брайс затремтіла всім тілом.

Гант знову врізав демону.

— Брайс…

І вона заворушилася. Але потягнулася не до телефону, а до пістолета у кобурі на стегні Ганта.

Сліпий демон відчув її, його ніздрі роздулися, коли її пальці обхопили рукоять пістолета. Тоді вона зняла його з запобіжника і звелася на ноги.

Тварюка відпустила руку Ганта і стрибнула до неї. Брайс вистрелила, але запізно. Демон відскочив убік, ухилившись від кулі. Брайс упала на спину і демон, заревівши, знову стрибнув до неї…

Його голова різко смикнулася убік, прозора кров ринула дощем, коли ніж увійшов трохи вище пащі демона по саму рукоятку.

Гант знову навис над ним і, витягнувши ще один довгий ніж із прихованого відділу свого бойового костюма, встромив лезо просто у череп тварюки, проштовхуючи його до хребта.

Демон виривався, намагаючись схопити Брайс зубами, які тепер були червоні від крові Ганта. Якимсь дивом вона опинилася на тротуарі і відповзла назад, коли він знову спробував кинутися до неї. Але не зміг, оскільки Гант обхопив руків’я клинка і крутнув.

Хрускіт зламаної шиї тварюки заглушили порослі мохом дерева. Брайс досі тримала демона на мушці.

— Відійди.

Гант відпустив клинок, і істота завалилася на моховиту доріжку. З пащі з прозорими іклами вивалився чорний язик.

— Про всяк випадок, — промовила Брайс і вистрелила. Цього разу вона не промахнулася.

Завили сирени, повітря наповнилося шумом крил. У Брайс задзвеніло у голові.

Гант здоровою рукою витягнув клинок з черепа істоти і відсік його одним сильним ударом. Відрубана голова покотилася геть. Гант знову замахнувся і розколов голову навпіл. А потім на чверті.

Черговим ударом Гант пронизав мерзенне серце тварюки. Скрізь текла прозора кров, ніби розлили сироватку.

Брайс усе дивилася на розтрощену голову і жахливе, потворне тіло демона.

Поруч почали приземлятися могутні фігури малахимів, а та чорнокрила янголиця миттю кинулася до Ганта.

— Хел забирай, Ганте, що…

Брайс ледве могла розібрати слова. Хтось допоміг їй підвестися. Спалахнуло блакитне світло, і магічний екран оточив місце подій, закриваючи його від очей тих, хто не встиг утекти. Брайс мала кричати, мала кинутися до демона і розірвати його труп на шматки голими руками. Але у голові була лише монотонна гучлива тиша.

Вона повільно роззирнулася парком, ніби наївно сподівалася побачити тут Сабіну.

Гант застогнав, і Брайс, різко розвернувшись, побачила, що він падає долілиць на землю. Темнокрила мускуляста янголиця підхопила його, з легкістю витримуючи його вагу.

— Покличте сюди медвідьму — негайно!

З його плеча фонтанувала кров. І з руки теж. Кров і якийсь сріблястий слиз.

Брайс знала, як обпікав цей слиз — мов живим вогнем.

Повз неї промчала копиця лискучих чорних кучерів, і Брайс, кліпаючи очима, спостерігала, як молода фігуриста медвідьма у блакитному комбінезоні зняла сумку, що висіла через груди, й опустилася навколішки біля Ганта.

Він сидів зігнувшись, тримаючись за поранену руку, і важко дихав. Його сірі крила, забризкані і прозорою, і червоною кров’ю, поникли.

Медвідьма щось у нього спитала. У блакитному світлі магічного екрана на її правій засмаглій руці зблиснула емблема у вигляді мітли і дзвіночка. Вона впевнено дістала пінцетом зі слоїка, наповненого вологим мохом, щось схоже на маленького хробака і посадила його на передпліччя Ганта.

Він скривився від болю, блиснувши зубами.