Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 101)

— Вона пішла, еге ж?

Наомі тихенько засміялася.

— Ага. Ще й причепурена.

— Це її звичний вигляд, — буркнув він, потираючи скроню.

Вікторія, яка сиділа далі за різьбленою дубовою стійкою, граційно вигнула брову, і її витатуйований німб також зсунувся. Гант похитав головою і поліз по гаманець. Не варто було сьогодні приходити сюди. За останні чотири роки його частенько кликали на дружні посиденьки, але він завжди відмовлявся, оскільки це дуже нагадувало часи, коли він служив у 18-му Легіоні. Але цього разу, коли Ісая зателефонував зі своєю стандартною заготовленою фразою («Я знаю, що ти відмовишся, але…»), він погодився.

Сам не знав чому, але погодився.

— Куди вона вирушила? — спитав Гант.

— Зараз я стежу за нею, — сказала Наомі, і на тому кінці дроту зашумів вітер. Коли Гант годину тому зателефонував їй і попросив постерегти Брайс, вона не ставила зайвих запитань і поступилася місцем у сьогоднішніх посиденьках. — Схоже, вона прямує до П’яти Троянд.

Можливо, вона шукала свого кузена, щоб дізнатися останні новини.

— Тримайся поруч і будь напоготові, — сказав він, хоча знав, що це було зайве. Наомі була однією з найталановитіших воїтельок, яких він колись зустрічав, і будь-кому могла всипати перцю. Одного погляду на її туго заплетену чорну косу, вкриті барвистими татуюваннями руки й арсенал зброї на її мускулястому тілі вистачало, щоб більшість не наважувалася зв’язуватися з нею. Мабуть, навіть Брайс виконала би наказ лишатися вдома, якби його віддала Наомі. — Надішли мені свої координати.

— Буде зроблено.

Зв’язок обірвався. Гант зітхнув.

— Ти мав здогадатися, друже, — промовила Вікі.

Гант провів рукою по волоссю.

— Так.

Ісая, який сидів поруч, потягнув пиво.

— Ти можеш передоручити її Наомі.

— У мене таке відчуття, що разом ця парочка зрештою випустить Хел назовні й мені все одно доведеться покласти край їхнім веселощам.

Ісая і Вікі пирснули від сміху, а Гант поклав на барну стійку срібну марку. Вікторія підняла руку на знак протесту, але Гант не звернув уваги. Нехай вони і були рабами, але він був у змозі заплатити за свій клятий напій.

— Побачимося пізніше.

Ісая, салютуючи, підняв кухоль, а Вікторія з розумінням усміхнулася, і Гант почав проштовхуватися крізь натовп до виходу.

Юстиніан, який грав у більярд у дальньому кутку, махнув йому рукою на прощання. Гант ніколи не питав, чому всі вони віддавали перевагу тісному вуличному бару, а не одній з лаунж-зон на даху, де відпочивала більшість янголів. Вочевидь, сьогодні йому не випаде можливість це дізнатися.

Ганта не здивувало, що Брайс втекла. Щиро кажучи, єдине, що викликало у нього подив, було те, що вона аж так довго чекала.

Проштовхнувшись в освинцьовані скляні двері, він вийшов на задушливу вулицю. Відвідувачі потягували напої, стоячи за переробленими дубовими бочками, а шумна компанія перевертнів — можливо, вовків чи якихось великих кішок — пахкала сигаретами.

Гант насуплено глянув на смердючі стовпчики диму і злетів у небо, а тоді знову спохмурнів, дивлячись на хмари, що набігали з заходу. У повітрі вже відчувався густий запах дощу. Просто чудесно.

Наомі надіслала свої координати у П’яти Трояндах, і через п’ять хвилин польоту Гант прибув до одного з нічних садів, який саме почав прокидатися у сутінках. На тлі мороку, що наповзав, розмитою плямою майоріли темні крила Наомі, яка ширяла над фонтаном, всипаним місяцецвітом, біолюмінесцентні квітки якого вже розкрилися і сяяли блідо-блакитним світом.

— Туди, — вказала Наомі, суворе обличчя якої золотило м’яке світло рослин.

Гант кивнув янголиці.

— Дякую.

— Успіхів.

Цього слова було достатньо, щоб Гант занервував і, навіть не попрощавшись, полетів над стежкою, обсадженою зірчастими дубами. Їхні крони, що створювали зелений купол угорі, виблискували, і м’яке світло танцювало на волоссі Брайс, яка неспішно крокувала кам’яною стежкою, обабіч якої розпускалися нічні квіти. У сутінковому повітрі стояв густий аромат жасмину — солодкий і вабливий.

— Ти не можеш мені дати навіть годину вільного часу?

Брайс і оком не змигнула, коли Гант приземлився біля неї.

— Захотілося на свіже повітря.

Вона зупинилася, милуючись папороттю, розкрите листя якої сяяло зсередини так, що було видно кожну прожилку.

— Ти йдеш кудись конкретно?

— Просто гуляю.

— Он як.

— Чекаю, коли ти почнеш кричати.

Вона рушила далі повз клумби нічних крокусів, лілові пелюстки яких мерехтіли серед яскраво-зеленого моху. Здавалося, сад прокинувся, щоб привітати її.

— Я кричатиму, коли дізнаюся, що ж було таке важливе, що ти порушила свою обіцянку.

— Нічого.

— Нічого?

— Нічого важливого, — промовила Брайс так тихо, що Гант уважно поглянув на неї.

— Ти в порядку?

— Ага.

Отже, точно ні.

— Іноді мене обтяжує тиша, — зізналася вона.

— Я запросив тебе до бару.

— Я не хотіла йти до бару з компанією тріаріїв.

— Чому?

Вона скоса зиркнула на нього.

— Я цивільна особа. Вони не змогли би розслабитися.

Гант відкрив рота, щоб заперечити, але Брайс виразно подивилася на нього.

— Гаразд, — визнав він. — Можливо.

Вони мовчки пройшли кілька кроків.

— Знаєш, ти можеш повертатися на свою гулянку. Та зловісна янголиця, яку ти послав няньчити мене, впоралася.

— Наомі полетіла.

— Вигляд у неї разючий.

— Вона така.

Брайс слабко усміхнулася.

— Ви з нею?..

— Ні, — хоча Наомі час від часу на це натякала. — Це б усе ускладнило.

Брайс гмикнула.

— Ти збиралася зустрітися з друзями?