Сара Джио – Бунгало (страница 28)

—Я прийшла зустрітися з Атеєю, — тихо сказала я і вже знайомим жестом підняла кошик з покривалами.

Жінка кивнула і пробурмотіла щось незрозуміле чи то французькою, чи то таїтянською. За дверима почулися кроки.

— Енн! — гукнула Атея, вистромивши голову з-за літньої жінки. — Ти тут!

Я її ледве впізнала. Мабуть, тому що Атея була в сукні, розмірів на п’ять завеликій як на її худу комплекцію. Цілком можливо, що цю сукню виписали з каталогу одягу зразка 1895 року. Та навіщо Атеї сукня, якщо досі вона прекрасно обходилася шматком тканини?

—Так, перепрошую за вторгнення. Я... Я хотіла переконатися, що з тобою все гаразд. І віддати тобі це.

Атея взяла кошик й охнула.

—Красиво. Це мені?

—Так, тобі й усім, кому вони знадобляться, — усміхнулась я. — Як твої справи?

Видно, моє запитання викликало суперечливі відчуття, бо замість відповіді дівчина сказала:

—Заходь у будинок. Це Тіта.

Літня жінка кивнула.

—Приємно познайомитися, Тіто. Я Енн.

Атея провела мене до солом’яного крісла, і я сіла. Тіта принесла горня із чимось теплим.

—Чай, — сказала вона. — Для вас.

Я подякувала і сьорбнула з горнятка. Напій був солодкий і пряний.

—Смачно, — мовила я. — А що це таке?

— Кава-кава, — відповіла Атея. — Вона тебе заспокоїть.

Я кивнула. Й Атея мала рацію. З кожним ковтком на душі ставало легше, а в голові розросталася п’янка порожнеча. Усе навколо лагіднішало. За кілька хвилин зазубрини на шорсткій віконній рамі згладились, а брудна підлога здавалася вкритою м’яким східним килимом.

—Це вона? — запитала в Атеї Тіта.

Атея кивнула.

Тіта підсунула свій стілець ближче.

— Це ти знайшла майстровий дім?

Спочатку я не втямила, про що мова, а тоді згадала слова, вимовлені Атеєю на пляжі кілька місяців тому. Геть забула розповісти про це Вестрі.

—Так, якщо ви про бунгало.

Тіта багатозначно подивилася на Атею.

—Ти повинна знати дещо, — мовила жінка, і я не змогла відвести погляду від її полум’яних очей. — Легенда каже, що на кожного, чия нога ступить у бунгало, чекає сто років, — вона запнулася, наче шукаючи потрібне слово, — жалів.

—Я вас кепсько розумію, — сказала я, відставивши горня на дерев’яний столик ліворуч. Кімната ніби наповнилася серпанком. Що було в тому чаї?

—Там трапляються погані речі, — мовила жінка.

Я похитала головою. О, як вона помиляється! Там трапляються чудові речі. Це наша мила схованка, місце, де виросло моє кохання до Вестрі. Як вона може таке казати?

— Наприклад? — до мене повернувся голос.

—Занадто страшні речі, щоб говорити про них, — прошепотіла Тіта та звела очі на розп’яття посеред стіни.

Я квапливо підвелась, і кімната наче пливла.

—Отже, — мовила я і вхопилася за спинку крісла, щоб встояти. — Дякую за чай, але мені вже час іти, — і, обернувшись до Атеї, я додала: — Бережи себе, люба. А якщо знадобиться допомога, не забувай про мою пропозицію.

Вона кивнула і крадькома зиркнула на Тіту. Я вже повернула клямку, та зупинилася.

—Стривайте. Ви сказали, що бунгало належало майстру. А часом не знаєте його імені?

Тіта подивилася на Атею, а відтак на мене.

— Знаю, — мовила вона із сумом в очах. — Його звали Поль. Поль Ґоген.

* * *

Увечері, щойно Мері роздала всім пряжу, до кімнати відпочинку ввірвалися солдати. Ми перелякано підвели очі.

—Сестри, швидше! — крикнув один з них. — Ви потрібні в санчастині. У нас цілий літак поранених. Цього разу їх забагато.

Спиці випали з рук, і разом з іншими дівчатами я помчала до санчастини. Медсестра Гільдебренд голосно роздавала накази.

— Кітті, залишаєшся зі мною: асистуватимемо докторові Віле-ру. Стелло, відповідаєш за ліжка від першого до одинадцятого. Ліз — від дванадцятого до дев’ятнадцятого. Мері й Енн, ви приймаєте нових. Головне — це порядок. Сьогодні буде багато жаху й мук. Але ви приїхали сюди допомагати. Зберіться на силі, медсестри. Нас чекають години безперервної роботи.

Ми розбрелися на свої пости, і, коли привезли перших солдатів, зрозуміли, що цього разу все по-іншому. Рани жахливіші, крики голосніші, а темп інтенсивніший, аніж у попередні дні.

Ми з Мері працювали на вході, приймали й розподіляли поранених, які зойкали та благали про допомогу. Одні ледь чутно, інші так голосно, що неможливо було слухати. Юний солдат з пораненою головою чимдуж потягнув мене за руку, аж розірвав рукав сукні.

—Де моя мама? — кричав він. — Хочу до мами!

Лячно було це бачити. Кров, страждання і несамовитий біль перетворювали дорослих чоловіків на перестрашених хлоп’ят. Але ми працювали. Збиралися на силі, як наказала медсестра Гільдебренд, і працювали далі. Щоразу, як здавалося, що сили от-от закінчаться, з’являлося друге дихання.

Останній літак приземлився о другій тридцять. У санчастину завезли дев’ятьох солдатів. Біля дверей залементувала Мері. І жах у її голосі все мені розповів.

Підбігши, я побачила на ношах бездиханного й сильно обпеченого Лу.

Солдат коло дверей похитав головою.

—Вибачте, мем. Він помер дорогою сюди. Ми доклали максимум зусиль...

—Ні! — закричала Мері, несамовито хитаючи головою. — Ні!

Кинувшись до вояка, вона схопила його за комір.

—Чому ви не допомогли йому? Чому ви ніяк не зарадили?

— Мем, — відповів той, — запевняю вас, ми виконали все можливе. Але його рани були надто тяжкі.

— Ні, — уклякла Мері. — Ні, цього не може бути. — Потім вона підвелася, поклала голову на груди Лу й плакала в його закривавлену сорочку. — Лу! Лу! Ні, Лу, ні!

До мене підбігла Ліз і прошепотіла:

—Її треба зупинити. Допоможи.

—Мері, — озвалась я. — Мері, облиш. Його вже немає. Відпусти його.

—Ні, неправда! — зарепетувала вона, відштовхуючи мене. Я махнула Ліз, щоб допомогла.

—Люба моя, — мовила я і повільно взяла Мері під ліву руку, а Ліз — під праву, — ходімо, приляжеш.

—Ні, — простогнала Мері.

—Ліз, візьми заспокійливе.

Вона кивнула та простягнула мені шприц. Голка занурилася під шкіру Мері, але вона навіть не кліпнула. За кілька секунд тіло її обм’якло.

—Ось так, — сказала я, поклавши Мері на сусіднє ліжко. Простирадло було заплямоване кров’ю. Чужою кров’ю. Та часу перестеляти його ми не мали. — Полеж, люба. — Я витерла вологою тканиною кров Лу з її обличчя. — Тобі потрібно відпочити.

—Лу, — пробурмотіла подруга, і її очі заплющилися.