Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 95)

Буквально якийсь тиждень тому ці спогади завдали б йому невимовного горя. Але зараз Оскар дякував долі за те, що в його житті була Франческа, що вона назавжди залишиться з ним і в ньому.

А ще дякував за те, що він якимось чином вижив після того жахіття й опинився у колі друзів, які підтримують його.

Внизу відчинилися двері кухні й почувся голос місис Снід, яка віддавала накази Артуру. Потім на сходах з’явився і сам Артур з тацею горіхів і того, що місис Снід називала «канапе»: маленькі хлібці, намазані паштетом і якимись іншими смачними пастами. Артур сьогодні убрався у свої найкращі сірі фланелеві брюки й блейзер, прикрашений золотою емблемою його боулінг-клубу.

Піднявшись вище, він помітив Оскара.

— О, містере Бланделле! Ну й розкішний у вас вигляд! Дружина сказала віднести оце у вітальню. Гарячі страви подамо згодом. Тільки ’Орас десь подівся. Готовий побитися об заклад, лежить біля каміна. Боюся, щоб він перший не скуштував цих частунків.

— А ми поставимо так, щоб він їх не дістав.

І Оскар провів Артура у вітальню — теплу, затишну і прибрану. Всі лампи горіли, а в каміні палахкотів вогонь. Елфріда розставила скрізь глеки й вази з гілочками падуба і білих хризантем, але найкрасивішою прикрасою вітальні були лілії, які Люсі подарувала Елфріді на Різдво. Артур доставив їх сьогодні вранці.

Букет був запакований у целофан і перев’язаний великим рожевим бантом. Зворушена Елфріда ледве стрималася, щоб не розплакатися. Тепер лілії стояли на маленькому столику біля дивана. Їхні екзотичні пелюстки повільно розгорталися в теплі, наповнюючи кімнату важким, майже тропічним ароматом.

Вони поставили тацю так, щоб Горас точно не зміг до неї дотягнутися.

Собака вдав, що міцно спить і зовсім не цікавиться тим, що вони там принесли. Оскар хотів був прогнати його вниз, але пес так зручно влаштувався, що в нього язик не повернувся попросити собаку піти на кухню. Спустившись сходами на один марш униз до бару, Оскар і Артур зустріли там Сема, вбраного в елегантний темний костюм і сорочку в біло-синю смужку.

— Ви знайомі із Семом Говардом, правда, Артуре?

— Здається, ще не мав такого задоволення. Радий познайомитися.

— Семе, Артур буде нашим барменом.

— А ви вмієте відкорковувати шампанське, Артуре? — спитав Сем.

— Відверто кажучи, у мене неба’ато досвіду — просто полюбляю пиво. Але по телеку бачив, що пляшку спершу добре трусять, а потім поливаються з неї, як із пожежного шлан’а. І я завжди при цьому думаю, нащо ж так марнувати ’арний напій.

Сем розсміявся.

— Насправді все це дуже весело, але я з вами згоден — це неприпустиме марнування такого чудового напою. Та ми й не хочемо, щоб корок гучно вискакував із пляшки чи летів у стелю. І піна нам теж не потрібна. — Він дістав пляшку з відерця. — А виявляється, все дуже просто. Треба лише обережно відкрутити дріт навколо шийки, а потім акуратно витягнути корок… отак. І крутити треба не корок, а пляшку…

І він вправно показав, відкоркувавши одну пляшку. Корок тихо висковзнув, а в келих полився золотистий напій. Не розлилося ані краплі.

— Он як акуратно, — сказав Артур. — Я і не знав, що це можна робити так тихо.

Елфріда дофарбувала вії і глянула на своє відображення у довгому дзеркалі на шафі. Вона вдягнула чорні шовкові штани й мереживну чорну блузу, а зверху накинула зелений жакет вільного крою. Сережки й намисто теж обрала зеленого відтінку. На повіки нанесла блакитні тіні, а губи нафарбувала яскравою червоною помадою. Її волосся аж палахкотіло, наче вогонь у каміні.

Залишалося тільки сподіватися, що нові друзі не вирішать, що вона передала куті меду.

Вийшовши зі спальні, біля бару побачила Артура Сніда, готового виконувати свої обов’язки.

— Артуре! Маєш чудовий вигляд. А де місис Снід?

— Саме досмажує котлетки по-київськи, місис Фіппс. За секунду буде. Ви сьогодні просто розкішні. Я і не впізнав би вас, зустрівши на вулиці.

— Ой, дякую, Артуре. Усі вже готові?

— Сидять біля каміна. Гості будуть із хвилини на хвилину.

— Сподіваюся, вони заходитимуть без дзвінка, але раптом хтось подзвонить — врятуєш мене, сходиш відчинити?

— Та без проблем, місис Фіппс. Як щодо келиха і’ристого? Інші вже взяли собі по одному. Для сміливості, як сказав містер Бланделл. Хоча мені здається, що в таке свято йому сміливість не потрібна.

Артур налив Елфріді шампанського, і з келихом у руці вона попрямувала у вітальню, де вже всі зібралися. І кімната, і гості, здавалося, зійшли зі сторінок якогось глянцевого журналу. Люсі високо зачесала волосся, і в елегантних чорних колготках, з тонкою шийкою і золотими сережками скидалася на сімнадцятирічну дівчину. Керрі була вражаюче прекрасна: шкіра аж виблискувала, а темні очі сяяли. Елфріда навіть пригадати не могла, коли востаннє бачила її такою натхненною. Керрі вдягнула чорну сукню без рукавів, просту, наче футболка, зі спідницею, яка м’яко спадала від вузьких стегон аж до самих кісточок. Срібні босоніжки на високих підборах доповнювали образ. Із прикрас вона дозволила собі тільки сапфірову каблучку і пару діамантових сережок.

Елфріда дивилася на Керрі, і їй здавалося, що в неї просто неможливо не закохатися. Але Сем сприйняв сенсаційну появу Керрі як щось звичне й буденне. Хоча, з іншого боку, все не так і погано. Понад усе на світі Елфріда хотіла, щоб Керрі знову була щаслива, але Оскар мав слушність. Зарано будувати плани, щось припускати й намагатися їх звести. Поки що треба тішитися тому, що Сем з’явився біля їхніх дверей з нізвідки і вони з Керрі начебто подружилися.

Усі захопилися розмовою, тому лише Оскар, який стояв біля каміна, побачив, як у вітальню зайшла Елфріда. Вони зустрілися поглядами, і на мить їм здалося, що в цій яскраво освітленій людній кімнаті вони лише удвох. Відставивши склянку, він підійшов до неї і взяв за руку.

— Ти надзвичайно гарна, — сказав він.

— Дякую, любий. Я просто стара і побита життям акторка. Але щаслива акторка. — І вона обережно поцілувала його в щоку, щоб не лишити слід від помади. — Як ти, Оскаре? — запитала вона, і вони обоє чудово розуміли, про що йдеться. — Усе гаразд?

Він кивнув. Аж тут хтось подзвонив у двері. Горас підскочив, загавкав і стрімголов помчав сходами вниз.

Елфріда розреготалася.

— От тобі й ідеально продуманий план, — сказала вона.

— Я відчиню, — озвалася Люсі, сподіваючись, що це прийшла родина Кеннеді. Вона дуже хотіла вразити Рорі своїм новим дорослим образом.

Тому дівчинка зникла вслід за Горасом, і незабаром знизу долинули голоси:

— Ми перші? Не зарано?

— Звісно, ні, — відказала Люсі. — Ми на вас чекаємо. Давайте мені ваші пальта. І прошу піднятися нагору.

Елфрідина вечірка почалася.

А о чверть на дев’яту вона вже закінчилася. Ратлі, Сінклери й Ерскіни-Ерли пішли, і їхні слова подяки ще довго відлунювали порожньою вулицею. Затрималися лише Кеннеді.

Вони приїхали на вечірку після щорічної різдвяної зустрічі в будинку для людей похилого віку. Пітер, убраний у сутану священника, з білим комірцем, одразу заявив, що чаю вже напився і булочок наївся, а от склянку віскі в хорошій компанії вип’є залюбки.

Тепер у вітальні панувала цілковито домашня атмосфера. Сем підкинув дров у камін, і всі зручно влаштувалися у кріслах, раді нарешті, що можуть сісти. Рорі й Люсі допомагали на кухні Артуру і місис Снід прибирати рештки веселощів.

Звідти доносилися радісні голоси і сміх — видно, у них вечірка ще тривала.

Елфріда, підклавши під спину подушку і знявши черевики, сказала:

— Аж не віриться, що все так швидко скінчилося. Ми цілий день гарували, а потім раз — і вже восьма. І гості починають зиркати на годинники й казати, що вже час іти.

— Це ознака гарної вечірки, — сказав Пітер. — У чудовій компанії час летить непомітно.

Він сидів у широкому кріслі біля каміна, а його дружина прилаштувалася на килимі на підлозі, обіпершись об його коліна.

— Мені сподобалася леді Ерскін-Ерл, — сказала Керрі. — У кашеміровій шалі й перлах вона схожа на маленького симпатичного хайлендського поні.

— Вона справжня зірка, правда? — засміявшись, запитала Табіта.

— Проговорила весь час із місис Снід.

— Це тому що вони обидві у комітеті зі збору коштів на церкву. І в «Жіночому інституті». Елфрідо, просто чудово, що ти запросила Снідів. З ними ніколи не виникає незручних пауз у розмові.

— Артур багато чого навчився, поки працював вуличним торговцем, — зазначив Оскар. — Ніколи не втрачає гарного шансу. Коли не розносив келихи і не говорив із гостями, устигав приймати замовлення на новорічну ніч. Емма Ерскін-Ерл замовила в нього хризантеми, а Джанет Сінклер — шість авокадо. Джанет — чарівна жінка. Ми досі з нею не були знайомі. Знали лише її чоловіка, він приходив оглянути Керрі.

— А вона архітекторка, — озвалася Керрі. — Працює в бюро у Кінґсферрі три дні на тиждень.

— І дуже хороша архітекторка, мушу сказати, — додав Пітер. — Це вона спроектувала нове крило будинку для людей похилого віку. Щоправда, тепер з новою прибудовою стара будівля здається доволі похмурою. — Він поставив склянку, трохи посовався у кріслі, ніби в нього затерпли ноги від ваги дружини, і глянув на годинник. — Табіто, кохана, нам уже час.

— Ой, не йдіть, — попросила Елфріда, — якщо тільки, звісно, у вас немає нагальних справ. Це ж найкраща частина вечірки — сидіти й обговорювати, що і як відбувалося. Лишайтеся, повечеряємо на кухні. Усе доїмо, а ще в нас є суп і копчений лосось. Сем приніс. І смачний стілтон.