Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 92)

— Так, сподіваюся.

— Оскаре, це чудові новини. Що робитимете з будинком? Виставите на продаж? Його ще можна здавати на свята — непоганий дохід.

— Так, — відповів Оскар, — можна й так. Але ми з Елфрідою думаємо туди переїхати. Я розумію, що це звучить трохи дивно, й усе залежатиме від Елфрідиної реакції, коли вона побачить там усе. Розумієш, вона ніколи не була в Коррідейлі. Та й загалом ми тут мало де бували. Жили собі тихенько, не висовувалися. А ще вона якимось чином відчувала, що мені страшно їхати туди, де колись давно я був щасливий.

— Розумію.

— Ми, звісно, заїжджали туди раз, першого вечора, бо треба було забрати ключ від Естейт-хаусу. Але тоді було темно і холодно, ми страшенно втомилися з дороги, а старий Біллікліфф не дуже переймався чистотою помешкання… Тож ми швиденько звідти втекли. Коли він хворів, я пішов його провідати і побачив, що будинок став ще страшнішим. Тож наші враження про те місце не найкращі, і треба добре подумати, перш ніж щось вирішити. Як кажуть, добре оцінити ситуацію.

— А ви б хотіли там жити? — спитав Сем. — Місце вам підходить?

— Так. Трохи далекувато від головної дороги, зате багато сусідів. Фермер, Міллери, Роуз, яка була покоївкою моєї бабусі. Своя маленька спільнота. Певна річ, доведеться зробити ремонт, і треба прикинути, у скільки він може нам обійтися. Але ідея цілком має право на життя.

— Котедж справді трохи занедбаний, — визнав Сем, — але ж дах не провалився, вікна цілі. А який він усередині? Що там із плануванням?

— У всіх таких будинків планування однакове — дві кімнати вгорі й дві внизу. Після війни до них ще добудували кухні й ванні кімнати.

— Вам двом цього вистачить?

— Думаю, так. У нас небагато речей.

— А Естейт-хаус?

— Тому я й хотів з тобою поговорити. Якщо ми з Елфрідою переїдемо в Коррідейл, то продамо мою частину Естейт-хаусу тобі. Отже, можеш зв’язатися з Г’ю і сказати, що викупиш увесь будинок.

— Якщо ви переїдете в Коррідейл?

— Так.

— А якщо Елфріда не захоче? Що, як ви передумаєте, коли побачите той будинок?

— Тоді слід буде все знову обговорити. Але чомусь мені здається, що такого не станеться. Зрозуміло, що нам доведеться витратити якусь суму, щоб зробити його пристойним, сухим і теплим. Пофарбувати і таке інше. Може, замінити вікна. Але ми впораємося. А якщо я отримаю сімдесят п’ять тисяч за свою половину Естейт-хаусу, то фінансових проблем у нас узагалі не буде.

— Сімдесят п’ять тисяч, Оскаре?

— Ти називав таку суму.

— Ні. Таку суму називав Г’ю. А те, що ви мені щойно розповіли, усе змінює.

— Не розумію.

— Я думаю, що Г’ю терміново потребує грошей. І вони йому потрібні були ще вчора. Саме тому він так радо віддав мені ключ і хоче заощадити на відсотках агентам з нерухомості. Особисто я вважаю, що Естейт-хаус коштує значно більше, ніж сто п’ятдесят тисяч. Тож раджу вам, Оскаре, не поспішати. Перш ніж ми продовжимо розмову, ви повинні викликати спеціаліста й оцінити будинок. Тут ми з вами маємо спілкуватися винятково як продавець і покупець. Після оцінки я раджу вам зв’язатися з юристом, який займається питаннями нерухомості. І вам, очевидно, скажуть — а я думаю, що саме так і буде, — що будинок коштує значно більше, ніж сто п’ятдесят тисяч. Особисто я можу додати ще тисяч п’ятдесят. А можливо, й більше.

— Двісті тисяч? — Оскар аж рота відкрив від здивування.

— Це щонайменше. І ще одне, Оскаре. Ви можете виставити його на продаж.

— Ні. Я хочу продати його тобі.

— Тобто укласти приватну угоду?

— Так.

— У такому разі, за законом, я повинен запропонувати ціну, вищу за оціночну вартість. — Сем усміхнувся. — Тож схоже, Оскаре, у вас все буде дуже навіть непогано.

— Я нічого не розумію. На чиєму ти боці?

— На вашому з Елфрідою. У вас чудовий будинок, і я дуже хочу його купити. Але я не пробачу собі, якщо угоду не буде виконано на совість.

— А в тебе є такі гроші?

— Є. А якби й не було, то щось би придумав. Адже я працюю в надійному і міцному, як скеля, концерні «Старрок і Свінфілд». Робота у великій компанії має свої переваги.

Оскар похитав головою, спантеличений поворотом подій.

— Очманіти, — сказав він.

Сем розсміявся.

— Не радійте заздалегідь. Принаймні поки не оглянете свою нову нерухомість.

— Ти про будинок Біллікліффа? Елфріда вважає, що ми всі гуртом можемо з’їздити туди в неділю. Влаштуємо маленьке свято. Пообідаємо на природі. А якщо йтиме дощ чи сніг, то влаштуємо пікнік у будинку. Треба тільки дізнатися, у кого ключі. Зателефоную Роуз. Вона повинна знати.

— Ви впевнені, що нам усім слід їхати? Я вважаю, що ніхто не повинен на вас тиснути. Ви з Елфрідою маєте все вирішити самі. Ви на це заслужили.

— Ну звісно ж, треба їхати всім разом. Елфріда хоче, щоб ти простукав стіни й подивився, чи немає там жуків-точильників.

— Але ви мене спокушаєте. Я ж можу вдати, що не знайшов тих жуків.

— Не думаю, що ти так учиниш, — відказав Оскар, заперечно хитнувши головою. — Ти хороша людина, Семе.

— Ага, просто святий чоловік. І щоб довести це і скріпити нашу угоду, дозвольте купити вам випити. А якщо ми обоє тепер власники нерухомості, пропоную випити за нас.

Люсі

П’ятниця, 22 грудня

Мені тут дуже подобається. Мабуть, тому, що всі мої бажання неодмінно справджуються і саме тоді, коли мені треба. Сьогоднішній день подарував найнеочікуваніші події. Надворі так само холодно, ще й вітер додався, а від нього робиться ще зимніше. Але все одно чудово. Сніг більше не сипле, проте його все одно багато лежить скрізь, на тротуарах місцями сльота, а місцями — крига. До крамниці доводиться ходити проїжджою частиною.

Так от, сьогодні вранці я запаковувала різдвяні подарунки, але в мене закінчилася стрічка, тож довелося докупити. Заодно вивела Гораса на прогулянку. Ми з ним сходили на узбережжя, й обоє були щасливі повернутися додому, в тепло. Після обіду прийшов Рорі з оберемком гілок падуба — наламав у саду готелю (готель зараз зачинений) — і до вечора допомагав мені прикрашати будинок. Ми скрізь, де могли, розклали гілки, а ще поставили їх у великий глек на сходовому майданчику. Потім нарвали гілочок плюща і за допомогою клейкої стрічки обплели лозою поруччя сходів знизу аж догори. У плющі було трохи жучків, але вони швидко зникли — мабуть, розповзлися затишними закапелками будинку. Плющ дуже сильно пахне, але це чудовий аромат, різдвяний. Ми з Рорі довго прикрашали дім, і Елфріда запросила Рорі повечеряти з нами, тому ми змогли закінчити роботу. Поки ми прикрашали будинок, Елфріда з Керрі поралися на кухні — готували їжу на завтрашню вечірку і на Різдво. До чаю в нас були гарячі булочки — їх спекла Керрі.

Приблизно о шостій, поки вони ще готували вечерю, Оскар і Сем пішли в паб випити. Коли вони повернулися, ми з Рорі вже закінчили розвішувати плющ і падуб. Оскар сказав, що йому дуже подобається. А Сем запропонував повісити ще й гірлянду, але у нас, звісно, її не знайшлося. Тоді він пообіцяв, що, коли завтра поїде до Кінґсферрі у справах, обов’язково купить.

Який же він уважний і щедрий.

На вечерю були спагеті із соусом болоньєзе і сир, а на десерт солодкі булочки і збиті вершки. Коли після вечері ми сиділи й розмовляли, Оскар попросив усіх послухати його. Ми всі замовкли.

І він розповів, що тепер у нього є ще один будинок. Майор Біллікліфф, який був управителем у Коррідейлі, помер у лікарні в Інвернессі — і заповів усе своє майно Оскару.

Я там ніколи не була, але Сем і Керрі, звісно, бачили будинок, коли їздили по ялинку. Елфріда теж бачила, але лише один раз і то в темряві.

Тепер Оскар хоче продати свою частину Естейт-хаусу Семові та переїхати з Елфрідою в той маленький будиночок. Звісно, я не можу уявити, що вони більше тут не житимуть, однак Елфріда каже, що цей будинок для них завеликий. І справді, коли ми поїдемо, цей великий дім здаватиметься порожнім. А ще Елфріда каже, що в них з Оскаром достатньо грошей, щоб зробити будинок майора Біллікліффа дуже затишним, і там у них є сусіди — тож, якщо щось станеться, самі вони не лишаться. Але остаточного рішення ще немає. Спершу всі разом ми з’їздимо в Коррідейл і подивимося на той котедж.

Плануємо поїхати в неділю. Сем нас усіх повезе. А ще ми влаштуємо пікнік. Я спитала, чи можна взяти із собою Рорі, й Елфріда відповіла: «Звісно». Поїдемо вранці, щоб устигнути додому до темряви. Якщо нам пощастить з погодою, тоді буде справжній пікнік.

Зараз уже десята вечора, і я страшенно втомилася.

Дуже сподіваюся, що нам сподобається той котедж. Відверто кажучи, це чудово, що Оскар повернеться у Коррідейл, де колись давно жила його бабуся. Ніби колесо життя зробило повний оберт. Оскар такий милий, і я справді хочу, щоб той будиночок виявився гарним і їм у ньому було комфортно. Тоді, повернувшись у Лондон, я уявлятиму, як вони там живуть.

Свої подарунки я вже загорнула у красивий пакувальний папір, і вони мають справді святковий вигляд. Я поклала їх під ялинку в їдальні. Там уже лежало кілька інших. Придивившись, зрозуміла, що то подарунки від Керрі для всіх нас. Думаю, незабаром там з’являться сюрпризи й від інших.

Елфрідина вечірка

Того ранку Сем спустився першим. Була лише восьма година, і всі ще спали. Увійшовши на кухню, поставив грітися чайник, відчинив двері чорного ходу і випустив Гораса надвір. Погода цілковито змінилася. Бармен у «Герцогській зброї» мав слушність, точніше, мав слушність його телевізор. Холод цього ще темного ранку вже не так дошкуляв. Уночі північний вітер змінився на західний, і верхівки сосен удалині саду ледь помітно похитувалися від його легкого подуву. При світлі вуличних ліхтарів Сем розгледів, що сніг подекуди підтанув, оголивши клаптики торішньої трави. У повітрі стояв свіжий запах моху і вологої землі.