Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 72)

А от Семові містер Ратлі порадив купити карту Крейґана й околиць, включно з Баклі. З одного боку, ніби й занадто простий подарунок, а з іншого — дуже корисний, адже він тут збирається жити і працювати. До того ж карта виявилася доволі дорога, тому Люсі купила до неї лише кілька листівок, папір для пакування з гілочками падуба і блискучу стрічку. Містер Ратлі допоміг їй скласти все це в пакет.

— Сподіваюся, на свята ще побачимося, Люсі.

— І я сподіваюся. Дякую.

— Гарного дня.

Наступною була аптека. Тут Люсі впоралася значно швидше: лавандове мило для місис Снід і маленькі шпильки для волосся для Клодаг. А от із подарунком для Рорі довелося помізкувати, бо Люсі й гадки не мала, що йому може сподобатися. Якби в неї був брат чи друг, було б легше. Аж раптом її погляд зачепився за велику пляшку піни для ванни «Бадедас». Такою піною користувався її тато ще в ті щасливі давні часи, коли вона була маленька, а батьки й не думали про розлучення. Він любив довго лежати у ванній, і запах каштанової олії розносився по всьому другому поверху. Можливо, Рорі теж захочеться полежати у ванні з такою піною після довгого робочого дня на полі для гольфу. Повагавшись хвилину-другу і не придумавши нічого іншого, Люсі таки купила піну.

Найважче було обрати подарунок для Елфріди. Чим можна бодай трохи віддячити їй за те, з якою радістю і любов’ю вона її прийняла? В аптеці ніщо не припало Люсі до душі, тож вона вийшла на вулицю і пішла далі, минаючи лавку з фруктами й овочами Артура Сніда. Аж раптом їй на думку спала геніальна ідея, вона швидко повернулася і зайшла до крамнички. Дзвіночок над дверима дзенькнув, коли вона їх зачинила.

— Містере Снід?

— Вітаю.

— Я Люсі Веслі. Гостюю в Естейт-хаусі. Знайома місис Снід.

— А-а, так. Вона про тебе розповідала.

— Якщо я замовлю квіти для Елфріди, ви зможете їх доставити на Різдво?

— Але ж це буде в неділю, дорогенька, — відказав містер Снід, невпевнено глянувши на неї.

— Ну тоді в суботу. В суботу навіть краще — у нас буде маленька вечірка.

— Річ у тім, дорогенька, що зараз нічого не зрозуміло із замовленнями. Дороги засипало снігом, а я ж отримую товар з Інвернесса. А що ти хотіла замовити? Альстромерії? Гвоздики?

— Ой ні, — скривилася Люсі.

— У мене на складі є білі лілії. Їх привезли вчора, коли ще можна було проїхати. Але вони дорогі.

— Білі лілії?

— Так, такі гарненькі тугі бутони, стоять у холоді. Якраз за день-два почнуть розкриватися.

— А можна подивитися?

— Звісно.

Він зник за дверима і за мить повернувся, тримаючи гілочку з тугим круглим бутоном. Бабуся такі самі купує у квіткаря на розі у Фулемі, й інколи вони стоять по два тижні.

— А скільки їх у вас?

— Дванадцять штук, але кажу ж, вони дорогі. По три фунти.

Три на шість — вісімнадцять. Вісімнадцять фунтів. Але вони чудово впишуться в Елфрідину вітальню. Повільно розкриватимуться, показуючи блідо-рожеві пелюстки й наповнюючи дім приємним ароматом. — Я куплю шість штук, заплачу зараз, але чи не могли б ви їх поки що потримати в себе, а нам доставити в суботу?

— Звісно, можу. А ще загорну їх у красивий папір і почеплю величезний рожевий бант.

— А в мене є листівка. Купила у книгарні. Якщо я її підпишу, зможете покласти до букета?

— Обов’язково.

Він дав ручку, і дівчинка написала: «Елфрідо! З Різдвом. Люблю дуже, Люсі».

Затим поклала листівку в конверт, написала на ньому «Елфріда Фіппс», заклеїла і віддала містеру Сніду. Потім простягнула йому вісімнадцять фунтів. Дуже дорого, але квіти неперевершені.

Містер Снід провів оплату по касі.

— Якщо потрібна буде омела, скажи. У мене ще лишилося кілька гілочок, але вони розлітаються, як гарячі пиріжки.

Омела означає поцілунки.

— Побачимо, — обережно відповіла Люсі.

Затим попрощалася з містером Снідом і попрямувала додому, навантажена подарунками і в передріздвяному настрої. Вирішила, що одразу підійметься у свою кімнату, позамотує подарунки у красивий папір із гілочками падуба і перев’яже пакунки блискучою стрічкою. Потім сховає все в нижню шухляду.

Переходячи через площу, Люсі помітила, що біля Оскарового будинку стоїть старий «універсал» з відкритим багажником, але не звернула на це уваги, бо в Крейґані автівки ставили де заманеться.

А коли відчинила вхідні двері, почула, що на кухні хтось розмовляє. Зайшовши, побачила Елфріду, яка помішувала щось у каструлі на плиті, і Рорі Кеннеді. На кухонному столі стояв телевізор, а поряд — маленька чорна пластмасова тумбочка на колесах.

Коли Люсі з’явилася на порозі з купою пакетів у руках, вони замовкли і всміхнулися до неї.

— Привіт, — сказав Рорі.

Він мав зовсім дорослий вигляд у своїй зеленій флісовій куртці і гумових чоботах. Люсі не очікувала його тут побачити, тож не одразу відповіла від несподіванки, але водночас зраділа.

— Привіт, — нарешті витиснула вона із себе. — Я… я думала, ти прийдеш пізніше. Може, увечері. Ти ж ніби на роботі сьогодні.

— На полі для гольфу за такої погоди роботи небагато. Тому нас усіх відпустили раніше. Тож я взяв татове авто і привіз тобі телевізор.

Люсі глянула на телевізор. Їй здалося, що він навіть сучасніший за той, що стоїть у неї в Лондоні.

— Я думала, він старий. А він досить непоганий.

— Просто я недавно купив собі більший. Підставку теж привіз, раптом тобі немає куди його поставити.

Елфріда зняла каструлю з плити й поставила на залізну підставку.

— Я думаю, буде чудово. Ми всі сядемо на мансарді й дивитимемося телевізор. Люсі, можеш показати Рорі, де його поставити у твоїй кімнаті?

— Це чотири сходові марші, — попередила Люсі.

— Гадаю, якось впораюся, — відказав Рорі, широко всміхаючись.

Люсі пішла вперед, тягнучи за собою сумки з покупками.

— Ходила по магазинах? — спитав Рорі, ідучи за нею.

«Лише він так може, — подумала Люсі, — несе нагору таке важке ще й підтримує розмову».

— Так. Купила різдвяні подарунки, — відказала вона. — У Лондоні не мала на це часу.

Нарешті вони дійшли до дверей її кімнати. Люсі зайшла першою і кинула пакети на ліжко. Рорі увійшов слідом і обережно поставив телевізор на підлогу. Затим випростався, зацікавлено роззирнувся.

— Слухай, а крута кімната. Простора. А в тебе завжди так чисто?

— Ну плюс-мінус, — удавано байдуже кинула вона, бо не хотіла, щоб він подумав, ніби вона маніячка прибирання.

— У кімнаті Клодаг завжди хаос. Ма чи не щодня з нею свариться, щоб прибирала за собою. А тепер збігаю униз і принесу підставку.

Коли він вийшов і побіг сходами, Люсі швидко зібрала всі пакети, сховала в нижню шухляду і щільно зачинила її. Не хотілося б, щоб він побачив піну для ванни.

За хвилину Рорі уже повернувся з підставкою. Поставивши на неї телевізор, увімкнув його в розетку. Антена була вбудована в телевізор, тож Рорі трохи покрутив кнопки, налаштовуючи його, поки картинка нарешті стала чіткою.

— Круто! — захоплено вигукнула Люсі.

— Зараз ще краще зроблю.

Рорі зосереджено сидів на килимку, схрестивши ноги, і натискав кнопки та перемикав канали. На дитячому каналі показували «Супермена», на якомусь іншому — старе чорно-біле кіно.

Потім з’явилася жінка, яка вчила, як зробити різдвяні листівки, прикрашені аплікаціями з каталогу насіння. Рорі, ще трохи покрутивши антену, відрегулював звук. Люсі опустилася на підлогу поруч із ним.

— …а потім зав’язуєте маленький бантик із красивої стрічки. Отак. Гадаю, всі будуть раді отримати таку листівку.

— Тільки не я, — сказав Рорі й натиснув іншу кнопку.

На цьому каналі диктор шотландською мовою розповідав про погоду і радив глядачам утриматися від прогулянок у гори.