Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 71)
— А, так, звісно. Вибач. Та, що працювала у фірмі з продажу творів мистецтва.
— Так. І вона дуже допомогла. Знайшла один із найновіших їхніх каталогів і розшукала їхнього представника у цих краях. Він живе у Кінґсферрі. Звати його сер Джеймс Ерскін-Ерл.
— О господи! — вигукнула вражена Елфріда. — Такий вельможний представник, що аж страшно.
— Вона дала його номер, але я ще не телефонував. Подумав, що треба спершу поговорити з вами. Просто уточнити, чи ви
— Я Оскару про це лише мимохідь сказала.
— Хочете обговорити з ним нюанси?
— Ні, — подумавши, відповіла Елфріда. — Він спробує мене відмовити.
— Але оцінити картину зовсім не означає, що ви мусите одразу її продавати. До того ж хай там що, а варто було б застрахувати її.
— Не думаю, що потягну страховий внесок.
— То що скажете? Телефонувати йому?
— Так. Телефонуйте. Послухаємо, що він скаже.
— Я залишив мобільний у своїй кімнаті. Піду звідти наберу.
Сем вийшов, а Елфріда так і лишилася сидіти під вікном. Вона дивилася на стіну навпроти, де красувався її маленький скарб — самотня картина на величезній порожній стіні. Стільки років вони були частиною її життя, ці двоє стареньких за столом, на якому лежить їхня сімейна Біблія. Він убраний у темний костюм, а вона — у червоній сукні із жовтою, наче нарциси, шовковою шаллю. Обличчя уважні, розумні й добрі, а в позах відчувається гідність і спокій. Скільки років вони були їй хорошими друзями, підтримували, як могли, у найважчі, найсамотніші дні. Вона любила їх.
Але Оскар важливіший.
Сем повернувся хвилин за п’ять і мав дуже задоволений вигляд.
— Готово, — радісно повідомив він і знову сів поруч.
— Ти говорив з ним? Сером Джеймсом Ерскіном-Ерлом?
— Так. Усе склалося просто чудово. Він сам узяв слухавку. Сьогодні він буде в Крейґані на військовому меморіалі — він член якогось комітету чи щось таке. Заїде приблизно о четвертій, аби подивитися на картину. Мені здалося, що він нею зацікавився.
— Ох Семе! — раптом рознервувалася Елфріда. — Не знаю, чи витримаю я так довго.
— Доведеться почекати.
— Пригостимо його чаєм. Я куплю булочки чи щось таке. Приємний чоловік?
— Надзвичайно комфортний у спілкуванні.
— Це… це все так раптово. Я починаю хвилюватися.
— Ну звісно. Неочікувано, тому ви й хвилюєтеся.
— Як думаєш, Оскару варто сказати?
— Я б на вашому місці сказав, щоб він не подумав, ніби ви щось від нього приховуєте.
— Так. Маєш слушність. Дякую, Семе, за допомогу.
— Будь ласка. Це найменше, що я міг зробити для вас. То ви казали, Оскар з Керрі їдуть у Кінґсферрі в супермаркет? Може, я з нею поїду? Допоможу все скласти в багажник і потім занесу покупки в дім.
Елфріда подумала, що це чудова ідея.
— Геніально. Ти просто диво. Оскар буде щасливий. Він ненавидить ходити по магазинах.
— У мене є і свої таємні мотиви, — сказав Сем. — Хочу купити дещо з одягу. Не можу ж я ходити всі п’ять днів вбраний, наче манекен. Як думаєте, чоловічий одяг у Кінґсферрі продається? І зубна паста?
— Звісно, — весело відповіла Елфріда, та насправді трохи засмутилася, бо сподівалася, що його прихований мотив — це побути наодинці з Керрі.
— Ще я б хотів купити Оскару вина… Але, мабуть, треба спершу з ним порадитися, що він любить.
— Так, краще з ним поговори. Бо Оскар у цьому питанні дуже перебірливий.
— Має право.
За вікном дедалі світлішало. Чайки, насолоджуючись гарною погодою, кружляли над вежею, розкинувши крила, і час від часу сідали на краєчок даху. Елфріда, обернувшись до вікна, спостерігала за ними.
— Хоч як дивно, — сказала вона, — але я б навіть хотіла, щоб цей будинок купив ти. Він такий міцний, надійний, поважний — саме те, що треба для керівника, серйозної людини. — Вона глянула на Сема, вдягненого в синій Оскарів светр, і їй здалося, цей чоловік був із ними завжди. — Дивні речі трапляються в житті, скажи? Ти приїхав із ключем, і раптом нас засипало снігом. І тепер ми всі тут. Мені дуже подобається, що поряд з нами молоді й вправні люди. Керрі тут усе організовує, ти приймаєш таке рішення, на яке я ніколи б сама не зважилася. У мене з рішеннями завжди не складалося. Я зазвичай діяла імпульсивно, і доволі часто це призводило до катастрофічних наслідків. Ми з Оскаром занадто довго жили у своєму самотньому старечому світі. Місис Снід казала, що гості нас розрадять, але йдеться не лише про це. І я знаю, що ми з Оскаром страшенно боялися Різдва, хоч і не говорили про це вголос. Я відчувала, що для нас це будуть сумні й гіркі дні. Але тепер, коли з нами ти, Люсі й Керрі, усе складається геть інакше. — Елфріда на мить замислилася, а тоді, всміхнувшись, додала: — Якщо скасувати свято ми не можемо, то варто спробувати відсвяткувати його весело! Може, це буде одна з тих вечірок, на які страх як не хочеться іти, а потім виявляється, що вона запам’яталася на все життя. Розумієш, про що я?
Сем відповів, що точно знає, про що вона говорить.
Люсі
О пів на одинадцяту ранку всі були зайняті своїми справами.
Сем і Керрі поїхали у вражаючому «діскавері» Сема в супермаркет у Кінґсферрі. Та перш ніж виїхати, їм довелося трохи попрацювати. В Оскаровому сараї Сем знайшов лопату і розчистив доріжку від дверей до воріт, потім мітлою позмітав сніг з автомобіля і побризкав лобове скло рідиною проти обмерзання. Затим Керрі приєдналася до нього, і вони вирушили на закупи, озброївшись довжелезним списком, який вони складали всі разом і доволі довго. Керрі одягнула тепле пальто і чорну хутряну шапку. Сем теж убрався в красиве темно-синє пальто, яке йому неймовірно личило. Вони обоє мали розкішний вигляд.
Елфріда, вивісивши на мороз прання, вивела Гораса на коротку прогулянку — вони піднялися на пагорб до замкненого готелю із зачиненими віконницями і повернулися додому повз поштове відділення. Інакше, сказала вона, у собаки атрофуються м’язи, і він уже ніколи не встане з лежака. Оскар читав газету біля каміна у вітальні. Він дуже зрадів, коли довідався, що йому не треба їхати в супермаркет.
Люсі сіла за стіл у своїй кімнаті, щоб спланувати день. Сьогодні вона піде купувати різдвяні подарунки. Мамі й бабусі вона подарувала їх перед від’їздом, але ж треба ще багато чого купити. З грішми в неї проблем не було — їй дали їх достатньо, тож заощаджувати не доведеться.
Елфріда, Оскар, Керрі. Тепер вона додала до списку ще й Сема. І місис Снід. І Рорі. Мабуть, ще й Клодаг, інакше буде негарно.
Наче всі.
Вона взяла наплічник, поклала в нього список і перевірила, чи не забула свого приємно товстенького гаманця. Вдягнувши куртку і взувши чоботи, спустилася вниз. Дорогою зазирнула у вітальню.
— Оскаре.
— Так, дорогенька?
— Я йду на закупи.
— Гаразд.
— Скажете Елфріді, коли вона повернеться?
— Скажу.
Люсі спустилася вниз. До Різдва залишилося кілька днів. Керрі й Елфріда все спланували за сніданком, а потім сказали Люсі, що в них буде різдвяна вечеря, як і має бути в дорослих. У Лондоні, де Різдво зазвичай святкували доволі стримано, великий стіл накривали на обід. А тут усе відбудеться ввечері — а отже, день мине в приємному очікуванні. І Люсі одягне нову мініспідницю і білий светр. Проходячи через хол, вона спинилася й імпульсивно відчинила двері до їдальні, якою ніхто не користувався. Кімната була темна і непривітна, до того ж потребувала генерального прибирання, але Люсі уявила її яскраво освітленою вогнем в каміні й десятками свічок, уявила великий стіл зі святковими наїдками — зацукрованими фруктами і фламбованим пудингом, келихами вина, срібними тарілками з горішками, шоколадом і найрізноманітнішим печивом.
Є про що помріяти, але наразі Люсі не мала на це часу. Тому швидко зачинила двері та вийшла на свіже ранкове повітря. Сніг аж засліплював. Через дорогу стояла величезна вантажівка з висувною драбиною, по якій лазили двоє кремезних чоловіків й розвішували по деревах навколо церкви довгі гірлянди.
Вона рушила тротуаром до невеличких крамничок поблизу. Їх теж уже прикрасили до свята — підвіконня вкриті штучним снігом, вітрини прикрашені червоними оксамитовими бантами й пластмасовими гілочками падуба. У вітрині крамниці господарчих товарів стояла бензопилка, прикрашена стрічками й табличкою з написом: «Чудовий подарунок на Різдво». «Цікаво, хто спокуситься на бензопилку?» — подумала Люсі.
Вона зайшла до крамниці одягу та передивилася найрізноманітніші кардигани, пуловери, шотландські берети, шкарпетки й рукавички. Деякі светри були прикрашені квітками будяків[36], на інших красувалися етнічні малюнки, ніби створені божевільним перуанцем. Нарешті Люсі знайшла червоний кашеміровий шарф, вишуканий і дуже довгий. Він ідеально пасуватиме стрункій Керрі. І їй у ньому буде тепло і затишно.
Далі зазирнула до книжкової крамниці. Тут її зустрів власник, містер Ратлі, з яким вона познайомилася в будинку священника. Він привітався з Люсі як з давньою подругою і неабияк їй допоміг. Вона погортала кілька книжок, поговорила з містером Ратлі, подумала і нарешті обрала подарунок для Оскара — красивий альбом з кольоровими фотографіями старих шотландських будинків, замків і садів. Люсі не сумнівалася, що він буде в захваті. Містер Ратлі пообіцяв, що обміняє альбом на якусь іншу книжку, якщо раптом містерові Бланделлу не сподобається подарунок, але Люсі знала, що Оскар про це ніколи не скаже. Він радше помре, ніж когось образить.