Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 65)

— Зараз з’ясуємо, що й до чого.

Вони вийшли з кухні й стали підійматися сходами нагору. На сходовому майданчику Елфріда спинилася. Двері до вітальні були зачинені, і з-за них доносилися приглушені голоси. Оскар їх теж почув. Вони здивовано перезирнулися.

— Здається, я знаю, де моя пляшка, — сказав Оскар.

— Тс-с-с, — приклавши палець до вуст, цитьнула Елфріда, а затим навшпиньки підійшла до прочинених дверей Керріної кімнати й зазирнула всередину. — Її там немає, — драматичним голосом повідомила вона, повернувшись до Оскара. — Ліжко порожнє.

— І в неї гості, — підіграючи Елфріді, теж прошепотів Оскар.

— Хто ж це може бути?

— Загадка. Але, може, зайдемо і подивимося?

Так вони і зробили.

Прочинивши двері вітальні, побачили затишну мирну картину: м’яко освітлена красива кімната, штори на вікнах засунуті, у каміні горить вогонь, а у кріслах біля вогню сидять Керрі та якийсь незнайомець. Але складалося враження, що вони знайомі цілу вічність. Елфріда одразу ж подумала, що, може, це давній знайомий Керрі розшукав її… Давній і вірний залицяльник…

Керрі обернулася, побачила їх і скочила на ноги.

— Елфрідо, ви повернулися! Ми й не чули, як ви увійшли. Як вечірка?

— Чудово. Але ж ти маєш бути в ліжку.

— Я занудилася.

Тим часом і незнайомець підвівся з крісла і став біля вогню, чекаючи, коли його представлять. Елфріді він одразу сподобався.

Одягнений як бізнесмен — елегантний темно-сірий костюм, акуратна краватка, стильна стрижка. Високий, стрункий, засмага підкреслює світло-карі очі. Попри свої шістдесят два, Елфріда аж затремтіла від фізичного потягу, хоч це зовсім не применшувало її почуття до Оскара. Просто привиділося щось знайоме, просто згадала про те, що колись було і в неї.

— Елфрідо, це Сем Говард. Елфріда Фіппс. І хазяїн будинку, Оскар Бланделл.

— Добрий вечір. Приємно познайомитися! — майже в унісон сказали всі й обмінялися рукостисканнями.

— Дуже перепрошую за вторгнення, — сказав Сем Говард.

— Чому вторгнення?

— Бо я прийшов без запрошення.

Аж раптом Оскар побачив свою пляшку віскі.

— От де вона! А я думав, куди вона поділася!

Керрі розсміялася.

— Ви вирішили, що я тихенько прикладаюся до чарки? Ні. Я принесла її пригостити Сема. Хочете?

— Навіть не описати словами, як хочу. Я весь вечір нічого не пив, щоб довести Елфріду додому в таку погоду.

— Тоді я вам наллю, — сказала Керрі. — Але треба спуститися на кухню за склянками. А ти, Елфрідо, щось питимеш? Я п’ю вино…

— О, чудово, я теж буду вино, — відказала Елфріда і раптом відчула, що страшенно втомилася. Тому з полегшенням опустилася на диван і витягнула ноги. — Дві години простояла, поїдаючи сандвічі та м’ясний пиріг.

— Там ще хтось був?

— Так, то була справжня вечірка. Ще три пари прийшли. Усі такі балакучі й приємні.

— А що Люсі?

— Вона пішла з дітьми Кеннеді в іншу кімнату, і більше ми її не бачили. А коли ми зібралися додому, вони вже пішли на танці. Усе як і має бути.

— От і добре. Піду принесу склянки і ще пляшку вина. І содову для Оскара.

Керрі вийшла, й Елфріда почула, як та швидко збігає сходами. Оскар сів у своє крісло, і вони залишилися самі з незнайомцем.

Елфріда знала, що Оскар і гадки не має, про що з ним говорити, тож вирішила рятувати ситуацію.

— А тепер розповідайте, — попросила вона, якомога привітніше всміхаючись, — хто ви і як тут опинилися. Мабуть, ви давній друг Керрі?

— Зовсім ні, — мовив він, а тоді взяв стілець, поставив його ближче до дивана, на якому сиділа Елфріда, сів і трохи нахилився вперед, зчепивши руки між колін. — Ми познайомилися сьогодні.

— Он воно що, — тихо мовила Елфріда.

І Сем розповідав, а вони слухали. Він працює в компанії «Старрок і Свінфілд» — текстильному концерні, який викупив вовняну фабрику в Баклі. Фабрику Мактаґґертів. Працюватиме тут генеральним директором.

Елфріда нічого із цього не зрозуміла, зате Оскар одразу збагнув, про що йдеться.

— Пітер Кеннеді мені розповідав, що фабрику хтось купує, але я не знав, що справа вже зрушила з місця.

— Не те щоб зрушила, але ми над цим працюємо.

— Чудові новини.

— Сподіваюся.

— І коли ж фабрика знову запрацює?

— Спершу треба все відбудувати.

— А що там сталося? — поцікавилася Елфріда.

— Ой, та там була купа проблем, — пояснив Оскар. — А на завершення ще й водою все залило. — Затим, повернувшись до Сема, запитав: — А ви вже давно в цьому бізнесі?

— Усе життя. У мого батька була маленька вовняна фабрика в Йоркширі.

— Боже мій милий. А де ви живете? У Лондоні?

— Колись так, а останні шість років працював у Нью-Йорку. Проте в листопаді мені запропонували переїхати сюди й узятися за цей проект.

— То ви тепер житимете тут?

Тим часом повернулася Керрі з другою тацею, на якій стояли пляшки та склянки. Сем кинувся до неї, щоб допомогти.

Звільнивши місце на Оскаровому столі, вони поставили тацю.

На холодній пляшці вина виступив конденсат.

Сем акуратно відкоркував її, налив келих для Елфріди і приніс їй.

— А вам, сер?

— О… — задоволено всміхнувся Оскар. Приємно сидіти біля каміна, поки хтось інший виконує обов’язки хазяїна. — Віскі із содовою, будь ласка. І без льоду.

— Так достатньо? — запитав Сем.

— Ідеально.

Затим він налив вина Керрі.

— А вам? — спитала Елфріда, але Сем відповів, що ще не допив свого віскі, взяв склянку зі столика біля каміна і знову сів на стілець біля Елфріди.

— На якому ви етапі? — запитала Керрі.

— Тобто? Не зрозумів?

— На якому етапі історії…

— Ми вже почули про вовняну фабрику, — відказала Елфріда. — Навряд чи буде щось цікавіше.