Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 43)

Можливо, у цьому є щось символічне. Може, і за межами церкви є радість, задоволення і втіха, від яких він зараз свідомо відмовляється?

Думка здалася йому цікавою, але разом з тим неприємною, і йому зовсім не хотілося на ній зосереджуватися. Оскар відійшов від вікна і знову сів біля каміна з газетою в руках. Але коли пролунали звуки першого псалма, він опустив газету і прислухався, втупившись у вогонь.

Звістка радісна лунає. Христос близько, чуєм ми. Відганяйте темні сни, Бо настали світлі дні.

Відомий класичний різдвяний гімн. Оскар згадав, як учив його з хором у школі, де він викладав, і як просив дітей співати так, ніби вони справді вірять у ці слова надії.

«Треба поговорити з Пітером Кеннеді», — подумав Оскар.

Але неділя — найбільш завантажений день у священника. Тож, може, завтра. Чи післязавтра.

А поки що… Начепивши окуляри, Оскар зосереджено вчитувався в критичну статтю про оперу «Фіделіо» в постановці Джонатана Міллера в Ковент-Гардені, надруковану в The Sunday Times.

Місис Снід завжди приходила по понеділках і четвергах. Цього понеділка вона завітала рівно о дев’ятій, коли Елфріда й Оскар допивали ранкову каву. Про своє прибуття вона оголосила, голосно грюкнувши дверима чорного ходу. Затим запала тиша — отже, вона знімала анорак, шарф і взуття в посудомийні та вішала все на гачок. Місис Снід завжди приносила із собою квітчасту торбу з робочим одягом: фартухом і модними спортивними штанями. Оскар і Елфріда чекали. За мить двері розчахнулися, і вона постала на порозі зі словами:

— Доброго ранку всім!

«Поява, гідна найкращої акторки», — подумав Оскар.

— Доброго ранку, місис Снід.

— Ну й холоднеча, правда? — Місис Снід потерла руки, щоб розігнати кров, і ногою зачинила за собою двері. — Вітер наче ножем ріже.

— Чаю хочете? — Елфріда поставила чашку на стіл.

— Добре було б. А тоді вже братися до роботи. Чайник давно скипів? — запитала вона і тут помітила новий тостер. — Ого, ви тільки гляньте, що в нас тут. Колір — диво. Недавно купили? Та й правильно — той старий і вбити міг. Куди ви його поділи? Сподіваюся, викинули?

Вона походила по кухні, взяла чашку, пакетик чаю і молоко, заварила собі чай і сіла до столу.

— А що там за історія сталася з майором Біллікліффом?

Оскар і Елфріда втупилися в неї очима. Оскар сказав:

— А швидко тут розлітаються новини.

— Чарлі Міллер учора був в Арфура, купував капусту. І все розповів. Казав, що тепер доглядає його собаку, а старий їде в лікарню в Інвернесс. Сподіваюся, нічого серйозного.

— Ми теж сподіваємося, місис Снід. Оскар його повезе.

— Чарлі щось таке казав Арфуру. — Вона глянула на Оскара. — Ви впораєтеся, містере Бланделл? Їхати далеченько.

— Думаю, впораюся, місис Снід.

— Добре, хоч сніг перестав. Коли виїжджаєте?

— Поснідаю і поїду.

— У вас же є мобільний? Треба, щоби був.

— Ні, мобільного в мене немає. Але в нас усе буде гаразд.

— Ну сподіваймося. Не будемо налаштовуватися на погане. О! Місис Фіппс, поки не забула — Арфур просив спитати, чи потрібна вам ялинка. Якщо так, він залишить одну для вас.

— Ялинка? — невпевнено перепитала Елфріда. — Ну… я не знаю.

— Обов’язково треба! Яке ж Різдво без ялинки.

— Так. Можливо. Але ми взагалі не планували цьогоріч святкувати. Вирішили, що в нас не буде нічого зайвого.

— Ялинка — це не зайве. Ялинка — це весело. І як чудово прикрашати її, створювати святковий настрій…

— Що думаєш? — запитала Елфріда Оскара.

Він вирішив, що час уже кинути їй рятувальний круг.

— Дуже вдячні вам, місис Снід, але ми купимо ялинку в Коррідейлі.

В Елфріди аж очі на лоба полізли. І вперше за весь час вона розізлилася.

— Ми купимо ялинку в Коррідейлі? А чому ти нічого не сказав? Я тут розповідаю місис Снід, що ми ялинки не хочемо, а виявляється, ти вже про все домовився! І хто так робить?

— Вибач.

— Коли ж ти встиг домовитися?

— У суботу, коли їздив до Роуз. Я ж казав, що Чарлі там працює? У них ціла плантація ялинок, і Роуз пообіцяла, що поговорить з ним, і він нам зрубає одну гарненьку.

— Треба було мені сказати.

— Я забув. Тоді стільки всього сталося. Я подумав, що Керрі й Люсі зрадіють ялинці.

— Так, це точно, — відказала Елфріда, миттю переставши сердитися. — А коли можна буде її забрати?

— Треба зателефонувати Чарлі та з’їздити по неї.

Місис Снід нашорошила вуха. Це була невисока худорлява жінка зі старанно завитим сивим волоссям і блискучими довгими сережками. Схиливши голову набік, вона ловила кожне слово їхньої розмови. «Сидить наче нахабний горобець», — подумав Оскар.

— То у вас будуть гості?

— Ще не встигла вам сказати, місис Снід. На Різдво приїде моя родичка з племінницею. Племінницю звати Люсі. Їй чотирнадцять років.

— Це чудово! — захоплено вигукнула місис Снід. — З молоддю і вам буде веселіше. Коли вони приїздять? І де спатимуть? Треба ж прибрати все гарненько в їхніх кімнатах.

— Я думала поселити Люсі на мансарді.

— Але ж там і натяку на меблі немає.

— Меблі будуть. Табіта Кеннеді пообіцяла повезти мене на базар у Баклі. Каже, там можна все купити.

— Але там не нові речі, — скривившись, кинула місис Снід. — Усе вживане.

— Упевнена, вони будуть у гарному стані.

— Я думала, вам подобаються вишукані гарнітури. — Поганий смак Елфріди явно її розчарував. — Коли нещодавно їздила в Інвернесс, бачила один такий. Просто чудовий. Горіх, вигадливі мідні ручки. А в ліжка узголів’я персикового кольору і балдахін.

— Мабуть, це дуже красиво, місис Снід, але трохи занадто. Та й не хочеться їхати аж в Інвернесс.

Місис Снід сьорбала чай, роздумуючи над новими обставинами.

— У вас малувато постільної білизни. Що-що, а вживані простирадла точно не варто купувати. У Баклі є магазин тканин — для одягу якість така собі, та для постільної білизни буде якраз. Можете поговорити з місис Кеннеді й заїхати туди.

— Гаразд.

— Ну що ж, — мовила місис Снід, допивши чай і виливши в раковину рештки. — З одних розмов діла не буде. Час братися до роботи. Місис Фіппс, із чого мені починати?

— Почніть з мансарди. Там треба позамітати і вимити підлогу, а також вікно, щоб, коли привезуть меблі, можна було їх одразу туди заносити.

— А хто носитиме, дозвольте спитати, — якось аж надто різко мовила місис Снід. — Сподіваюся, не ви з містером Бланделлом. Ви ж надірветеся.

— Я замовлю доставку з вантажниками.

— Можете попросити Арфура, якщо хочете.