Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 106)

Додому ми поїхали із Семом. Спершу завезли Рорі, а тоді поїхали в Естейт-хаус. Керрі приготувала величезну тарілку чогось, схожого на тортильї — у них була картопля, цибуля порей, яйця, бекон і безліч інших смачних речей. Поки Керрі поралася на кухні, я накрила на стіл до різдвяного обіду, поставила свічки, крекери й шоколад, розклала серветки. Посеред стола стоїть ваза з гілочками падуба, і все має неймовірно святковий вигляд. Коли ми розпалимо вогонь у каміні, атмосфера нагадуватиме різдвяну листівку. Керрі сказала, що не вистачає лише червоного кардинала[46].

Тепер ми збираємося грати в карти, а потім підемо на нічну службу в церкву. Усі, крім Оскара, бо він сказав, що не хоче.

Я не знаю, коли ми переїдемо в Коррідейл, — там дуже багато роботи. Мені б, звісно, хотілося оселитися там уже влітку, та Елфріда каже, що зараз важко щось планувати. Хай там що, а мені й тут чудово живеться. Ще й Сем переїде до нас, поки не відремонтують будиночок у Коррідейлі. Аж не віриться, що вчора я була найбезталаннішою людиною на світі, а сьогодні стала найщасливішою.

Коли наступного разу писатиму в щоденнику, Різдво вже настане.

Ледве тримаючи в руці своє величезне віяло карт, Елфріда вирішувала, чим походити. Двійок і трійок у неї не залишилося, і вона намагалася зрозуміти, чи є в Керрі на руках пара, і якщо так, то пара чого? Стос відбою вже лежав чималий, гра добігала кінця, і якщо Керрі зараз забере, вони із Семом програють.

— Елфрідо, — озвався Оскар, який уже втомився чекати, — сміливіше. Викинь щось, що тобі не потрібне.

Зціпивши зуби, вона кинула чирвову вісімку й чекала, що Керрі зараз радісно скрикне й дістане козирі. Але та лиш похитала головою, й Елфріда полегшено видихнула.

— Ну й нервова ж гра! Якби не треба було йти в церкву, я б налила собі ще келих.

Годинник уже показував десять хвилин на дванадцяту, і карти роздали останній раз. Поки що Сем і Елфріда вигравали за очками, але переможець визначиться, коли буде перевернуто останню карту. Елфріда давно не грала в самбу. Коли Джимбо був живий, вони інколи грали з друзями. Але вона вже призабула правила, а деякі трюки й хитрощі пригадувала в процесі гри. Оскар і Сем на цій грі зуби з’їли, а от Керрі й Люсі грали вперше. Керрі швидко розібралася що й до чого, а Люсі грала в парі із Семом, який терпляче все їй пояснював і під кінець першої роздачі вже дозволяв їй самій обирати, якою картою походити, і не дратувався, коли вона робила невдалий вибір.

Керрі взяла дві карти й зібрала самбу. Оскар схвально мугикнув. Вона поклала трефову четвірку.

— Семе, якщо забереш, я задушу тебе голими руками.

— Не можу.

— Лишилося лише чотири карти, — сказала Люсі.

— Коли не буде жодної — гра закінчиться, — сказав Сем. — Бери дві карти, Люсі, давай глянемо, що в нас.

На сходовому майданчику задзвонив телефон.

— Клятий телефон! — вигукнув Оскар. — Хто телефонує о такій порі?

— Я підійду, — сказала Елфріда.

Але Оскар уже поклав карти і звівся на ноги. Він вийшов із кімнати й зачинив за собою двері.

«Естейт-хаус», — почула Елфріда його голос.

Потім настала тиша. Мабуть, говорив той, хто телефонував. Затим щось тихо відповів Оскар, але вона не розчула. За хвилинку він повернувся, сів на своє місце і взяв до рук карти.

— Хто телефонував? — поцікавилася Елфріда.

— Помилилися номером.

— Тобто хтось набрав неправильний номер?

Та Оскар уже втупився в карти і нічого їй не відповів.

— Але якщо номер неправильний, то навіщо ви взяли слухавку? — спитав Сем, і Люсі захихотіла зі старого жарту. Вона сиділа, схиливши голову набік, і вирішувала, чим походити.

Зрештою карти закінчилися, і ніхто не виграв. Але Сем узяв блокнот, у якому записував очки, підрахував і оголосив, що вони з Елфрідою виграли за очками і він сподівається, що Оскар видасть їм заслужену нагороду.

— Навіть не збираюся, — з гідністю відповів Оскар. — Вам просто пощастило, що в руку йшла гарна карта. Але до вміння грати це аж ніяк не стосується. — На цих словах він поклав карти на стіл і підвівся з-за столу. — Піду прогуляюся з Горасом.

Елфріда здивовано глянула на нього. Він часто виводив Оскара перед сном, але ще ніколи не виходив прогулятися о такій порі.

— Прогуляєшся? І куди ж ви підете? На узбережжя?

— Не знаю. Просто хочеться подихати свіжим повітрям і розім’ятися. То чому б не взяти й собаку. Можливо, коли ви йтимете в церкву, я ще не повернуся, тож лишіть двері відчиненими. Я не спатиму, дочекаюся вас. Гарно вам провести час. Люсі, співай добре.

— Обіцяю, — кивнула вона.

І він вийшов, зачинивши за собою двері.

Елфріда сиділа, здивовано кліпаючи очима.

— Цікаво. Я думала, він сьогодні на тиждень наперед нагулявся.

— Ой, та нехай іде, Елфрідо, — сказала Керрі, сортуючи карти на три колоди — сині, червоні й у квіточку. — Люсі, допоможи мені. Можеш зібрати у квіточку. Як на мене, то гра чудова. На якомусь етапі самба переходить у канасту. Хоча підраховувати очки досить важко. Семе, запиши мені правила, щоб я не забула.

— Гаразд, запишу.

Карти розсортували і сховали.

Елфріда позбивала диванні подушки й попідіймала з підлоги газети.

Вогонь у каміні догорав, але вона не загасила його — просто поставила спереду ґратку, щоб розжарене вугілля не випало на підлогу.

— Гадаю, треба вже збиратися. Мабуть, людей буде багато, тому мусимо зайняти місця.

— Наче в театр ідемо, — сказала Люсі. — А в церкві буде холодно? Вдягнути червону куртку?

— Так. І теплі черевики.

У себе в кімнаті Елфріда зачесалася, освіжила помаду на губах, бризнула на шию духами.

Потім дістала із шафи теплу накидку й одягнула шапку, схожу на грілку для чайника. Затим сіла на ліжко і взула чоботи з хутром.

Взяла гроші для церковних зборів, хустинку на випадок, якщо переповнять емоції від різдвяних гімнів, і пару рукавичок.

Готова. Вона уважно оглянула себе у високому дзеркалі, себе, Елфріду Фіппс, яка незабаром стане місис Бланделл. І подумала, що має фантастичний вигляд. «Боже, я вже іду. І дякую».

Вийшовши зі своєї спальні, спустилася на кухню перевірити, чи все готово до різдвяного обіду, чи вимкнула вона плиту і чи не залишила увімкненим порожній чайник — таке траплялося доволі часто. Горас спав на своєму лежаку.

— Горасе, — насупилася вона, — я думала, Оскар повів тебе на прогулянку.

Горас глянув на неї і замахав хвостом.

— Він що, не взяв тебе?

Горас заплющив очі.

— Куди він пішов?

Горас нічого не відповів.

Вона знову піднялася нагору, у вітальню.

— Оскаре!

Але в кімнаті нікого не було, світло вимкнене. На сходовому майданчику вона побачила Сема — той одягав темно-синє пальто.

— Оскар кудись подівся.

— Він же пішов прогулятися з Горасом, — нагадав Сем.

— Ні, Горас лежить на лежаку. Загадка якась!

— Мабуть, Оскар утік у паб, — усміхнувшись, припустив Сем.

— Ну й думки в тебе.

— Не хвилюйтеся. Він уже дорослий хлопчик.

— Я і не хвилююся.

І це була правда. Просто Елфріда не розуміла, куди він міг подітися.

Люсі збігла сходами з мансарди.