Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 104)

— Усе залежить від обставин, — обережно відповіла Елфріда.

— Яких обставин?

— Від вартості робіт.

— Припустімо… — Він почав малювати у блокноті план. — Припустімо, ви зносите кухню і ванну кімнату. Вони бридкі, непрактичні, ще й закривають світло з південного боку. До того ж, як на мене, варто викинути стіну між кімнатами на першому поверсі — це звичайний гіпсокартон, і вона не опорна. Тоді у вас буде одна велика кімната з відкритим плануванням. А от їдальню пропоную перетворити на кухню і, можливо, добудувати невеличку обідню зону, яка виходитиме вікнами на південь. А ще з південної і західної сторін можна побудувати засклену веранду. Тоді ви милуватиметеся чудовим краєвидом і ловитимете кожен промінчик сонця. Плюс у вас з’явиться захищений від вітру куточок, де можна буде спокійно посидіти. Особливо літніми вечорами.

— А що робити зі сходами?

— Перенести до задньої стіни.

— А де поставити холодильник і пралку?

— У вбудованих меблях. Там уже є димохід, тож можете поставити дров’яну плиту Aga чи Rayburn. І у вас завжди буде тепло, взимку і влітку, а якщо раптом стане жарко, що рідко трапляється в цій місцевості, просто відчините двері й вікна.

— І це підійде? Замість центрального опалення?

— Думаю, так. Будинок прекрасно збудований, кам’яний. Якщо ще зробити теплоізоляцію, у ньому буде тепло. Крім того, у вас є камін у вітальні. А у спальнях можна поставити електричні радіатори, воду теж гріти електрикою. Це надзвичайно ефективно. А якщо раптом вимкнуть електрику, у вас завжди буде Aga.

— А що з ванною кімнатою робити?

— Треба будувати нову, — відказав Сем і швидко намалював її на аркуші в блокноті. — Над їдальнею.

— Люсі теж нею користуватиметься.

— Не бачу проблеми.

— У тій маленькій спальні, яку я планую віддати їй, дуже темно.

— Коли ви позбудетеся старої ванни і коридору, на південній стіні можна буде зробити ще одне вікно.

Елфріда мовчки дивилася на його план, намальований у жовтому блокноті, і не переставала дивуватися, як швидко Сем розв’язав усі їхні проблеми.

Їй сподобалася пропозиція щодо великої вітальні внизу, вона вже навіть уявила, як вони з Оскаром сидять біля вогню, а в дальньому кінці кімнати красується сучасна кухня.

— А передпокій? — спитала вона.

— Він вам не потрібен. Його призначення — затримувати протяги. Але з новими вікнами і дверима протягів і так не буде.

Елфріда задумливо гризла ніготь.

— А скільки все це коштуватиме? — нарешті спитала вона.

— Чесно? Не знаю.

— Понад… понад вісімдесят тисяч фунтів?

Сем розсміявся, по його обличчю побігли промінці зморщок.

— Ні, Елфрідо. Не думаю, що ремонт обійдеться вам у таку суму. Зрештою, ви ж не перебудовуєте дім. Просто пристосовуєте його під свої потреби. Дах тут цілком нормальний, а це найважливіше. До того ж тут сухо. Але раджу запросити оцінника. І ще треба замінити всі електрокабелі. Та навіть при всьому цьому навряд чи потрібно буде вісімдесят тисяч. — Він зняв окуляри і глянув на неї. — А у вас є стільки?

— Ні, але сподіваюся, що незабаром будуть. Сер Ерскін-Ерл продасть мій маленький годинник. Ми вам ще не розповідали, але виявилося, що це надзвичайно рідкісний екземпляр. Колекційна річ. І дуже дорога. Тому я сказала, щоб він продав годинник.

— За вісімдесят тисяч?

— Це він назвав таку суму. А може, й за вісімдесят п’ять.

— У такому разі у вас не виникне жодних проблем. Щиро радий за вас! Уперед, Елфрідо!

— Треба буде найняти архітектора, а також отримати дозвіл на перепланування.

— Може, зверніться до лікаревої дружини? До Джанет Сінклер, вона ж архітекторка. До того ж місцева, тому добре знає всіх будівельників, столярів і сантехніків.

— Як думаєте, скільки часу триватиме ремонт?

— Думаю, місяців шість. Але не можу сказати точно.

— Тоді нам доведеться ще пожити в Естейт-хаусі.

— Ну звісно.

— А ти, Семе? Ти ж хочеш купити Естейт-хаус.

— Я зачекаю. Не можу ж я вигнати вас на вулицю.

— Але ж ти працюватимеш у Баклі. І де ти житимеш?

— Щось придумаю.

І тут Елфріді сяйнула геніальна ідея, і вона у своїй імпульсивній манері одразу ж нею поділилася:

— Можеш жити з нами. В Естейт-хаусі. Ти, Люсі, Оскар і я. У тебе ж уже є своя кімната. То й залишайся в ній.

Сем знову розсміявся.

— Елфрідо, перш ніж робити такі пропозиції, треба добре поміркувати.

— Чому?

— Бо ви можете передумати. Крім того, слід порадитися з Оскаром. Йому така ідея може не сподобатися.

— Ой, Оскар буде тільки радий, якщо ти залишишся. І я теж. Матиму нову роботу — здавати житло. Знаєш, я багато чим займалася у житті — була акторкою, хоч і не дуже хорошою, певний час працювала офіціанткою, навіть диванні подушки шила. А тепер стану домовласницею. Будь ласка, погоджуйся. У мене таке відчуття, що Естейт-хаус уже твій, хоч ти його ще й не купив. Ніби сама доля хотіла, щоб ти сюди приїхав і залишився тут жити.

— Дякую, — сказав Сем. — У такому разі я згоден, якщо, звісно, Оскар не заперечуватиме.

Коли всі повернулися з прогулянки, сонце вже хилилося до обрію.

Першими з’явилися Оскар, Керрі й Горас, який дуже хотів пити.

— Як погуляли? — спитала Елфріда, шукаючи миску для собаки в шафці.

— Чудово, — відповіла Керрі, розмотуючи шарф. — Місце божественне. І на узбережжі стільки пташок! Качки, баклани, чайки. Як у вас тут із Семом справи?

— Сем просто геній. Він уже розробив план. Оскаре, глянь обов’язково. Загалом роботи небагато. Так, дрібниці. Дещо знести, дещо добудувати, встановити плиту. Оскаре, не дивися на мене такими великими очима. Нічого складного немає. Джанет Сінклер стане нашою архітекторкою. Ще Сем каже, що треба запросити оцінника і замінити електрокабелі. Але загалом він вважає, що дім хороший. Ходімо покажу…

За пів години, поки чекали Рорі й Люсі, Оскар вислухав усі Семові ідеї, визнав, що вони цілком доцільні й погодився з його пропозиціями. Керрі теж була у захваті.

— Мені завжди подобалося, коли на першому поверсі одна велика вітальня, без зайвих стін і кімнат. Особливо в маленькому будинку. Збільшивши простір, ви отримаєте більше сонячного світла. Семе, ти розумний. Дуже розумний. Де ти навчився перепланування?

— Два останні місяці я живу в планах, проектах, архітекторських кресленнях… Було б дивно, якби я не навчився бодай чогось.

Уже майже стемніло. Глянувши на годинник, Керрі сказала, що вже час повертатися у Крейґан. Люсі ще треба накрити стіл до завтрашнього різдвяного обіду, а Керрі хотіла приготувати щось на вечерю.

— Ми ж підемо на нічну службу, Елфрідо? — запитала Керрі.

— Думаю, так. Оскар не хоче йти, а я планую.

— І я. Люсі й Сем теж. Тоді повечеряємо пізніше, бо вечір буде дуже довгий.

— Приїдемо додому і пограємо в карти, — запропонував Оскар. — Я знайшов кілька колод у нижній шухляді книжкової шафи. Хтось уміє грати в канасту?

— Хочете сказати, в самбу? — перепитав Сем. — Я вмію. Коли жив у Нью-Йорку, там усі від цієї гри божеволіли.

— А я не вмію, — зізналася Люсі.

— Нічого, — сказав він. — Ми з тобою будемо в парі.

Затим вони зібрали все, що залишилося від пікніка, познаходили свої рукавички й шапки — розподілили, хто з ким поїде. Одна компанія сіла в Семову автівку. Елфріда, Оскар і Горас лишилися замкнути будинок і вийшли, щоб їх провести.