Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 103)

— Іржавіє.

— А де ваш автомобіль?

— Біля будинку Роуз.

— А ми вже були подумали, що, може, ви його загнали в гараж і купили замість нього цей.

— Як ти могла до такого додуматися?

— А він на ходу?

— Не знаю.

— Рорі відремонтує. О, Елфрідо, він листа отримав! Їде в Непал у середині січня. Чудово, правда? Шкода, звісно, що його не буде, поки я тут житиму, але він повернеться у серпні, бо починатиметься навчання в університеті. Елфрідо, це вітальня? Ого, ви вже й камін розпалили! Так затишно! А де Оскар?

— У саду.

— А як до нього пройти?

— Через кухню, там є двері…

Але Люсі, не дослухавши, вже вилетіла в сад, гукаючи Оскара. Потім з’явилася Керрі. Вона ледве протиснулася у двері з величезною сумкою, з якої стирчали кришки термосів і шийки пляшок.

— А ось і ми. Вибач, сподіваюся, ви нас не зачекалися. — Вона поставила сумку на підлогу, випросталася і переможно скинула вгору кулак. — Усе чудово владналося! — сказала вона. — Я поговорила з Ніколою, задобрила її, підняла їй настрій. І все — ми отримали батьківський дозвіл. Люсі може лишитися в Крейґані й ходити тут до школи, а ще Нікола сказала, що надішле гроші на харчі й проживання.

— Та я про це навіть і не думала, — визнала Елфріда.

— Я і не сумнівалася. А ще вона вшанує вас своїм візитом, коли буде в Англії. А це означає, що вона приїде сюди, на північ, якимсь фантастичним автомобілем з Рендаллом Фішером за кермом, щоб похизуватися своїм багатством, і скоса зиркатиме на вас із Оскаром.

— Керрі, не будь такою злюкою.

— Найімовірніше, вона поводитиметься зверхньо.

— Та мені байдуже. Ми таки домоглися того, чого хотіли. Ти молодець.

І вони радісно обійнялися. За мить Керрі відсторонилася і вже серйозно спитала:

— Елфрідо, ти впевнена, що ви впораєтеся? Вам не буде важко?

— Ми впораємося. Я впевнена в цьому, — рішуче відказала Елфріда.

— Ви чималий тягар берете на свої плечі.

— Не кажи так. Ніколи не кажи. Усе буде гаразд.

— Ну що, як тобі будинок?

— Дуже холодно. Тому ми й розпалили вогонь.

— Можна подивитися?

— Звісно.

— Це кухня?

— Огидна, правда?

— Зате дуже світла! Стільки сонця! Ой, дивися, Оскар іде… — Вона вийшла в сад через кухонні двері й гукнула: — Оскаре!

Елфріда підняла пакет, перенесла на кухню і поставила на стіл. Зайшов Сем, несучи поперед себе коробку з їжею. Здавалося, що вона дуже важка.

— Це все для пікніка? — здивувалася Елфріда.

— Для бенкету. Де поставити?

— Став тут, на стіл. А де Рорі?

— Намагається порозумітися з Біллікліффовим автомобілем. Вигляд у нього жахливий. А ключі є?

— Гадки не маю.

— Можемо зняти його з ручника і просто відштовхати подалі. Бо він не личить вашому новому будинку. — Сем підійшов до вікна й визирнув у сад. Оскар, Люсі й Керрі вже підходили до котеджу. — Який чудовий краєвид! Елфрідо, будинок хороший. Міцний, надійний.

І Елфріда відчула, як у душі розлилося тепло — як у мами, коли її дитину похвалили.

— І я так вважаю, — коротко мовила вона.

Їхній перший пікнік у Коррідейлі перетворився на справжнє свято. Почали вони з келиха вина біля каміна, зігріваючись його теплом, а затим перейшли надвір — погода стояла чудова, тож здавалося блюзнірством сидіти в будинку.

Першими в сад вибралися Рорі з Люсі, за ними вийшли і всі інші, усівшись на кухонних стільцях, диванних подушках і товстому килимку, який Рорі приніс із Семової автівки. Повітря було холодне, та сонце щедро зігрівало їх, а будинок захищав від вітру.

Керрі і Сем чудово підготувалися. Вони привезли гарячий суп, у який доливали херес і пили просто із чашок. Ще були свіжі рулетики з товстими шматками шинки й англійською гірчицею, кіш із беконом та яйцями, курячі гомілки, салат з помідорами, хрусткі зелені яблука і сир чеддер. А на завершення — гаряча кава.

Елфріда, сидячи на диванній подушці й обіпершись спиною об стіну будинку, підняла обличчя до сонця і заплющила очі.

— Це найкращий у моєму житті пікнік. Дякую, Керрі. Щось мене трохи розібрало від вина. Мені здається, що я на Майорці.

Оскар розсміявся.

— От тільки сидиш ти у теплій шерстяній накидці.

Рорі й Люсі, прихопивши із собою велику упаковку чипсів і шоколадку, зникли в будинку, щоб роздивитися його, а перегодом знову вийшли надвір.

— Там так гарно, Оскаре, — сказала Люсі.

— Тільки дуже холодно, — додав Рорі. — Як в Арктиці. Треба буде щось придумати з опаленням.

— Рорі, дім довго стояв порожнем, — мовила Керрі. — І зима ж надворі. Грудень місяць. А в грудні ніде не буває дуже тепло.

— Ні, — твердо заявив Оскар, — Рорі має слушність. Опаленням треба зайнятися першочергово. А куди ви зараз?

— Хочемо взяти Гораса і піти погуляти узбережжям.

— Я з вами, — сказав Оскар, допивши каву. Він сидів на сходинці порога і простягнув руку Рорі, щоб той допоміг йому піднятися. — Після такого бенкету не зайве пройтися. Хто ще з нами?

— Я піду, — сказала Керрі.

— А я ні, — твердо мовила Елфріда. — Може, посидь трохи? Тут так тихо й мирно.

— Якщо засидимося, то не встигнемо оком змигнути, як уже стемніє і гуляти буде пізно. Семе, ти йдеш?

— Ні, лишуся з Елфрідою. Хочу оглянути будинок.

Огляд будинку майора Біллікліффа із Семом повністю відрізнявся від оглядин з Оскаром. З Оскаром Елфріда просто ходила з кімнати в кімнату і раділа, що будинок не такий тісний і занедбаний, як вона боялася.

А Сем виявився значно практичнішим та уважнішим. Він простукував стіни, відкручував і закручував крани, оглянув віконні рами й розетки — і ні слова не промовив, коли вона показала йому жахливу ванну кімнату зі шлакоблока.

Нарешті, оглянувши все, вони повернулися у вітальню. Вогонь у каміні майже догорів, тож Елфріда підкинула ще кілька полінець і поворушила жар кочергою. Сем дуже мало говорив і коментував, тож вона почала побоюватися, що він скаже, що будинок непридатний для житла.

— Що думаєш, Семе? — схвильовано запитала вона.

— Думаю, що із цього будинку можна зробити лялечку. І розташування казкове… Так, чекайте, хочу дещо принести з автомобіля. Тут же є електрика? Можемо включити кілька ламп? А то стає темно.

Коли він вийшов, вона ввімкнула світло. Плафон під стелею мляво засвітився. Елфріда не знала, чи то лампочка вже на ладан дихає, чи то майор Біллікліфф завжди такі слабенькі купував, заощаджуючи на всьому. Біля каміна теж стояла лампа, а ще одна виднілася на столі. Елфріда увімкнула всі, і у вітальні трохи розвиднілося. Тим часом повернувся Сем із жовтим блокнотом і кульковою ручкою.

Вони сіли на диван.

— Отже, — почав Сем, діставши з кишені окуляри і надівши їх, — обговоримо суть справи. Ви плануєте лишити в домі все як є чи хочете дещо переробити?