Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 102)

Але вже настав час іти. Усі підвелися, Роуз дістала ключ зі старого чайничка у квіточку, що стояв на камінній поличці, віддала його Оскару і провела їх до дверей.

— Може, лишіть автомобіль тут і пройдіться до будинку майора Біллікліффа пішки? Тут недалечко, а там мало місця, щоб припаркуватися.

— А тобі він не заважатиме?

— А чого це раптом?

Тож вони зробили, як вона сказала, лише затрималися на хвильку, щоб випустити з автівки Гораса. Поки вони ходили до Роуз, пес сидів зачинений, щоб не погнався за зайцем, не уполював фазана чи ще чогось не утнув. Собака хутко вискочив на волю й одразу зацікавився місцевими запахами.

— Мабуть, для собаки опинитися тут — це все одно, що потрапити у відділ парфумерії в Harrods[44]. Eau d’autre chien[45]. Зараз візьме флакончик і мазне себе лапою за вухами.

На безлистому дереві хрипко каркали граки. Елфріда, глянувши вгору, побачила в небі білий і прямий, як лінійка, слід від реактивного пасажирського літака. Він летів так високо, що Елфріда заледве його розрізняла, але слід бачила дуже добре. Літак прямував на північний захід. «Мабуть, з Амстердама», — припустила Елфріда.

— Оскаре, ти колись думав про те, що в тій крихітній цяточці сидять люди, їдять горішки, читають журнали, п’ють джин з тоніком?

— Відверто кажучи, ніколи про це не задумувався.

— Цікаво, куди вони летять?

— Може, в Каліфорнію? Через Північний полюс?

— Через Північний полюс на Різдво. Добре, що я не лечу в Каліфорнію на Різдво.

— Справді?

— Я краще піду на пікнік у будинок майора Біллікліффа. До речі, треба придумати йому нову назву. А то майора вже немає в живих, а котедж і досі називається будинком майора Біллікліффа.

— Колись його називали будинком лісника. Але думаю, що з часом він стане будинком Оскара Бланделла. У цьому ж є сенс, як гадаєш?

— Оскаре, у всьому, що ти кажеш, є сенс.

За кілька хвилин вони пройшли сотню метрів між будинками і тепер стояли перед відчиненими ворітьми нового Оскарового помешкання. Він був дуже схожий на дім Роуз, такі собі будинки-близнюки, але вигляд у нього був не такий привабливий, та й старезна автівка біля вхідних дверей не додавала оптимізму. Елфріда згадала той темний вечір, коли вони, змучені довгою дорогою, нарешті знайшли будинок майора Біллікліффа і пішли до нього, щоб забрати ключ від Естейт-хаусу. Відтоді стільки всього сталося, що, здавалося, минув уже добрий рік.

Поскрипуючи підошвами чобіт по морській гальці, підійшли до будинку. Оскар вставив ключ у шпарину, провернув його і натиснув на мідну ручку. Двері прочинилися всередину. Елфріда, схрестивши пальці, зайшла слідом за Оскаром у маленьку вітальню.

Тут було трохи задушливо і дуже холодно, але не так страшно, як того першого вечора. Крізь вікно лилося сонячне світло. Бетті Каупер і Роуз усе вимили, вичистили, витрусили попільнички й килимки, відполірували меблі, повиносили сміття і вимили підлогу. У повітрі ще відчувався запах мила і засобу для дезінфекції. Кришка стола була закрита, а зі столика на колесах, який майор Біллікліфф називав баром, зникли всі пляшки і брудні склянки. Вони навіть випрали і випрасували старі бавовняні штори, а в каміні лежали приготовані папір і дрібні палички, щоб одразу можна було розпалити вогонь. Поруч стояло начищене до блиску мідне відро з вугіллям і лежала купка сухих дров.

— Ну почнемо з вогню, — сказав Оскар, а тоді, знявши куртку, присів біля каміна і підпалив папір, щоб зайнялися маленькі палички.

Наприкінці кімнати виднілися двері, об які того вечора билася нещасна Бренді, мало не до смерті налякавши Елфріду. Зараз Елфріда обережно відчинила ці двері й опинилася у крихітній холодній кухні зі шлакоблоків з маленькими віконцями у металевих рамах. Тут була фаянсова раковина, дерев’яна дошка для сушіння посуду, невеличкий холодильник, газова плита і маленький столик, накритий клейонкою. На підлозі — потертий лінолеум. Засклені до половини двері ліворуч вели у невеличкий мощений дворик, де стояла поламана тачка, вила і горщик із давно засохлою геранню. Вона не помітила ні труб, ні радіаторів, тобто бодай чогось, що вказувало б на наявність центрального опалення і гарячу воду. Холоднеча, як на дні колодязя.

Елфріда повернулася до Оскара, який підкладав шматки вугілля в камін. Також він поклав туди кілька полінець.

— Як майор Біллікліфф опалював будинок?

— Мабуть, ніяк. Не знаю. Треба подивитися, — відказав Оскар, затим підвівся і витер руки об вельветові штани. — Ходімо оглянемо тут усе.

Через маленький коридор вони пройшли в іншу кімнату — їдальню майора Біллікліффа. Оскар згадав, як на спинках стільців висіли його сорочки. Але тут теж попрацювали Бетті й Роуз і все прибрали. Старі картонні коробки й купи пожовклих газет зникли, стіл був відполірований, а навколо нього стояло чотири стільці.

Із цієї кімнати нагору вели вузькі круті сходи. Елфріда й Оскар піднялися й оглянули дві кімнати нагорі. У спальні майора Біллікліффа стояли дві застебнуті старі шкіряні сумки. «Мабуть, той пристойний одяг, що залишився від господаря», — здогадалася Елфріда. Ліжко застелене чистою бавовняною ковдрою, на підлозі лежали випрані старенькі килимки.

— Хоч завтра заїжджай, — сказала Елфріда, а тоді, злякавшись, щоб Оскар, бува, не спіймав її на слові, додала: — Якщо, звісно, припече.

— Люба, сподіваюся, не припече.

Друга спальня була трохи меншою. У ванній кімнаті виявилося не так жахливо, як казала Роуз, та все ж умови були спартанські, і тут явно нечасто приймали ванну з ароматною піною. Сама ванна на ніжках поіржавіла і вкрилася плямами, на раковині виднілася тріщина, а лінолеум почав завертатися по краях. На дерев’яній рейці висів старенький, але чистий рушник, а на раковині лежав шматок дешевого туалетного мила.

Найкращим у ванній кімнаті, як, власне, і на кухні, виявився краєвид з вікна. Елфріда підійшла до вікна, не без зусиль відчинила його і визирнула у двір. Було тихо і спокійно, вона чула, як від легкого вітерцю ворушаться голі гілки дерев. До води полетіло два кроншнепи, пронизливо, сумно скрикуючи. Унизу розкинувся недоглянутий сад: некошена трава, бур’яни, два іржаві стовпчики зі шматками колись натягнутої між ними мотузки. Здавалося, тут роками ніхто нічого не робив. Та Елфріда цим не переймалася. Її зачаровував краєвид. Той самий, що і з вікон Роуз. Поля на схилах, розкішна блакить води, пагорби вдалечині. І цей краєвид сторицею компенсував запущеність будинку. Так, він занедбаний, але не безнадійний. Будинку, мабуть, як і людям, потрібна любов і турбота, і тоді він знову оживе. От тільки треба щось придумати з опаленням.

Ззаду почувся Оскарів голос:

— Піду надвір, огляну територію.

— Іди. Як побачиш свої бур’яни, луснеш від гордощів.

Вона чула, як він спустився вниз і свиснув, гукаючи Гораса. Затим побачила, як через кухонні двері Оскар вийшов із собакою у двір. Якусь хвильку постояв на осонні, роззираючись навколо. Потім рушив уздовж ділянки. Дійшовши до перехнябленого парканчика, зупинився, обіперся об стовпчик і задивився на чайок, що походжали узбережжям затоки.

«Треба буде подарувати йому бінокль», — подумала Елфріда. А поспостерігавши ще якийсь час за Оскаром, дійшла висновку, що йому тут цілком комфортно. Наче він опинився на своєму місці. Селянин, який нарешті повернувся додому.

Елфріда усміхнулася, зачинила вікно, вийшла з ванної і ще раз зазирнула у меншу спальню. Це точно буде кімната Люсі. Треба подумати, де розмістити письмовий стіл, адже він дівчинці потрібен. Якщо замість величезного двоспального ліжка з темного дуба поставити невеличкий диван, то звільниться місце для стола. Тільки от вікна виходять на північ — світла мало. Може, ще зробити вікно у стіні із західного боку…

Аж раптом Елфріда почула, як під’їжджає автомобіль. Визирнувши у вікно, побачила Семів «Діскавері», що спинився біля воріт. Дверцята відчинилися, і з автівки вистрибнула Люсі.

— Елфрідо!

Голос звучав радісно, ніби вперше в житті все нарешті склалося так, як вона хотіла.

Почуваючись задоволеною і щасливою, Елфріда збігла вниз вузькими сходами, розчахнула вхідні двері й широко розкинула руки.

Люсі влетіла в її обійми і, не зволікаючи, почала тараторити новини:

— Елфрідо, Елфрідо, все гаразд! Керрі поговорила з мамою. Мама страшенно здивувалася, довелося їй усе пояснювати двічі, поки вона нарешті зрозуміла, що ми вирішили. Керрі говорила дуже зважено і переконливо, вона сказала, що мама передусім мусить зараз думати про себе і Рендалла, повинна чудово провести медовий місяць і не поспішати повертатися в Англію. Матуся розповіла, що вони збираються на медовий місяць на Гаваї, а потім у Клівленд, де Рендалл також має будинок, а на всі ці поїздки, ясна річ, потрібен час. А ще сказала, що дуже-дуже вам вдячна, що вирішили залишити мене в себе.

Відчувши неабияке полегшення і щиру радість, Елфріда все-таки не забула про практичні моменти.

— А школа? — запитала вона. — Я маю на увазі твою лондонську школу.

— Ой, матуся усе владнає. Вона зателефонує міз Максвелл-Браун, все пояснить, попросить зберегти за мною місце до наступного семестру, якщо раптом я надумаю повернутися. А ще вона хотіла поговорити з тобою, однак Керрі сказала, що тебе немає вдома, тож мама пообіцяла зателефонувати іншим разом. Елфрідо, який же чудовий будиночок! А що тут робить це старе авто?