Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 43)

Ceрcі на якусь мить застиг, втупившись у папірець. Хаос... Медуза... і принцип упорядкованості! Звичайно!

— Я зрозумів... — він розвернувся й вибіг із кімнати. Меллі подивився йому вслід, набрав ліків у шприц і пішов слідом.

У кімнаті, з якої стежили за послом, Серсі розштовхував сонного Харрісона.

— Слухайте ж бо, — гарячкував він, — я хочу, щоб ви дещо змайстрували, і то швидко. Ви чуєте?

— Та чую вже, — Харрісон кліпнув і сів, — що за поспіх?

— Я знаю, що саме Дарріґ хотів повідомити нам, — поквапливо заговорив Серсі, — зараз поясню, чого хочу. Меллі, облиште врешті цього шприца. Я не схи-блений. Хочу, щоб ви знайшли мені книгу з грецької міфології. І притьмом!

Розшукати книгу з грецької міфології — непросте завдання як на другу по півночі. За допомогою людей з ФБР Меллі зірвав з ліжка продавця книгарні, отримав потрібну книгу й помчав назад.

Украй збуджений Серсі з червоними очима, Харрі-сон і його помічники поралися біля трьох дивних агрегатів незрозумілого призначення. Серсі вихопив книжку з рук Меллі, щось там розшукав, прочитав і відклав.

— Це грандіозно, — вигукнув він. — Ну, ми це встановили. Харрісоне, все у вас готове?

— Майже, — Харрісон з десятком помічників пригвинчували останні деталі. — То ви поясните мені, що це таке?

— І мені теж, — долучився Меллі.

— Я не збираюся тримати це в секреті, — відмахнувся Серсі, — просто поспішаю. Поясню все в роботі.

Він підвівся.

— Гаразд, розбудімо посла.

На екрані вони бачили, як електричний розряд, що вдарив зі стелі, вразив посла у ліжку. Той миттю зник.

— Тепер він є частиною цього потоку електронів, чи не так? — запитав Серсі.

— Він сам це казав, — підтвердив Меллі.

— Але все-таки він якось зберігає в цьому потоці власну структуру, — вів далі Серсі, — інакше не зміг би відновитися. Тепер ми запустимо перший дезорганізатор.

Харрісон увімкнув машину в мережу й відіслав своїх помічників.

— Ось графік електронного потоку, — показав Серсі, — помічаєте різницю?

На графіку з'явилася нерегулярна серія піків і спадів, яка постійно зміщувалась у довільному порядку.

— Ви пам'ятаєте, як загіпнотизували посла? Він говорив про свого друга, який загинув у космосі.

— Так, — кивнув Меллі, — його друга вбила якась випадковість.

— Він сказав ще дещо, — провадив Серсі. — Він сказав, що основний принцип упорядкованості зазвичай запобігає подібним впливам. Що ви про це думаєте?

— Принцип упорядкованості, — повільно повторив Меллі. — По-моєму, Дарріґ сказав, що це новий закон природи?

— Так і є. Але подумайте, що за цим побачив Дар-ріґ. Якщо принцип упорядкованості виконує певні функції, то має щось і протистояти йому. Що протистоїть упорядкованості…

— Хаос!

— Ось про що здогадався Дарріґ і про що й ми мали здогадатися. Хаос лежить в основі всього, і з нього виник принцип упорядкованості. Цей принцип, якщо я правильно зрозумів, прагне здолати первісний хаос, всьому дати лад.

— Але хаос досі вирує у місцях, на які натрапив Альферн. Можливо, впорядковані структури в космосі слабші. Хоч би там як, ці плями небезпечні, поки принцип упорядкованості не попрацював над ними.

Він повернувся до щитка.

— Гаразд, Харрісоне. Ввімкніть другий дезорганізатор.

Піки та спади змінювалися на графіку. Вони почали створювати на моніторі приладу божевільні, безглузді конфігурації.

— Розглянемо слова Дарріґа в цьому плані. Хаос, як відомо, лежить в основі всього. З нього почалось все. Горгона Медуза — це те, на що не можна дивитися. Вона перетворювала людей на камінь, якщо ви пам'ятаєте, знищувала їх. Отже, Дарріґ знайшов зв'язок між Хаосом і тим, на що не можна дивитися. Все це, звісно, стосується посла.

— Посол не може дивитися на хаос! — вигукнув Меллі.

— Саме так. Посол здатний нескінченно змінюватися й перетворюватись. Але щось основне — матриця — незмінне, бо тоді від нього нічого не лишилося б. Аби знищити щось аж таке абстрактне, як структура, нам потрібен стан, у якому жодна структурованість неможлива. Стан хаосу.

Третій дезорганізатор увімкнули в мережу. Графік нагадував слід гусені напідпитку.

— Ці дезорганізатори — ідея Харрісона, — пояснив Серсі. — Я розказав йому, що хотів би створити електричний струм з абсолютно неузго-дженими показниками. Дезорганізатори створюють перешкоди. Перший змінює характеристики електричного струму. Його призначення — створити стан безсистемності. Другий намагається зруйнувати структурованість, залишену першим, третій налаштований на знищення будь-якої системності, що могла залишитися після роботи перших двох. Тоді вони перезавантажуються знову, й будь-які рештки системи знищуються за кілька циклів… Принаймні, я сподіваюся на це.

— Це має викликати стан хаосу? — Меллі вдивлявся в екран.

Якийсь час вони чули тільки гудіння приладів та споглядали божевільні стрибки графіків на екранах. Згодом посеред кімнати посла виникла пляма. Вона коливалася, то зменшуючись, то розтягуючись.

Далі почало відбуватися щось незбагненне. Все, що потрапляло всередину плями, зникало.

— Вимкніть! — скрикнув Серсі.

Харрісон клацнув рубильником.

Пляма й далі збільшувалася.

— А чому ми можемо дивитися на це? — запитав Меллі, не відриваючи погляду від екрану.

— Щит Персея, пам'ятаєте? — сказав Серсі. — Використовуючи його як дзеркало, Персей міг дивитися на Медузу.

— І досі росте! — вигукнув Меллі.

— Певного ризику тут не можна уникнути, — відповів Серсі, — завжди залишається можливість того, що хаос розповсюджуватиметься без перешкод. Якщо це станеться, не матиме великого значення, що…

Пляма перестала зростати. Її краї коливалися, розпливались, а далі почали звужуватися.

— Принцип упорядкованості, — видихнув Серсі й відкинувся на спинку стільця.

— Ну, і як там посол? — запитав він за кілька хвилин.

Пляма й далі коливалася. Нарешті зникла. Прогримів вибух.

Сталеві стіни ввігнулися всередину, але встояли. Екран згас.

— Пляма поглинула все повітря в кімнаті, — пояснив Серсі, — разом із меблями й послом.

— Він цього не переніс, — зрадів Меллі, — жодна структура не може співвідноситися зі станом безсистемності. Він пішов за Альферном.

Меллі нервово хихотів. Серсі відчув, що ось-ось приєднається до нього, але опанував себе.

— Заспокойтеся, — сказав він, — це ще не кінець.

— Але ж ми з цим упоралися! Посол…

— Так-то воно так. Але ж у нашій ділянці космосу никає чужорідний флот. І такий потужний, що воднева бомба йому як докучлива муха. Вони розшукуватимуть нас.

Серсі підвівся.

— Ідіть додому, виспіться. Щось мені підказує, що саме нам завтра доведеться вигадувати спосіб маскування цілої планети.

Привид V

— Читає нашу вивіску, — Грегор припав до вічка в дверях офісу своїм довгобразим кістлявим обличчям.

— Дай і мені глянути, — попросив Арнольд.

Грегор відсторонив його.

— О, зараз постукає! Ні, передумав. Пішов.