Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 42)
— Поки їхав назад, — почав пояснювати Дарріґ, — я ознайомився з філософською концепцією посла. Це досконала праця.
— І через це ви затрималися?
— Ну, так. Водій кілька разів обвіз мене довкола парку, поки я це читав.
— Менше з тим, проїхали. Що там стосовно…
— Як це — проїхали? — несподівано суворо насупився Дарріґ. — Побоююся, що ми помилялись. Щодо інопланетян, я маю на увазі. Цілком слушно й правильно, що вони мають правити нами. Я би справді хотів, щоб вони якомога швидше прибули сюди.
Говорив Дарріґ якось невпевнено. Голос у нього тремтів, обличчям стікав піт. Чоловік то стискав, то розтискав пальці, ніби в агонії.
— Це складно пояснити, — провадив він, — але мені все прояснилося, щойно я почав читати. Я зрозумів, які ми дурні, що намагаємося бути незалежними у взаємозалежному всесвіті. Я побачив… О, послухайте, Серсі. Зупинімо всю цю дурню та приймімо посла як нашого друга.
— Заспокойтеся! — Серсі аж ногами затупав на абсолютно спокійного фізика. — Казна що верзете!
— Це справді дивно, — пробурмотів Дарріґ, — я пам'ятаю що саме відчував, але зараз мої думки змінилися. Думаю, як же вам допомогти. Ви ж не знаєте філософської концепції. Ви зрозумієте, що я маю на увазі, коли прочитаєте це.
Він вручив Серсі стос паперів. Серсі швидко підпалив їх запальничкою.
— Це нічого, — сказав Дарріґ, — я все запам'ятав. Ви лишень послухайте. Перша аксіома. Всі народи…
Серсі вразив його коротким, точним ударом, і Дарріґ гепнувся на підлогу.
— Цей текст вочевидь семантично закодований, — пояснив Меллі. — Гадаю, він призначений для того, щоб викликати у нас певні реакції. Посол пристосовує свою філософію до психології людей, з якими контактує.
— Слухайте-но, Меллі, — сказав Серсі, — зараз усе залежить від вас. Дарріґ знає, або гадає, що знає рішення проблеми. Ви повинні якось витягти це з нього.
— Це буде непросто, — зітхнув Меллі, — допомагаючи нам, він почуватиметься зрадником того, у що вірить.
— Мене не цікавить, як ви це зробите, — наполягав Серсі. — Просто мусите про все дізнатися.
— Навіть якщо це може вбити його? — злякався Меллі.
— Навіть якщо це може вбити й вас.
— Допоможіть відвести його в мою лабораторію, — попросив Меллі.
Цієї ночі Серсі та Харрісон удвох стежили за послом зі свого спостережного пункту. Серсі помітив, що його думки ходять по колу.
Що вбило Альферна в космосі? Чи може бути на Землі щось подібне? Що це за принцип упорядкованості ? І що означає «зворотній бік — хаос»?
«Якого біса взагалі я тут роблю?» — запитав він у себе й відразу збагнув, що не можна дозволяти собі таких думок.
— Що би ви сказали про посла? — звернувся він до Харрісона. — Він — людина?
— З вигляду — так, — сонно озвався Харрісон.
— Але ж він функціонує не як людина. Цікаво, чи це його справжній стан?
Харрісон похитав головою і запалив люльку.
— Чим же він є насправді? — допитувався Серсі. — Вигляд як у людини, але може перетворюватися на що завгодно. На нього не можна напасти — він адаптується. Схожий на воду, яка приймає форму будь-якої посудини.
— Якщо її закип'ятити, це теж буде вода, — позіхнув Харрісон.
— Звичайно. Вода не має власної форми… Чи все ж таки має? Яка в неї основа?
Харрісон намагався зосередитися на словах Серсі:
— Молекулярна структура? Матриця?
— Матриця, — повторив Серсі, й собі позіхаючи, — структура. Має бути щось подібне. Структура абстрактна, чи не так?
— Звичайно. Певна структура може втілитися в що завгодно. Що таке я зараз сказав?
— Поміркуймо, — провадив Серсі. — Структура. Матриця. Вигляд посла може змінюватися. Але мусить бути щось основне, воно зберігає його особистість. Щось незмінне незалежно від форми, яку він приймає.
— Ніби шматочок нитки, — промимрив Харрісон із заплющеними очима.
— Авжеж. Зав'яжіть її у вузлик, зсукайте з неї мотузку, обмотайте нею палець — вона все одно залишається ниткою.
— Так-так...
— Але як порушити саму структуру? — запитав Серсі. І чому не можна поспати? К бісу посла з його ордою колоністів! — Серсі на хвилину заплющив очі...
— Прокиньтеся, полковнику!
Серсі насилу розплющив очі й побачив перед собою Меллі. Поряд хропів Харрісон.
— Ну, ви щось дізналися?
— Нічогісінько, — розвів руками Меллі. — Ця філософія надто вплинула на нього. Начебто не змінила його особистості, але... Дарріґ знає, що він
— Отже, він нічого не скаже?
— Побоююся, це не так просто, — похитав головою Меллі. — Розумієте, перед ним неначе складна перешкода, яку потрібно здолати... До того ж, я гадаю, ця філософія зашкодила його розуму.
— Що ви маєте на увазі? — Серсі підвівся.
— Мені шкода, — знизав плечима Меллі, — але я тут нічого не можу вдіяти. Дарріґ пережив жахливу внутрішню боротьбу, і коли вона його цілком виснажила — відступив. Побоююся, він збожеволів.
— Я хочу його побачити.
Вони пішли коридором до лабораторії Меллі. Дарріґ лежав на дивані,скляними очима втупившись у щось невидиме.
— Чи існує спосіб лікування від цього? — запитав Серсі.
— Шокова терапія, можливо, — невпевнено промовив Меллі, — але на це потрібно багато часу. І, ймовірно, виявиться заблокованим усе, пов'язане з причинами хвороби.
Серсі відвернувся, йому раптом стало недобре. Навіть якби вдалося вилікувати Дарріґа, було б запізно. Інопланетяни, мабуть, уже отримати повідомлення посла і, без сумніву, рухаються до Землі.
— А це що? — він підняв клаптик паперу, який лежав біля руки Дарріґа.
— Щось він там шкрябав ручкою, — сказав Мел-лі. — Може, там щось написано?
Серсі прочитав уголос:
— По тривалих роздумах я зрозумів, що хаос і Горгона Медуза тісно пов'язані між собою.
— Що ж це означає? — розгубився Меллі.
— І гадки не маю, — спантеличений Серсі потер чоло. — Він завше цікавився легендами.
— Нагадує маячню шизофреника, — сказав психіатр.
Серсі прочитав знову:
— По тривалих роздумах я зрозумів, що хаос і Горгона Медуза тісно пов'язані між собою.
Він дивився на записку.
— Може бути таке, — звернувся він раптом до Меллі, — що Дарріґ намагається дати нам ключ? Намагається обдурити себе самого — дати розгадку й водночас не дати?
— Таке можливе, — погодився Меллі, — незграбний компроміс… Але що це може означати?
— Хаос, — Серсі пригадав, що Дарріґ згадував це слово в телефонній розмові, — це первісний стан Всесвіту в грецькій міфології? Безформність, з якої все виникло?
— Щось таке, — кивнув Меллі, — а Медуза була однією з трьох сестер з жахливими обличчями.