Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 41)

— Як я зрозумів, — почав Меллі, — посол миттєво реагує на будь-яку загрозу. У нього має бути захисний рефлекс, який діє за принципом «усе, або нічого». Я насамперед пропоную спробувати те, що не призведе до вмикання цього рефлексу.

— Наприклад? — пожвавився Серсі.

— Гіпноз. Можливо, вдасться щось вивідати.

— Авжеж, — зрадів Серсі, — спробуйте й це. Робіть бодай щось.

Серсі, Меллі та Дарріґ зібралися біля екрану, в кімнату посла запустили трішки газу легкої гіпнотичної дії. Одночасно через крісло, на якому сидів посол, пропустили електричний заряд.

— Це, щоб відвернути його увагу, — пояснив Мел-лі. Посол зник, перш ніж електричний струм вразив його, потім знову з'явився у своєму кріслі.

— Достатньо, — прошепотів Меллі й закрив клапан. Вони спостерігали далі. За якийсь час посол відклав книгу й втупився перед собою.

— Як дивно, — промовив він, — Альферн мертвий. Гарний друг... Просто безглузда випадковість. Як він вскочив у цю халепу? В нього не залишалося жодних шансів. Але таке трапляється нечасто.

— Міркує вголос, — прошепотів Меллі, хоча посол не міг почути, — озвучує свої думки. Його друг, напевно, не йде йому з думки.

— Звичайно, — вів далі посол, — Альферн мав колись померти. Безсмертя не існує — поки що. Але саме так… Без жодного захисту. Там, у космосі завжди несподівано натрапляєш на це. Зворотній бік завжди чигає на тебе.

— Його організм не реагує на гіпноз як на загрозу, — прошепотів Серсі.

— Але ж, — промовляв сам до себе посол, — принцип упорядкованості зазвичай спрацьовує дуже добре, стримуючи все це, залагоджуючи невідповідності.

Раптом він скочив на ноги, його обличчя на мить сполотніло, він вочевидь намагався пригадати, що говорив. Потім розсміявся.

— Хитруни. Це вперше ваш трюк вдався і — востаннє. Але, панове, це нічого вам не дасть. Я й сам не знаю, як мене можна вбити. Він стояв посеред порожньої кімнати й реготав.

— Крім того, — продовжив посол, коли пересміявся, — колонізаційна команд досі вже визначила напрямок. Вони знайдуть вас — зі мною чи без мене.

Він знову сів, посміхнувся.

— Це спрацювало! — вигукнув Дарріґ. — Не такий уже й невразливий цей тип. Щось же вбило його друга Альферна.

— Щось у космосі, — нагадав Серсі. — Цікаво, що ж саме?

— Дайте подумати, — уголос розмірковував Дар-ріґ. — Принцип упорядкованості. Це має бути якийсь невідомий нам природний закон. А зворотній бік… Що може означати зворотній бік?

— Він сказав, що колонізаційна команда однак знайде нас, — нагадав Меллі.

— Розберімося спочатку з тим, що слід вирішити в першу чергу, — відмахнувся Серсі. — Він, можливо, блефує... Хоча навряд. Однак нам все-таки доведеться в першу чергу позбутися посла.

— Здається, я здогадався, що означає зворотній бік! — вигукнув Дарріґ. — Це вражає. Можливо, це допоможе створити нову космологію.

— То що ж воно таке? — зацікавився Серсі. — І чи зможемо ми це якось використати?

— Гадаю, що так. Але дозвольте спочатку мені самому розібратися. Мабуть, поїду до свого готелю. Хочу звірити все з науковою літературою. Прошу не турбувати мене кілька годин.

— Ну гаразд, — погодився Серсі. — Але ж про що йдеться?

— Ні, ні, я можу помилятися, — замахав руками Дарріґ, — дайте мені попрацювати.

Він поспіхом вийшов з кімнати.

— Як думаєш, до чого він хилить? — запитав Меллі.

— І гадки не маю, — Серсі знизав плечима. — Да-вай-но ще випробуємо ці психологічні штучки.

Спочатку вони заповнили кімнату посла водою на кілька футів. Не так, щоб його потопити, але достатньо, щоб спричинити певні незручності.

Додали світло. Вісім годин воно блимало в кімнаті посла — то яскраве, таке, що сліпило й крізь повіки, то тьмяно, дратівливо миготіло.

Потім долучилися й звуки — вереск, зойки, пронизливий крик, скреготіння, посилене в тисячу разів шкрябання нігтями по шиферу, чудернацькі звуки смоктання, регіт і шепіт.

Нарешті — запахи. І взагалі все, що тільки можна було вигадати, щоб довести людину до божевілля.

Посол мирно спав серед усього цього рейваху.

— Отже, — наступного дня хрипкувато підсумував Серсі, — доведеться нам ще довго сушити мізки цією проблемою.

Психологічні тортури жодним чином не зачепили посла, здавалося, відбилися лише на Серсі та його людях.

— Де в біса цей Дарріґ?

— Досі працює над своєю ідеєю, — відповів Меллі, потираючи заросле щетиною підборіддя, — сказав, що вже наблизився до мети.

— Відштовхуватимемося від припущення, що він не знайде рішення проблеми, — зітхнув Серсі. — Вмикайте мозок. Наприклад, якщо посол може перетворитися на що завгодно, то чи є щось таке, на що він перетворитися не зможе?

— Гарне запитання, — кивнув Харрісон.

— Це стосується його реакції, — вів далі Серсі. — Не варто кидати спис у людину, яка може перетворитися на нього.

— Як щодо такої ідеї? — підскочив Меллі. — Приймаємо як належне, що він може перетворитися на що завгодно. Але чи можна було б поставити його в ситуацію, коли він буде атакований по тому, як зміниться?

— Ну, слухаю, — зацікавився Серсі.

— Скажімо, він у небезпеці. Перетворюється на те, що йому загрожує. А якщо виникне загроза для того, на що він перетворився? І, своєю чергою, загроза для цієї нової загрози? Що він тоді зробить?

— А як саме це реалізувати? — замислився Серсі.

— Ось так, наприклад, — Меллі взяв телефон. — Доброго дня, дайте мені Вашингтонський зоопарк. Це терміново.

Посол обернувся, коли відчинилися двері. До кімнати загнали злого, голодного тигра й двері зачинилися.

Тигр дивився на посла. Посол дивився на тигра.

— Досить вигадливо, — пробурчав посол.

Від звуку його голосу тигр раптом оскаженів. Він стрибнув, ніби відпущена сталева пружина, й гепнувся на підлогу там, де щойно стояв посол.

Двері знову відчинилися. Заштовхнули ще одного тигра. Він сердито заревів і скочив на першого. Тигри зіштовхнулися на льоту.

Посол з'явився на відстані кількох футів, спостерігаючи за ними. Він оглянувся, коли в двері заскочив готовий до нападу лев. Лев стрибнув на посла, майже торкнувся до його голови, але поцілив у порожнечу. Побачивши, що людина зникла, лев накинувся на одного з тигрів.

Посол знову з'явився на своєму стільці, закурив сигарету й почав спостерігати, як звірі шматують один одного.

За десять хвилин кімната нагадувала бійню.

До того часу вистава надокучила послові, він розгорнув книжку й ліг на ліжко.

— Здаюся, — розвів руками Меллі, — у мене це була остання хоча б чогось варта ідея.

Серсі мовчки втупився у підлогу. Харрісон забився в куток і нишком припав до пляшки.

Задзвонив телефон.

— Слухаю, — підскочив Серсі.

— Я все зрозумів! — Дарріґ нетямився від захвату. — Впевнений, що все саме так і є. Чекайте, я просто зараз спускаюсь і ловлю таксі. Скажіть Харрісону, хай знайде собі кількох помічників.

— То що ж ви зрозуміли? — не втерпів Серсі

— Зворотній бік — хаос! — відповів Дарріґ і поклав слухавку.

Вони нетерпляче сновигали кімнатою в очікуванні порятунку. Минуло півгодини, година. Нарешті, за три години після свого дзвінка ввійшов Дарріґ.

— Привіт, — кинув мимохідь.

— Привіт, дідько вас забирай! — накинувся на нього Ceрcі. — Де вас носило?