Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 28)

Переможно посміхаючись, Арнольд набрав порошку в пробірку й побіг до свого столу.

Грегор стояв перед Виробником і дивився на струмінь сірого порошку, аж поки озвався:

— Може, ліпше вимкнути, поки не дізнаємося, що воно таке?

— Ну, ні, — похитав головою Арнольд. — Хоч би що це було, воно коштує грошей.

Він узяв пальник, долив у пробірку дистильованої води й поринув у роботу.

Грегор знизав плечима. Він звик до Арнольдових проектів.

Звідтоді, як вони заснували «AAA Головну», Арнольд шукав легкого збагачення. Але його так звані короткі шляхи зазвичай лише додавали труднощів у їхній роботі й ускладнювали звичні методи, але Арнольд швидко забував про це.

«Ну, — подумав Грегор, — принаймні, з ним не занудьгуєш». Він сів за стіл і знову почав розкладати складний пасьянс.

Упродовж наступних кількох годин у офісі панувала тиша. Арнольд невтомно працював — додавав хімікати, збирав осад, звіряв результати за кількома грубими книгами, розкладеними на столі. Грегор приніс бутерброди та каву. Сам попоїв і тепер ходив туди-сюди кімнатою та спостерігав, як сірий порошок безперервним потоком сіється з машини.

Гудіння Виробника поступово поголоснішало, порошок посипався грубішою цівкою.

Ще за годину Арнольд скінчив свою роботу.

— Ми на коні! — заявив він.

— То що ж це за речовина? — поцікавився Грегор, сподіваючись, що хоча б цього разу Арнольд поцілив у яблучко.

— Ця речовина — танґриз, — повідомив Арнольд і глянув на Грегора в очікуванні його реакції.

— Танґриз?

— Абсолютно точно.

— Тоді, прошу, поясни мені, що воно таке, цей танґриз? — допитувався Грегор.

— Я думав, ти знаєш. Танґриз — основна їжа населення Мельджу. Дорослі жителі планети Мельдж споживають по кілька тонн танґризу на рік.

— Їжа? — Грегор по-новому, з повагою подивився на темно-сірий порошок. Машина, яка цілодобово виробляє їжу, може виявитися дуже прибутковою.

Особливо, якщо не потребує жодного обслуговування та працює без витрат.

Арнольд уже розгорнув телефонний довідник і набрав номер.

— Доброго дня. Це міжзоряна харчова корпорація? Я б хотів поговорити з президентом. Що? Його немає? Тоді з віце-президентом. Це важливо... Ви слухаєте? Гаразд, тут така справа. Я можу запропонувати вам майже необмежену кількість танґризу, основної їжі населення планети Мельдж. Так-так. Я знав, що вас це зацікавить. Так, звичайно, я зачекаю.

Він звернувся до Грегора:

— У цих корпораціях думають, що зможуть на нас натиснути... Так, сер, це правда, сер. Ви маєте справу з танґризом? Чудово, чудово!

Грегор підійшов ближче, намагаючись почути, що говорять по той бік лінії зв'язку.

Арнольд відсторонив його.

— Ціна… Ну, і яка ж справжня ринкова ціна? …П'ять доларів за тонну не так і багато, але я гадаю… що? П'ять центів за тонну? Ви жартуєте! Я сподівався на серйозну розмову.

Грегор відійшов від телефону й стомлено опустився в крісло, незворушно слухаючи балачки Арнольда:

— Так, так. Ну, я не знав, що... Розумію. Дякую.

Арнольд поклав слухавку.

— Здається, — сказав він, — на Землі нема значного попиту на танґриз. Тут мешкають лише близько п'ятдесяти прибульців з Мельджу, а вартість його транспортування на саму планету може виявитися надзвичайно високою.

Грегор підняв брову й глянув на Виробника. Здавалося, машина запрацювала швидше, бо танґриз ринув, як вода з шлангу під високим тиском. На всіх речах у кімнаті осіла сіра пилюка. Шар пороху на підлозі перед машиною сягав півфута.

— Нічого, — заспокоїв партнера Арнольд, — можливо, цей порошок використовується ще й з іншою метою.

Він повернувся до столу й почав гортати свої грубі книжки.

— Може, поки що ліпше його вимкнути? — запропонував Грегор.

— Нізащо, — відмахнувся Арнольд. — Він же працює безкоштовно! Хіба ти не розумієш? Він заробляє нам гроші.

Арнольд занурився у книги. Грегор знову почав був сновигати кімнатою, але виявилося, що по кісточки в танґризі не так легко брести. Він важко опустився у крісло, міркуючи: може, ліпше піти кудись у парк?

До вечора сірий пил заповнив кімнату на кілька футів у висоту. В ньому вже потонули кілька ручок, олівців, папок і кейс. Грегор почав перейматися, чи витримає таку вагу підлога. Він проклав стежку до дверей, користуючись замість лопати кошиком для сміття.

Арнольд із втомленим, але задоволеним виглядом нарешті згорнув свої книги.

— Є ще одне застосування цього продукту.

— Яке саме?

— Танґриз використовується, як будівельний матеріал. За кілька тижнів він застигає на повітрі, стає твердим як граніт. Знаєш, що зробимо?

— Ну кажи.

— Зателефонуємо до будівельної компанії. Давай просто зараз.

Грегор поговорив з представником будівельної компанії Толедо-Марс і повідомив панові О'Тоулу, що вони можуть запропонувати майже необмежену кількість танґризу.

— Танґризу? — перепитав О'Тоул. — Зараз цей будівельний матеріал не надто популярний. Розумієте, до нього не пристає фарба.

— Я цього не знав, — розгубився Грегор.

— А ви знаєте, що раса якихось божевільних вживає його в їжу? Чому б вам…

— Ми воліємо продавати його як будівельний матеріал, — пояснив Грегор.

— Гаразд, я думаю, ми зможемо домовитися. Завжди є сякий-такий попит на дешеве будівництво. Візьмемо по п'ятнадцять за тонну.

— Доларів?

— Центів.

— Я вам зателефоную, — сказав Грегор.

Його партнер схвально кивнув.

— Гаразд. Скажімо, ця машина виробляє десять тонн за день, щодня, рік за роком. Давай порахуємо...

Він швидко щось обчислив на логарифмічній лінійці.

— Майже п'ятсот п'ятдесят доларів на рік. Це, звичайно, нас не озолотить, але хоча б частково відшкодуємо оренду офісу.

— Але ж ми не можемо залишати все це тут, — Грегор з тривогою спостерігав, як неухильно зростають кучугури танґризу.

— Звичайно ж, ні. Ми винаймемо ділянку десь за містом і перенесемо виробництво туди. Покупці зможуть забирати продукт у будь-який зручний для них час.

Грегор зателефонував О'Тоулу й дав згоду на співпрацю з його фірмою.

— Гаразд, — погодився й О'Тоул, — ви знаєте, де розташований наш завод? Привозьте продукт у будь-який час протягом робочого дня.

— Ми повинні привозити? Я думав, що ви…

— За п'ятнадцять центів за тонну? Ні, ми й так ідемо вам на поступки, забираючи у вас цей товар. Доставка вашим коштом.

— Нічого собі, — пробурмотів Арнольд, коли Грегор повісив слухавку, — вартість транспортування…

— …значно перевищить п'ятнадцять центів за тонну, — продовжив Грегор. — Ти ліпше зупини машину до того часу, поки ми вирішимо, що робити