Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 29)
Арнольд нахилився до Виробника.
— Зараз подивимося, — бурмотів він. — Щоб вимкнути Виробника, потрібно скористатися Лаксі-анським ключем.
Він оглянув передню панель машини.
— Вимикай мерщій, — нетерпляче квапив Грегор.
— Хвилинку.
— Ти його вимкнеш нарешті, чи ні?
Арнольд з ніяковою посмішкою випростався.
— Це не так просто.
— У чім затримка?
— Щоб його вимкнути, потрібен Лаксіанський ключ. А його тут, здається, немає.
Наступні кілька годин вони витратили на безладні телефонні дзвінки в різні куточки країни. Грегор і Арнольд зв'язувалися з музеями, науково-дослідними інститутами, археологічними відділеннями коледжів та будь-якими установами, що лишень спадали на думку. Ніхто зроду не бачив Лаксіан-ського ключа, жоден співрозмовник гадки не мав, де його шукати.
Арнольд у розпачі зателефонував міжзоряному лахмітникові Джо.
— Ні, не було в мене Лаксіанського ключа, — відповів Джо. — А як гадаєте, чому я так дешево продав машину?
Партнери облишили телефон і подивилися один на одного. Мельджський Безвтратний Виробник бадьоро видавав струмінь нікому не потрібного порошку. Обидва стільці, крісло й радіатор потонули в ньому, сірі кучугури танґризу вже сягали висоти столів.
— Гарні заробітки, — підсумував Грегор.
— Ми щось вигадаємо.
— Ну-ну… Ми?
Арнольд повернувся до своїх книжок і провів цілу ніч у пошуках іншого застосування танґризу. Грегору довелося викидати сірий порошок у хол, щоб він повністю не поглинув офіс.
Настав ранок, безтурботне сонце зазирнуло у вікна крізь пелену сірого пилу. Арнольд відірвався від книг, устав і позіхнув.
— Ну то що? — не витримав Грегор.
— На жаль, нічого.
Грегор подався по каву. Коли повернувся, то застав Арнольда в товаристві розлюченого власника будинку й двох здоровенних червонопиких поліцейських.
— Негайно заберіть цей пісок з холу до останньої порошинки! — верещав власник.
— Правильно, — докинув один із червонопиких поліцейських. — Окрім того, є постанова проти експлуатації заводів у діловому районі.
— Це не завод, — намагався пояснити Грегор, — це — Мельджський Безвтратний Виробник.
— А я вам кажу, що це завод, — розгнівався поліцейський, — і наказую негайно припинити виробництво.
— У нас проблема, — розвів руками Арнольд. — Ми не можемо його вимикнути.
— Як це — не можете вимкнути? — підозріливо поцікавився поліцейський. — Ви що, знущаєтеся? Вимкніть негайно.
— Офіцере, присягаюся…
— Слухайте-но, розумнику, я повернуся за годину. Або вимкнете машину й приберете весь цей безлад, або проти вас буде відкрито справу.
Усі троє пішли.
Грегор і Арнольд перезирнулися, далі обоє глянули на Безвтратного Виробника. Танґриз майже поховав його під сірим заметом, але й далі невблаганно прибував.
— Прокляття! — здавалося, що Арнольд на межі нервового зриву. — Кудись же треба це збувати. Має ж бути хоч якийсь попит на цей клятий продукт! Але воно нічого не варте! Вся ця купа бісового порошку не коштує і копійки!
— Опануй себе, — Грегор сердито витрушував пил з волосся.
— Ти розумієш? Якщо ми отримуємо цю дурню в необмеженій кількості й без втрат, на неї має бути попит…
Двері відчинилися, ввійшов високий, худий чоловік у темному діловому костюмі з компактним ґаджетом у руці.
— О, це таки справді тут, — сказав він.
Раптом Грегорові сяйнула божевільна надія.
— Це Лаксіанський ключ? — запитав він.
— Який ще ключ? Ні, це зовсім не те, що ви подумали, — заперечив чоловік, — це вимірювач втрати електроенергії.
— О Господи! — вирвалося у Грегора.
— І він, здається, привів мене до джерела витрат, — мовив чоловік. — Мене звуть Гарстерсом.
Він згріб порошок зі столу Грегора, зняв показники приладу й почав заповнювати якийсь бланк.
— У чому річ? — не зрозумів Арнольд.
— Я з енергетичної компанії «Метрополітен», — пояснив Гарстерс. — Учора, десь близько полудня, ми помітили раптовий стрибок витрат електроенергії.
— І ви хочете сказати, що ці витрати через нас? — налякався Грегор.
— Через вашу машину, — уточнив Гарстерс. Він заповнив свій бланк і поклав його до кишені. — Дякую за співпрацю. Рахунок вам надішлють.
Із чималими зусиллями службовець прочинив двері, з порогу озирнувся на Безвтратного Виробника.
— Мабуть, він у вас виробляє щось дуже коштовне, — резюмував він, — якщо компенсує такі витрати. Це часом не платиновий порошок?
Чоловік ввічливо посміхнувся, вклонився і вийшов.
Грегор глянув на Арнольда:
— Оце твоя безкоштовна енергія?
— Ну, таке, — знітився той. — Гадаю, він просто захоплює енергію з найближчого джерела.
— Так отож. «Отримує живлення з повітря, з космосу, від сонця». І з ліній енергопостачання, якщо вони близенько.
— Виходить, що так. Але основний принцип…
— До дідька твій основний принцип! — скрикнув Грегор. — Ми не можемо зупинити цю дурню без Лаксіанського ключа, жодна людина не знає, що таке цей клятий ключ, ми занурюємося в кучугури якогось жахливого пилу й навіть не спроможні його вивозити, ще й спалюємо енергію, ніби нове сонце!
— Ну має ж бути якийсь вихід, — у голосі Арнольда почувся відчай.
— Та що ти кажеш? Припустимо… Ну то шукай його!
Арнольд сів там, де під купами порошку мав бути його стіл, і заплющив очі. У двері гупали, з вулиці чулися розгнівані голоси.
— Замкни двері, — попросив Арнольд.
Грегор замкнувся на ключ. Арнольд подумав ще кілька хвилин, потім підвівся.
— Не все ще втрачено, — запевнив він. — Ця машина таки забезпечить нам статки.
— Давай просто знищимо її, — запропонував Грегор. — Скиньмо в океан, абощо.
— Ні! Я знаю, що робити! Ну-бо, поквапся. Приготуємо до відльоту наш космічний корабель.
Наступні дні для «AAA Головної» промайнули в суцільній метушні. Партнерам довелося за немислиму ціну найняти людей, щоб ті вигребли з будинку танґриз. Далі вони якось примудрилися перевезти до космічного корабля машину, яка безперервно розсівала скрізь за собою сірий пил. Нарешті все було готове. Безвтратний Виробник стояв у трюмі, швидко заповнюючи його танґризом. Корабель залишив межі сонячної системи й набирав швидкість.